РОЗДІЛ 2. ГРОШОВИЙ ОБІГ І ГРОШОВА МАСА

- Розрахунки між господарюючими суб’єктами у готівковій формі відкривають можливість для різних фінансових порушень, наприклад, для приховання прибутку, ухилення від податків і тощо.

Зазначені недоліки готівково-грошового обігу змушують державу йти на максимальне застосування безготівкових розрахунків. У сучасних умовах цьому сприяє подальший розвиток кредитних грошей (наприклад, у вигляді широкого застосування кредитних карток) і науково-технічний прогрес, що сприяє впровадженню безготівкових розрахунків навіть на рівні роздрібної торгівлі. Крім того, у ряді країн розрахунки готівкою обмежуються адміністративними заходами. Як правило, це стосується платежів великими сумами. Унаслідок проведення такої політики, частка готівки в країнах з високорозвиненою ринковою економікою, як правило, невелика і складає 5—7 % усіє грошової маси.

Правове забезпечення готівкового грошового обігу довгий чаї визначалось »Порядком про ведення касових операцій у народному господарстві України» та інструкцією Національного банк; України »Про організацію роботи з готівковим оборотом установами банків України» від 13.10.1997 р. На зміну цим норматив ним актам згодом була ухвалена Постанова Національного банк України від 19.02.2001 р. Це »Положення про введення касових операцій у національній валюті в Україні». У ньому визначено порядок організації готівкових розрахунків, порядок здійсненню обліку і контролю касових операцій і т. ін.

Порядок організації готівкових розрахунків поширюється на всіх юридичних осіб (крім банків і підприємств поштового зв’язку) і фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без оформлення юридичної особи. Він обмежує розміри таких розрахунків (на сьогодні це не більше 10 тисяч гривень протягом одного дня за одним, або кількома платіжними дорученнями), а також визначає перелік винятків із цього положення (розрахунки за електроенергію, добровільні пожертви, розрахунки з бюджетом тощо). В одному з розділів Положення визначаються й ті документи, що супроводжують розрахунки (прибуткові та витратні ордери, касові й товарні чеки і т. ін.), а також порядок обліку всіх первинних документів, які супроводжують видачу або надходження грошей, що здійснюється способом ведення касової книги підприємства.

Визначальним напрямком діяльності Національного банку України в організації готівкового грошового обігу є, з одного боку, посилення контролю за дотриманням господарюючими суб’єктами касової дисципліни, що забезпечується, наприклад, вимогою обов’язкового подання юридичними особами обліково-розрахункових документів, які підтверджують проведення готівкових платежів. З іншого боку, Національний банк України прагне забезпечити необхідний рівень лібералізації розрахунків готівкою між господарюючими суб’єктами, а також між ними і населенням. Реалізація цього завдання здійснюється шляхом створення умов для вільного отримання готівки кожним господарюючим суб’єктом зі свого банківського рахунка, зняття обмежень за розрахунками готівкою з населенням, удосконалення порядку встановлення комерційними банками лімітів готівки в касі підприємства тощо.

Основними шляхами надходження готівки в обіг є виплата заробітної плати і здійснення інших платежів, наприклад, виплата пенсій, стипендій, премій і т. ін. Ці гроші надходять населенню через банки або через каси підприємств.

Витрата грошей населенням на оплату товарів і послуг забезпечує зворотне надходження готівково-грошової маси в каси підприємств, а від них — у каси банків. Частина отриманої населенням готівки відразу повертається безпосередньо в комерційні банки у вигляді вкладів, внесків на оплату придбаних ощадних сертифікатів та ін.

Гроші, які отримує підприємство, воно повинно здати того самого дня в банк. У касі підприємства може залишитись тільки частка грошей. Цей касовий залишок лімітується. Касовий ліміт установлюється комерційним банком на підставі відповідної заяви господарюючого суб’єкта та його потреб у готівці. Остання залежить від потреби в організації роботи підприємства (наприклад, для видачі здачі покупцям, здійснення передбачених нормативними актами розрахунків готівкою, умов здавання готівки в банк тощо). Якщо в господарюючого суб’єкта у зв’язку зі зміною обсягів касового обороту, змінами в організації діяльності і т. ін. виникає потреба в збільшенні касового ліміту, тоді суб’єкт підприємницької діяльності звертається до банку з відповідним обґрунтуванням необхідності зміни розміру касового ліміту.

За певних обставин касовий ліміт може бути перевищено на законних підставах. До таких можна зарахувати, наприклад, ті випадки, коли видається заробітна плата. Під час установленого терміну (три дні) касовий ліміт перевищується. В окремих випадках його може і не бути взагалі. Це найчастіше має місце стосовно організацій, які займаються закупівлею певних товарів у населення, наприклад, грибів, м’яса та ін.

Акумульовані підприємством готівкові гроші, як уже зазначалося, крім лімітованого касового залишку, мають бути в той самий день здані в касу комерційного банку. Для цього кожний банк має денну касу, в якій гроші приймаються і в той самий день зараховуються на відповідний рахунок підприємства. Якщо гроші не надійшли до банку протягом операційного дня, то вони можуть бути прийняті вечірньою касою. У цьому разі гроші клієнта зараховуються на його розрахунковий рахунок, як правило, вже наступного дня.

Такі правила є загальними, але в окремих випадках до них передбачено винятки, наприклад, за термінами здачі готівки, або за самої форми. Так, підприємства, що знаходяться в сільській місцевості і на значних відстанях від місцезнаходження банку або його філії, можуть здавати виторг раз у декілька днів, а якщо необхідно, не прямо в банк, а на пошту. Усі ці винятки регламентуються Національним банком України. Він же розробляє принципи й методику інкасації готівки, її транспортування і збереження.

Готівкова маса обслуговує значну частину товарообігу, а остання постійно змінюється. У зв’язку з цим виникає питання про поповнення готівки в обігу. У цілому цей механізм діє таким чином. Касове обслуговування клієнтів (а це як господарюючі суб’єкти, так і населення) у нашій державі, згідно з відповідним законом, покладено на комерційні банки. Вони мають свою оборотну касу і при зростанні потреб у готівці вирішують це питання за рахунок своїх касових резервів. Якщо ж цього резерву не вистачає, то комерційний банк звертається до відповідного правління НБУ і в разі обґрунтованості такого звернення Національний банк дає дозвіл на підкріплення оборотної каси комерційного банку. Це підкріплення здійснюється за рахунок резервних фондів (запасів) грошових знаків, які НБУ тримає у своїх регіональних відділеннях для забезпечення своєї емісійної функції.

Готівковий грошовий обіг є лише частиною грошового обігу. Друга його частина представлена безготівковим грошовим обігом. Між ними існує тісний взаємозв’язок, що реалізується в постійному переході грошей із безготівкової форми у форму готівки й навпаки. Цей процес є досить складним, а головне, він має бути чітко збалансованим, щоб не призвести до небажаних процесів в економіці. Тому як безготівковий, так і готівковий грошовий обіг та їх взаємодія постійно контролюються і регулюються Національним банком України.

2.5. Грошова маса та її структура. Закон грошового обігу

Усі гроші, що обертаються в грошовій сфері, становлять грошову масу, яка має свою структурну організацію. Під цим кутом зору в грошовій масі виділяють грошові агрегати, такі її структурні елементи, що розрізняються між собою рівнем ліквідності, тобто рівнем здатності перетворюватися в гроші.

Грошові агрегати наявні у грошовій системі будь-якої високорозвиненої країни, однак вони мають певні національні відмінності як за складом елементів, що входять у той чи інший агрегат, так і за їх кількістю. Проте в принциповому плані грошові агрегати різних країн ідентичні.

У більшості розвинутих країн, як правило, виокремлюють три—чотири агрегати. Так, наприклад, у США — чотири агрегати, в Німеччині та Японії їх три, а в такій країні, як Франція грошових агрегатів усього два.

У грошовій системі України виділяють агрегати: М0; М1; М2; М3. При цьому агрегат М0 звичайно пов’язують із готівкою, що знаходиться поза банками. І хоч виділення такого агрегату має деякий сенс, усе ж, виходячи з глибинних основ розподілу грошової маси на агрегати, він відрізняється від агрегату М1 лише кількісно.

До складу інших грошових агрегатів входять такі елементи:

Агрегат М1. Він включає: а) гроші поза банками; б) кошти на рахунках »до запитання» і поточні депозити. Останній елемент ще визначають як трансакційні депозити, до яких належать внески, з яких гроші в будь-який момент можуть бути отримані власником внеску, або переказані іншим особам за допомогою чеків, звичайних грошових переказів та за допомогою електронних грошових переказів.