Але краще було б сказати так: «Той, хто пізнає, ходить серед людей, немов серед звірів».
Бо той, хто пізнає, й саму людину називає звіром з червоними щоками.
А чому? Чи не тому, що людині надто часто доводиться соромитись?
Ох, друзі мої! Той, хто пізнає, каже так: «Сором, сором, сором — оце й уся історія людини!»
І тому людина шляхетна нікого не соромить; сама ж вона соромиться страждань.
Воістину, я не люблю жалісливих, щастя яких у співчутті: нема в них ніякого сорому.
Якщо я таки мушу співчувати, співчутливим мене хай не звуть; та й тоді я волію співчувати на відстані.
Мені ліпше затулити обличчя й утекти, перш ніж мене впізнають: так раджу робити й вам, друзі мої!
Нехай доля дає мені в супутники тих, хто, як і ви, не має співчуття, тих, з ким я можу ділити сподівання, харчі і мед!
Воістину, для стражденних робив я і те, і те; та все ж мені здається, що кращою моєю справою було те, коли я вчився по-справжньому радіти.
Відколи існує людство, людина надто мало раділа: таж це, брати мої, наш первородний гріх!
Коли ми навчимося по-справжньому радіти, тоді ми вже геть забудемо, як завдавати горя іншим і вигадувати лихо.
Тому я вмиваю руки, що допомагали стражденному, тому витираю ще й душу.
Бо коли я бачив, як страждає стражденний, то соромився за його ганьбу; а коли допомагав йому, то безжалісно топтав його гордість.
Зичливість і допомога породжують не вдячність, а мстивість; якщо мале доброчинство не забулося, то стає хробаком, який точить усе без угаву.
«Приймаючи, будьте неприступні! Винагороджуйте вже тим, що приймаєте!» — так раджу я тому, хто не має чим віддячити.
Та сам я з дарувальників: я люблю дарувати як друг друзям. Однак чужі та вбогі нехай самі зривають плоди з мого дерева: так менше сорому.
Жебраків слід позбутися взагалі! Воістину, гніваєшся, коли подаєш їм, і гніваєшся, коли не подаєш.
А з ними й грішників та докорів сумління! Вірте мені, друзі мої, муки сумління навчають нас мучити.
Та щонайгірше — це мізерні думки. Воістину, краще заподіяти лихе, ніж задумати мале!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Так казав Заратустра. Жадання влади» автора Фрідріх Ніцше на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 5. Приємного читання.