Розділ «Частина перша Переднє слово Заратустри»

Я свою смерть хвалю перед вами — вільну смерть, яка приходить до мене тому, що я хочу.

А коли я захочу? Хто має мету й спадкоємця, той хоче смерті своєчасно для мети й спадкоємця.

З глибокої шани до мети й спадкоємця він не почепить сухих вінків у храмі життя.

Воістину, не хочу я бути схожим на тих, що мотузки сукають,— вони тягнуть пасма свої в довжину, а самі водночас завжди задкують.

Дехто стає надто старий навіть для власних істин і перемог; беззубий рот уже не має права на будь-яку істину.

І кожен, хто хоче слави, мусить завчасу попрощатися з шанобою і навчитись важкого мистецтва піти своєчасно.

Не дозволяй себе їсти, коли ти найбільше смакуєш,— це знає той, хто хоче, щоб його довго любили.

Є, звісно, яблука кислі, яким судилось чекати до останнього осіннього дня,— вони стають стиглі, жовті і зморщені водночас.

В одних старіє спочатку серце, в інших — дух. Дехто буває старий уже в юності; але пізня юність триває довго.

Декому життя не вдається — отруйний хробак гризе його серце. Тож нехай він подбає, щоб смерть удалася йому краще.

Декотрі так і не стають солодкими, загниваючи вже серед літа. Що їх тримає на гіллі, то це легкодухість.

Чимало задовго живе і задовго висить на гіллі. Нехай же зірветься буря і пострушує з дерева все гниле і червиве!

Хай же приходять ті, що проповідують смерть швидку! Вони б, наче буря, обтрусили дерева життя! Та я чую лише, як проповідують смерть повільну і терпіння до всього земного.

О, ви проповідуєте терпіння до всього земного? Але це земне надто терпляче до вас, ви, лихослови!

Воістину, надто рано помер іудей, шанований тими, що проповідують смерть повільну, і відтоді багатьом обернулось лихою долею те, що помер він занадто рано.

Він, той іудей Ісус, знав лише сльози й скорботу іудея, а також зневагу добрих і праведних; і тоді його охопила туга за смертю.

Якби ж він залишився був у пустелі, віддалік від добрих і праведних! Може, навчився б жити, навчився б любити світ — а заразом і сміятись!

Вірте мені, брати мої! Він помер надто рано; він сам зрікся б свого вчення, якби дійшов мого віку! Йому не бракувало шляхетності, щоб зректися!

Та він іще не дозрів. Незріло любить юнак, незріло й ненавидить він людину і світ. Ще скуті й важкі в нього крила духу та душа його.

Та в чоловікові більше дитини, ніж у юнака, і менше скорботи,— краще він розуміє смерть і життя.