Розділ «ПОЕТ СТЕФАН ҐЕОРҐЕ»

Останні три рядки утворюють вищу ритмічну цілість. Цьому сприяє з одного боку смислова єдність речення, впровадженого «як», що руйнує форму римування «абба». З іншого боку таке ритмічне враження готує смислова цезура, розколюючи єдину просту римовану пару «аа», розташовану посередині вірша, і прив’язуючи її першу частину до початку, а другу — до кінця вірша. Таким чином перша цезура, що після «живоземом», підсилює другу цезуру, яка, знаходячись після «моя», розокремлює хіастичну послідовність «абба». Це ритмічна основа, від якої тягнеться завершальна дуга, в якій звучання і значення зливаються в одну прекрасну цілість: услід за розлогими пальмовими віялами, що відкриваються перед нами завдяки двом рядкам з римою «чудодію» — «віял», йде струнке і стрімке наростання смислу і звуку, на вершині якого відбувається прокидання душі.

Два приклади з творчости середнього періоду показують, як мистецькі засоби згортаються, залишаючи враження майже пісенної простоти. Перший — з «Танцю туги», що належить до «Року душі». Крім всього іншого, він якнайкраще пояснює, чому Ґундольф має право говорити про «католицький» чар, який Ґеорґе дарував німецькій мові:

Як в гробівці палахкоче

Старенький каганець!

Як мерехкий пломінець

Базальт зігріти хоче!

З віконця що вгорі є

Втікає весь вогонь

Офірниця вдогонь

Стозлоттям вінець мріє

На ній ягнятко ясне —

І чи як каганець

Чи має цей горнець

Також вогонь свій власний?

Знову бачимо майстерну побудову, де є і симетрія, і асиметрія. В усіх трьох строфах той самий принцип римування «абба», проте смислова цезура, відокремлюючи три останні рядки від попередніх, утворює чіткий гіат[3] неймовірної дії: три завершальні рядки, підсилені частковим повтором рими першої строфи, рухаються разом, утворюючи sursum corda[4] і підносячи його вище, ніж сягає інтонація останнього слова перед знаком питання. Така дуга григоріанського хоралу.

Тепер візьмімо вірш «Нічна пісня І» з «Килима життя», який вирізняється своєю простотою, і подивімося, з якою майстерністю прокладена дуга в ньому:

Ласка-сум

Не мої

Ліс і даль

Двійко втіх.