— Не зовсім так,— промовив Заратустра.— Ти з небезпеки зробив собі ремесло,— а за це зневажати не можна. Тепер ти гинеш від свого ремесла, і за це я хочу поховати тебе своїми руками.
На ці слова вмирущий уже нічого не відповів, тільки поворухнув рукою, ніби хотів потиснути руку Заратустрі на знак подяки.
7
Тим часом звечоріло, базар поринув у темряву і люди порозходились, бо стомлюються навіть цікавість і страх. А Заратустра й далі сидів на землі біля мертвого, заглибившись у роздуми, забувши про час. Нарешті настала ніч, і холодний вітер повіяв на цього самотнього чоловіка. Тоді підвівся Заратустра й сказав до серця свого:
— Воістину, добрий вилов сьогодні у Заратустри! Не впіймав жодної людини, то впіймав хоч трупа.
Моторошне людське існування, та ще й позбавлене глузду: блазень може стати людині недолею.
Я хочу навчати людей сенсу буття. Той сенс — надлюдина — блискавка з темної хмари людства.
Та я їм і досі далекий, і мій розум не промовляє до їхнього розуму. Для людей я й досі чи то навіжений, чи то труп.
Темна ніч, темні шляхи в Заратустри. Ходімо, холодний і закляклий супутнику! Я понесу тебе туди, де поховаю своїми руками.
8
Сказавши так до серця свого, Заратустра завдав собі на спину трупа й вирушив у дорогу. Та не пройшов він і сотні кроків, як до нього хтось підкрався і зашепотів на вухо. О, та це ж не хто інший, як блазень із вежі!
— О Заратустро,— сказав він,— йди з цього міста геть! Надто багато людей тут тебе ненавидять. Ненавидять тебе добрі і праведні й називають своїм ворогом і ненависником; ненавидять тебе правовірні й кажуть, що ти небезпечний для громади. Твоє щастя, що вони посміялися з тебе: бо й справді, ти говориш, як блазень. Твоє щастя, що ти пристав до отого мертвого пса; цим приниженням сьогодні ти врятував себе. Але йди з цього міста геть — або завтра я перестрибну через тебе, живий через мертвого.
Сказавши так, чоловік зник. А Заратустра попростував темними вуличками далі.
Біля міської брами трапилися йому гробарі. Вони присвітили смолоскипами до обличчя Заратустри, впізнали його й заходилися насміхатися з нього.
— О, Заратустра несе мертвого собаку! Це добре, що Заратустра став гробарем! Бо наші руки надто чисті для цього стерва. Чи не збирається Заратустра поцупити в чорта його поживу? Та бери вже! Смачно тобі повечеряти! Коли тільки чорт не кращий злодій, аніж Заратустра! Він ще поцупить і зжере їх обох!
Отак гробарі сміялись і перемовлялися між собою.
Заратустра не озвався до них жодним словом і пішов своєю дорогою. Дві години простував він через ліси та болота, раз у раз до нього долинало голодне вовче виття, і нарешті він і сам відчув голод. Отож зупинився біля самотньої хатини, в якій світилося.
— Голод напосідає на мене, мов розбійник,—сказав Заратустра.— Він напосідає на мене в лісах, у болотах, серед ночі.
Дивні примхи в мого голоду. Часто він з'являється аж після сніданку чи обіду, а сьогодні не давав про себе знати цілий день. Де ж він барився?
І з цими словами Заратустра постукав у двері хатини. Вийшов старий чоловік із каганцем у руках і спитав:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Так казав Заратустра. Жадання влади» автора Фрідріх Ніцше на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша Переднє слово Заратустри“ на сторінці 8. Приємного читання.