Розділ «4.6. Особливості обробітку ґрунту на меліорованих землях»

Машина МПГ-1,7 була призначена в основному для освоєння торфових боліт. На цей час її замінено більш продуктивнішою машиною МТП-42А, яка може працювати і на мінеральних ґрунтах. Тепер серійно випускають машини типу МТП-44А, і ФКН-1,7. Зовні вони подібні між собою, за винятком розміру фрези, форми і кількості ножів та швидкості обертання фрези.

Машину МТП-44А агрегатують з трактором Т-130 БГ-1, обладнаним ходозменшувачем. Робочим органом є фрезерний барабан з установленими на ньому в спеціальних гніздах тарілчастими ножами. Довжина фрезерного барабана (ширина захвату), як і в усіх машин такого типу, 1,7 м, а діаметр 1190 мм. Фрезер ФКН-1,7 - це начіпна машина для фрезерування земель з чагарником при діаметрі не більше 6 см. Агрегатуються з тракторами Т-100 МБГС, Т-130, БГ-1. Фрез-барабан - це циліндр діаметром 712 мм, на поверхні якого кріпляться 32 дискові ножі. У міру затуплення ножі можна повертати навколо осі на 120°. Глибина фрезерування на торфовищах до 50 см і на мінеральних ґрунтах - до 25 см. Продуктивність - до 0,19 га/год.

Принцип освоєння земель з чагарниками таким способом полягає в тому, що трактор, рухаючись по зарослі й чагарником площі, гусеницями і переднім буфером згинає чагарник, відбійна плита щільно притискує його до землі, а фреза подрібнює на стружку розміром 1-6 см з одночасним фрезеруванням торфового ґрунту на глибину 40 см і мінерального на глибину 25 см та коткуванням подрібненої маси. Машина працює за круговою схемою, зміщуючись після кожного проходу на ширину захвату. Гусениці трактора завжди рухаються по необробленій поверхні, що забезпечує добру прохідність агрегату навіть на недостатньо осушеній площі. Не слід застосовувати фрезерної машини на масивах, засмічених камінням і за наявності великої кількості похованої деревини, а також великих пеньків щойно зрубаних дерев.

Подрібнена деревина розміщується переважно по всьому обробленому профілю ґрунту, за винятком тих місць, де були пеньки або похована деревина. Від ступеня подрібнення деревини та її розподілу в обробленому шарі залежить не тільки якість проведення польових робіт, догляд і збирання сільськогосподарських культур, а й водно-фізичні та агрохімічні властивості орного шару ґрунту.

При подальшому удосконаленні процесів освоєння земель, вкритих лісочагар-никовою рослинністю, запропонована нова технологія, яка поєднує фрезерування з оранкою. На відміну від суцільного фрезерування чагарників і ґрунту на повну глибину, проводять тільки подрібнення чагарників і їхньої кореневої системи на глибину 10-15 см. Після цього орють чагарниково-болотним плугом з наступною розробкою скиби дисковими боронами. За рахунок зменшення глибини фрезерування і відповідно об'єму подрібненої маси значно підвищується продуктивність машини, знижуються затрати праці й вартість освоєння. Подрібнені дернина й верхній шар ґрунту при фрезеруванні сприяють кращому ускладненню скиби, зменшенню опору при оранці, а всі залишки деревини заорюють під скибу. У результаті за такої технології найбільш якісно готується площа під перші сільськогосподарські культури, створюються сприятливі умови водно-повітряного і поживного режимів порівняно з іншими способами первинного обробітку ґрунту.

Щодо обробітку ґрунту на другий і третій роки освоєння у спеціальній літературі дуже мало даних, а для умов нашої країни їх взагалі майже немає. Проте це досить серйозна проблема, яка виникла при освоєнні торфових боліт у заплаві річки Прип'ять. Спостереження показали, що трав'яниста рослинність, мох і дернина на торфових ґрунтах їх заорювання за один рік не встигають розкладатися і є серйозною перешкодою для проведення підготовки ґрунту під наступні культури за допомогою оранки. В таких випадках для обробітку застосовують важкі дискові борони. Але це вимушений захід і його слід обґрунтовувати з агротехнічної і економічної точок зору.

Болотні фрези ФБН-1,5 для подрібнення мохового шару і дернини доцільно застосовувати, коли товщина шару моху не перевищує 25 см. Якщо після фрезерування поверхня дуже розпушена, тоді перед оранкою її коткують важкими болотними котками (3-КВБ-1,5). Шар моху над торфом товщиною понад 25 см згрібають, вивозять його, а вже після цього проводять первинний обробіток.

У заплавах річок іноді трапляються торфовища, поховані під шаром мулу. Для їх обробітку застосовують двоярусні плуги або плантажні плуги з передплужниками (ППН-50, ППЧ-50А, ППН-40 та ін.).

Важливе значення мають строки первинного обробітку. Рання оранка (травень-червень) особливо необхідна на недостатньо осушених площах із слаборозкладеним торфом. Ранні строки обробітку цілини особливо потрібні в північних районах з тим, щоб вивернутий на поверхню шар торфу встиг до сівби добре провітритися, звільнитися від шкідливих сполук. Дуже обережно освоюють неглибокі торфовища, особливо з шаром торфу до 0,5 м. Освоєння і систему землеробства на таких осушених землях спрямовують насамперед на збереження торфового шару - джерела органічної речовини й акумулятора вологи.

Характерною особливістю неглибоких торфовищ є дуже нестійкий їхній водний режим. У сухий період вегетації глейовий горизонт, який підстилає торф, перешкоджає підняттю підґрунтових вод по капілярах, що призводить до швидкого пересихання торфу, а у вологий, навпаки, він перезволожується, майже до утворення верховодки, тому що глейовий горизонт, не пропускає вологи в нижні шари. Крім того, щільний оглеєний з отруйними для рослин закисними сполуками горизонт під торфом перешкоджає проникненню кореневої системи рослин. Усе це потребує застосування спеціальних меліоративних і агромеліоративних заходів, спрямованих на збереження і підвищення родючості неглибоких торфовищ.

Кращий спосіб обробітку таких торфо-глейових ґрунтів - оранка на глибину 50-55 см з приорюванням торфового шару та глибоке розпушування на 55-60 см на фоні поверхневого обробітку за допомогою дискових борін. Способи і строки розробки скиби залежать від товщини і щільності дернини та ступеня розкладання торфу.

Це досить важливий захід, завдання якого - створити розпушений шар на глибину до 18-22 см, необхідний для нормального росту і розвитку сільськогосподарських культур. Для розробки скиби застосовують переважно важкі болотні дискові борони, але товсту й щільну дернину, а також слабкорозкладений торф краще обробляти болотними фрезами.

Виходячи з організаційно-господарських міркувань, скибу розробляють зразу після оранки в літньо-осінній період. При осінній розробці скиби в деяких випадках поліпшуються умови розкладання дернини і торфу, рівномірніше розмерзається і просихає ґрунт навесні. Але при цьому ґрунт більше ущільнюється, що сприяє посиленню капілярного підтоку вологи в орний шар, послабленню процесів нітрифікації. Тому на недостатньо осушених площах скибу бажано розробляти навесні. Промерзла за зиму скиба навіть із щільною дерниною краще подрібнюється, завдяки чому зменшується вологість орного шару, поліпшуються умови аерації.

Перший слід дискових борін треба спрямувати вздовж пластів, щоб не допустити перевертання скиби і вигортання на поверхню дернини. Потім можна дискувати під деяким кутом до оранки, а часом навіть і впоперек пласта. Добре подрібнюється пласт і вирівнюється поверхня при діагональному русі дискових борін. Торфові ґрунти дискують під невеликим кутом атаки 8-10°.

Крім дискових борін і фрез, для розпушування і вирівнювання поверхні ґрунту в деяких випадках, особливо на добре розкладених торфовищах, після оранки застосовують зубові борони (БЗТУ-1,0, БЗСС-1,0).

Після розробки пласта і вирівнювання поверхні обов'язковим заходом на осушених торфових ґрунтах є коткування. Інтенсивність ущільнення залежить від ступеня розкладу торфу, його вологості й способів обробітку. На слабоосушених ділянках з добре розкладеним торфом ґрунт коткують легкими котками. Питомий тиск на ґрунт може становити 0,2-0,25 кг/см2 (коток без води). На перехідних і верхових болотах із слабо розкладеним торфом і на інтенсивно осушених масивах коткують при тиску 0,3-0,4 кг/см2 (коток наполовину заповнений водою). Ділянки з великою кількістю рослинних решток потребують більшого ущільнення, коток має бути повністю заповнений водою. Коткування проводять до і після сівби.

4.6.3. Обробіток ґрунту в сівозміні на окультурених торфоболотних ґрунтах

Головним завданням обробітку ґрунту в сівозміні на окультурених торфоболотних ґрунтах є регулювання процесу нагромадження і перетворення органічної речовини торфу, запобігання або зведення до мінімуму непродуктивних втрат продуктів мінералізації. Встановлено, що обсяг перетворення органічної речовини торфу перебуває в певному зв'язку з інтенсивністю розпушування.

На торфових ґрунтах будь-який механічний обробіток, особливо після оранки, призводить до підсушування поверхні ґрунту, посилює дію вітрової ерозії, особливо восени, в безсніжні зими та навесні. За цих умов вітер щороку може видувати з виораного поля до 9 т/га ґрунту. Якщо після ранньовесняного дискування виораного восени торфового ґрунту бувають приморозки, а швидкість вітру перевищує 15 м/с, тоді за добу видувається весь оброблений шар (до 15 см).

Дослідженнями, проведеними на Поліссі, встановлено, що рекомендований раніше глибокий обробіток торфових ґрунтів у багатьох випадках можна замінювати мілкою оранкою або поверхневим обробітком дисковими знаряддями, що знижує темпи мінералізації торфу.