Розділ «П'єр Адо Що таке антична філософія?»

Зрештою, ніколи не потрібно забувати, незважаючи на стійкі стереотипи, завжди присутні у підручниках, що античне філософське життя завжди було тісно пов’язане з турботою про інших та що ця вимога невід’ємна від філософського життя, особливо коли йдеться про сучасний світ. Як говорить Фрідман:

Модерний мудрець (якби він існував) ніколи не відвернувся би сьогодні — як це з відразою зробили чимало естетів — від людської клоаки[869].

Проте говорячи це, він віднаходить, і ми разом із ним, майже нерозв’язні проблеми стосунків античного філософа із громадою. Бо громадянськи активний філософ завжди ризикує захопитись політичними пристрастями та ненавистю. Ось чому в очах Ж. Фрідмана для того, щоб спробувати полегшити долю людей, потрібно зосередитись «на малих групах і навіть на індивідах» та «на духовному зусиллі (зміні небагатьох)», яке, вважає він, зрештою, закінчиться поширенням цього впливу. Філософ дуже гостро відчуває свою самотність та свою неспроможність у світі, що розривається між двома несвідомими: одне з них породжує ідолопоклонство грошам, а друге призводить до злиднів та страждання мільярдів людських істот. За таких умов філософ ніяк не може досягти абсолютного спокою мудреця. Філософувати, таким чином, означає страждати від цієї ізоляції та неспроможності. Проте антична філософія також вчить нас ніколи не здаватись і завжди продовжувати осмислено діяти та намагатися жити згідно з нормою, якою є Ідея мудрості, що б там не траплялося, навіть якщо наша дія нам самим видається дуже обмеженою. Як казав Марк Аврелій:

Не сподівайся Платонової держави: вистачить і малого поступу; і хай би що з того вийшло — не думай, що це дрібниця[870].

---

Бібліографія[871]

---

І. ПОСИЛАННЯ НА ТЕКСТИ, ЩО ЦИТУЮТЬСЯ В ЕПІГРАФІ

Ніцше Ф. Людське, надто людське, Другий том, Другий розділ: Мандрівник та його тінь, §86.

Kant І. Vorlesungen über die philosophische Enzyklopàdie // Kants gesammelte Schriften, XXIX. Berlin: Akademie, 1980. — S. 8, 12.

Плотин. Еннеади, V, 6 (24), 5, 9.

Симплікій. Коментар на «Підручник» Епіктета (Introduction, texte grec et apparat crinique par I. Hadot. — Leiden : Brill, 1996. —XXIII, ligne 163).

Nietzsche F. Fragments posthumes. Automne 1881, 15 [59] // Oeuvres philosophiques complètes. — T. V. — P. 530.

Petrarca. De sui ipsius et multorum ignorantia // Prose, a cura di G. Martelotti. — Milano, 1955. — P. 746—748.

Сенека Луцій Анней. Моральні Листи до Луцилія, 108, 56 (Пер. А. Содомори. — К.: Основи, 1996).

Паскаль. Думки, §331 (Brunschvicg), (Пер. А. Перепаді та О. Хоми. — К.: Дух і Літера, 2009. — §533)

Епіктет. Бесіди, III, 21, 23.

Thoreau. Walden / Ed. et trad. G. Landré-Augier. — Paris, 1967. — P. 89.

Плотин. Еннеади, II, 9 (33), 15, 39.

Montaigne M. Essais, III, 13. — Paris: Gallimard, 1962. — P. 1088.

II. ПОСИЛАННЯ НА ДАВНІ ТЕКСТИ

Точні посилання на цитати з давніх текстів даються в примітках. Однак, для дуже «класичних» авторів, таких як Аристотель чи Платон, я не давав посилань на окремі видання чи переклади, задовольняючись відтворенням загальноприйнятих посилань, які містяться на берегах усіх видань, наприклад для Платона: Бенкет, 208 е, або ж поділу на книги, розділи та параграфи, як зазвичай роблять при цитуванні таких авторів як Цицерон чи Епіктет. Наступні уточнення покликані доповнити короткі вказівки, що даються в примітках. Вони допоможуть читачеві, який хоче звернутись до самих текстів, зрозуміти, якими виданнями давніх авторів я користувався.

Абревіатури

BL	Collection de Universités de France, Paris: Les Belles Lettres.
CAG	Commentaria in Aristotelem Graeca, Berlin.
GF	Collection Garnier Flammarion, Paris: Flammarion.
Pléiade	Bibliothèque de la Pléiade, Paris: Gallimard.
LCL	Loeb Classical Library, Cambridge (Mass.) — London.
SC	Sources chrétiennes, Paris: Editions du Cerf.
SVF	Stoicorum Veterum Fragmenta, hrsg. H. von Arnim, I—IV, Leipzig, 1905—1924, 2 Aufl.: Stuttgart: Teubner, 1964.

АРИСТЕЙ: див. ЛИСТ АРИСТЕЯ.