Гельдерлін та майбутнє

про дітей Бога, а потім згодись,

Що це про нас, що саме ми плодами

отої Гесперії власне є.

У ранній версії читаємо:

…поглянь, це ж ми; а Оркус — це ж Елізій!

Ці версії пояснюють одна одну. Одна говорить: навіть гесперійська країна, країна тіней, дасть негаданий плід; друга: те, що виглядало як оркусове життя віддалік від богів, насправді є Елізієм, землею обітованою. Пізніший шкіц, що продовжує їх (опублікований спочатку Бейшнером у дисертації «Переклади Гельдерліна з грецької мови», але неправильно потрактований), звучить так:

І дух себе удома відчуває не коло витоку, не коло джерела.

Вітчизна опалила його жаром, тому він полюбив дурман колоній.

І наші квіти й тінь у нашім лісі принесли йому, гинучому, втіху.

Інакше життедайний дух пропав би у полум’ї, яке б його спалило.

Цю поезію слід інтерпретувати у контексті останньої строфи «Хліба і вина», у яку вона власне і входить. Мова тут іде про чудесне сповнення останньої обітниці, обітниці про нове народження дітей Бога з темряви ночі. Тому сенс цих віршів повинен бути таким: дух спочатку, тобто у своїй південній вітчизні, не є у себе вдома. У себе вдома щось є там, де йому є місце і де воно може залишитися. Але дух не може залишитися у своїй вогненній, спопеляючій його жаром батьківщині. Тому він мандрує, «…полюбив колонії…», — відважно кидаючи у забуття давнє щастя — вітчизну, яку власне потрібно закласти, місце, де він буде у себе вдома і де він залишиться. І саме наші квіти і затінок лісів чудесним чином приносять утіху цьому гинучому духові. Темрява Півночі та часу, у якому панує темрява, є новою, досі нам не відомою домівкою духу.

І, нарешті, очі самотнього у цій ночі безплідної епохи поета відкриваються до нового «тепер», до сьогодення майбутнього. Той, хто страждав і говорив про себе:

Пізнаю лише те, що цвіте, —

а отже, був приречений на оплакування втраченої величі, стає співцем гимнів, розшифровує знаки, які пророчать майбутнє:

…та отець всеможний понад усе жадає,

Щоб твердість букв збережено було і вірно

Тлумачено. Цьому слугує і німецький спів.

(«Патмос», переклад М. Бажана)

Це закінчення «Патмосу» визначає нове завдання. Те, що ми застали, потрібно проінтерпретувати так, щоб воно стало знаком майбутнього, повною значень книгою. Це завдання і має на увазі поет, коли хоче відтепер оспівувати «ангелів батьківщини». Ці ангели є свідками і посланцями божественного, поет відчуває їх присутність передусім у простому житті природи:

Багато ми від божого дістали.