Розділ «4.6. Особливості обробітку ґрунту на меліорованих землях»

Передпосівну культивацію під озимі проводять напередодні сівби лише в роки з нормальним та надмірним зволоженням ґрунту. Насіння озимих за цих умов загортають на глибину 3-4 см. При нестачі вологи в орному шарі культивацію замінюють боронуванням (яке подрібнює сухі грудки), перед- та післяпосівним коткуванням ґрунту, а насіння загортають на глибину 5-6 см.

Післяпосівний обробіток ґрунту. На посівах цукрових і кормових буряків через 4-5 днів після сівби для розпушування верхнього шару ґрунту і знищення бур'янів упоперек або під кутом до напрямку сівби проводять 2-разове досходове боронування середніми боронами або райборінками. Після появи сходів буряків, коли позначаться рядки, розпушують ґрунт у міжряддях на глибину 4-5 см культиватором, обладнаним лапами-бритвами, а рядки рослин обробляють ротаційними робочими органами. Під час утворення першої пари листків формують густосту рослин шляхом проріджування по довжині рядків за допомогою проріджувача.

У період вегетації буряків міжряддя 3-4 рази розпушують на глибину 6-8 або 8-10 см залежно від типу ґрунту та забезпечення його вологою. При внесенні добрив одночасно з розпушуванням міжрядь глибину його збільшують до 10-12 см.

На посадках картоплі перший "сліпий" обробіток міжрядь на глибину 16-18 см здійснюють культиватором КОН-2,8 в агрегаті із сітчастими ротаційними боронами. Після появи сходів глибину розпушування зменшують до 10-12 см, пізніше підгортають рослини, повторюючи підгортання перед змиканням рослин у період цвітіння.

На посівах льону після зливових дощів утворюється ґрунтова кірка. Її руйнують ротаційними мотиками, легкими боронами або ребристими котками. Поле обробляють упоперек рядків.

Після появи сходів моркви міжряддя обробляють фрезерними культиваторами (ФПУ-4,2). Пізніше, коли починає червоніти коренеплід, міжряддя розпушують долотоподібними лапами (3-4 рази за вегетацію), перший раз на глибину 8-10, а наступні - на 14-16 см. При сівбі моркви з міжряддям 45 см обмежуються двома розпушуваннями, щоб не пошкодити гички.

Обробіток заплавних земель. Для заплавних земель характерні затоплення по-веневими водами, краща забезпеченість водою, сильна засміченість і пізніші строки проведення польових робіт. У разі тривалих повеней можливий змив ґрунту. Тому в таких випадках оранку проводять навесні. Проте зяблева оранка ефективніша за весняну. При весняній оранці не забезпечується рівномірне загортання насіння. Встановлено, що найдоцільніше поєднувати оранку на глибину 32-35 см під першу культуру з наступним (2-3 роки ) дискуванням на глибину 15-17 см. Наприклад, у ланці сівозміни цукрові буряки - кукурудза-картопля-кукурудза глибоку оранку можна проводити під буряки, а під решту культур - глибоке дискування. Під картоплю краще проводити веснооранку. Ерозійно небезпечні ділянки заплави використовують під багаторічні трави, виконуючи на них літнє залуження.

Обробіток торфоболотних ґрунтів. Велику виробничу групу осушених угідь становлять торфоболотні ґрунти. В природному стані, тобто до осушення, вони малородючі. Після осушення посилюється їх мінералізація, що певний час підвищує, а згодом знижує родючість. Властивості торфоболотних ґрунтів різні. За товщиною торфового шару вони поділяються на торф'янисто-болотні (0-20), торфо-болотні (20-40), торфові неглибокі (40-100), торфові середньоглибокі (100-120), торфові глибокі (120-200), торфовища (понад 200 см); за ступенем розкладу торфу - на слаборозкладені (до 20%), середньорозкладені (20-35%), сильнорозкладені (понад 40%). Крім того, ці ґрунти мають невелику об'ємну масу - 0,12-0,40 г/см3) та високу вологоємність. З підвищенням ступеня мінералізації об'ємна маса їх зростає, а вологоємність знижується. Інтенсивне зв'язування води торфоболотним ґрунтом є причиною того, що недоступний її запас для рослин буває дуже високий (понад 35-50% ПВ), а оптимальне живлення рослини відбувається при 56-75% ПВ ґрунту. Без рослинного покриву ці ґрунти піддаються вітровій та водній ерозії.

Переважна більшість площ торфоболотних ґрунтів має малий шар торфу (0,1-0,5 м). У такому осушеному ґрунті без додаткового наземного зволоження важко створити стійкий водний режим. У посушливі періоди орний шар швидко пересихає, а під час тривалих дощів перезволожується, особливо тоді коли торф підстилається глеєм. Тому умови розвитку рослин на ґрунтах із малим шаром торфу несприятливі, а їх обробіток необхідно спрямувати на збереження органічних речовин.

Первинний обробіток ґрунту проводять після виконання комплексу підготовчих робіт: осушення, очистки від дерев, чагарників, пеньків, купин, каміння тощо. Завдання первинного обробітку полягає в тому, щоб по-новому організувати й спрямувати ґрунтотворні процеси, мікробіологічний і поживний режими, поліпшити водно-фізичні властивості.

Основними факторами, які визначають спосіб первинного обробітку, є ступінь осушення площі, товщина торфового або гумусового шару, ступінь розкладання торфу, товщина і щільність дернини, наявність трав'яної рослинності, залишків дернини, час проведення первинного обробітку і культура, під яку готують ґрунт. Первинний обробіток збільшує доступ повітря в ґрунт, що сприяє перетворенню шкідливих для рослин закисних сполук заліза або алюмінію в нешкідливі окисні. При цьому загортаються рослинні рештки і дернина, поліпшуються водний, поживний, тепловий і мікробіологічний режими ґрунту.

На основі багаторічних дослідів і узагальнення передової практики розроблені диференційовані способи первинного обробітку, що найбільше відповідають вимогам сільськогосподарських культур, які вирощують у перший рік освоєння. Під усі просапні культури (картоплю, кормові буряки, моркву, кукурудзу та ін.) на торфових ґрунтах проводять оранку. На слабоосушених ділянках, коли за вегетацію ґрунтові води не опускаються нижче ніж на 70-80 см, також проводять оранку на глибину до 35 см незалежно від сільськогосподарських культур. Вона розриває капілярний зв'язок орного шару з підорним, що значною мірою перешкоджає доступу вологи по капілярах від підґрунтових вод. На нормально та інтенсивно осушених торфовищах під зернові, зернобобові й багаторічні трави можна проводити первинний обробіток фрезерними або дисковими знаряддями. Якщо верхній шар торфу добре розкладений і слабка нещільна дернина, а також після корчування густого чагарнику, коли знищений увесь верхній шар, а також на площах, засмічених похованою деревиною, для первинного обробітку застосовують важкі дискові борони. Це сприяє інтенсив-нішому доступу вологи по капілярах у верхній шар ґрунту і помірній мінералізації торфу.

Отже, глибока оранка з перевертанням скиби сприяє деякому підсушуванню орного шару, а поверхневий обробіток, навпаки, - підвищенню вологості. Крім того, чим слабше осушена ділянка, тим сильніше виявляється вплив поверхневого обробітку порівняно з оранкою на збільшення вологості й зниження аерації.

За винятком повного знищення дернини при корчуванні лісочагарникової рослинності, перед оранкою цілину дискують або фрезерують. Попереднє фрезерування проводять на площах із щільною дерниною і товщиною її понад 12 см, а в інших випадках - дискування. Такий обробіток дернини і верхнього шару ґрунту перед оранкою сприяє подрібненню скиби, кращому її укладанню і контакту орного шару з підорним. Дискують або фрезерують цілину за 10-15 днів перед оранкою з тим, щоб подрібнена дернина просохла.

Глибина первинної оранки цілинних торфових ґрунтів повинна становити 3035 см. Зменшення її не забезпечує достатньо глибокого орного шару, особливо для просапних культур, а поглиблення більше як на 35 см також не сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур, тому що на поверхню виноситься сла-борозкладений малоактивний шар торфу, а верхній, найбільш родючий, заорюється. Крім того, глибока оранка потребує більших енерговитрат.

Для зернових культур (озимого жита, вівсу), коренева система яких зосереджена переважно у верхньому шарі ґрунту (0-20 см), на добре осушених ґрунтах кращі умови росту й розвитку створюються після фрезерування без оранки. Оранка в цьому випадку знижує урожайність зерна, що пов'язано насамперед з азотним режимом у ґрунті. Підвищена кількість нітратного азоту в орному шарі після оранки призводить до вилягання зернових. При поверхневому обробітку більш інтенсивний доступ вологи по капілярах у верхній шар ґрунту сприяє помірній мінералізації торфу.

Просапні культури, які вибагливіші до повітряного режиму ґрунту і мають глибоку кореневу систему (буряки, кукурудза та ін.), дають найвищий урожай після глибокої оранки. Досить помітно на врожайність цих культур впливає попереднє (перед оранкою) подрібнення дернини.

Поверхневий обробіток торфових ґрунтів під просапні культури непридатний. Це пов'язано з недостатньою кількістю доступних елементів живлення рослин і гіршими водно-фізичними властивостями таких ґрунтів для розвитку кореневих систем цих культур. При поверхневому обробітку погіршується якість бульб картоплі (багато деформованих і позеленілих), коренеплоди мають неправильну форму і сильне розгалуження.

Слід зазначити, що поверхневий обробіток сприяє появі значної кількості бур'янів з першого року освоєння. Оранка з обертанням скиби знижує засміченість посівів бур'янами тому, що в цьому випадку насіння бур'янів потрапляє на дно борозни, звідки не може прорости. На площах, де проведений первинний обробіток дисковими чи фрезерними знаряддями, іноді відростають кореневищні рослини - очерет, осока, лепеха та ін.

Для освоєння осушених земель, а також докорінного поліпшення сіножатей і пасовищ, вкритих чагарниками діаметром до 12 см, купинами, моховим очосом товщиною до 15 см, а також після зрізування чагарникової рослинності кущорізами можна застосовувати машини для глибокого фрезерування типу МПГ-1,7. За один прохід вони подрібнюють чагарник на місці суцільного фрезерування верхнього шару ґрунту разом з надземними і похованими пеньками, кореневищами, трав'яною і моховою рослинністю з одночасним перемішуванням і коткуванням розфрезерованої маси. Вона заміняє ряд таких працемістких і дорогих операцій, як зрізування чи корчування, згрібання чагарника, вивезення його з площі, первинний обробіток і коткування. Така технологія відповідає одній з основних вимог сучасної агротехніки - це повне збереження природної родючості ґрунту. Освоєння земель, вкритих чагарником, за допомогою цієї машини зводиться лише до однієї операції замість 8-12-ти при корчуванні.