Гельдерлін та майбутнє

(«Рейн», переклад М. Бажана)

Бо тоді у силу вироку богів

…свій власний дім

Він знищить, і ворогами

Назве найближчих, і сина, й батька

Під руїнами поховає.

(«Рейн», переклад М. Бажана)

Можливо, поет тут мав на увазі мітологічні мотиви — героїв, яких боги покарали безумством — Беллерефона й Геракла, — але те переживання, що їх оживляє, знову є переживанням теперішнім. Безмірна самовпевненість у собі веде до самознищення:

Хто перший був, який

Любові пута опоганив

І зашморга із них зробив?

(«Рейн», переклад М. Бажана)

— запитує поет і не чекає на відповідь із мітичних прачасів, а сам говорить, чим і яким чином є ця спокуса мітичного бунту проти богів: вона є забуттям, справжнім забуттям Бога, альтернативою природним стосункам Бога і людей. Проявом цього є повернутість нашого існування до речей. Пута любови й пута зашморгу — невловима спрямованість і причинність у любовному зв’язку («в легких обіймах»), і примус та нав’язуюча певні обмеження сила: ось протиставлення, яке описує зміну ставлення до природи, що відбулося у результаті раптового вибуху людської волі до панування. Дари природи уже не Сприймаються так, як вони самі себе дарують, їх беруть силою. Кажучи так, ми все-таки залишаємося у колі мітології, мова йде про зміну, що є знаменною для визначення долі нових часів і полягає у тому, що вся буттєва поведінка набирає калькулятивних рис. Так є тоді, коли люди у багатстві природи, що несе благословення, наприклад, у плині великих рік, уже не бачать того, що люблять, — неосягненної близькости вітчизни — а, будучи охопленими господарською лихоманкою, бачать у них лише об’єкти своїх калькуляцій, річковий шлях з певною пропускною спроможністю. Сучасність характерна тим, що вона утилізувала дух для послуг:

Занадто довго божественне було

Слугою у нас, і сили всі небесні

Марнотились й марудились намарне

Невдячним й заповзятливим цим родом…

Пануючий тепер дух є духом «дикости», «розгнузданости», «байдужости». Усі вслухані лиш у стукоти майстерень. У Гельдерліна цей дух є якоюсь мітичною силою. Вожді титанів викрадають батьківські дари «як здобич». Вони «свавільно» не зважили навіть на прокляття, хоч бунт титанів у кінці кінців є безсилим і призводить лише до нещасть. Коли божественне відійшло, то їх уже не може стримати чи знітити жодна сила:

Та батько відкрива у ніч святую

Свої зіниці, щоб перечекати могли її ми,