Гельдерлін та майбутнє

А часи творення

Як гори, що їх хвиля

Від моря у море гонить

Над землею…

Віще слово гесперійського поета є саме для себе, на його погляд. Воно є відданою на непевність часу запорукою буття, своїм власним майбутнім.

Тому даремними будуть усі похапливі спроби обмежити поезію Гельдерліна у рамках сучасности і її надій. Якщо у вірші такої вражаючої сили й проникливости, як фраґмент «Миру», Гельдерлін і переймається почасти боротьбою і стражданнями народу, то те, що він говорить про мир, не стосується жодної можливої у майбутньому події. Як втаємничений у майбутнє і досвідчений у справах людської долі, Гельдерлін прорікає слова, котрі не кануть у Лету:

…Так, ніби давні води у інший гнів,

В страшніший перетворені були

І знову повернулись очищати, бо треба було.

Так росла і пінилася з року в рік

Безперестанку, край тривожний охопивши

Дивотна битва, котра відкривала

І темне, й світле у лиці людини…

…І хто піднявся? Хто приніс прокляття?

Нічого з сьогодення а чи з вчора

Ті, що згубили віру, не взяли,

Наші батьки, дух ними поганяв.

Ой, довго, довго губляться вони

Підвладні смерті й за владу б’ються,

Сусіда свого боячись, о ні,