Розділ «ОСОБИСТОСТІ»

Рільке, Райнер Марія (1875–1926) — австрійський поет. Розширив сферу поетичного мовлення. Автор численних віршів і новаторського роману «Нотатки Мальте Ляурідс Бріґґе» (1910).

Салін, Едґар (1892–1974) — економіст і соціолог. Автор книжок «Платон і грецька утопія» (1921), «Довкола Стефана Ґеорґе. Спогади і свідчення» (1948), «Гьольдерлін і коло Ґеорґе» (1950). Здійснив низку перекладів з Платона.

Сезан, Поль (1839–1906) — французький маляр, «батько модерну». Серед творів — «Сучасна Олімпія» (1872 — 73), «П’єро і Арлекін» (1888), «Акведук» (1889), «Картярі» (1885 –90), «Жінка з кавником» (1893 — 94), «Оголена» (1895).

Тракль, Ґеорґ (1887–1914) — австрійський поет. Автор смутних візій і поетичних картин пророчої сили. Світ поезії Тракля створено з музики снів і духу. Постійні теми: зло і переступ, минущість і спогад, страждання і смерть. Збірки «Вірші» (1913), «Себастянові сни» (1915).

Укскюль, або Укскюль-Ґюленбанд, Вольдемар граф фон (1898–1939) — шанувальник Ст. Ґеорґе. Автор книжки «Етос в Ст. Ґеорґе» (1933).

Фідлер, Конрад (1841–1895) — історик мистецтва, приятель і меценат Ганса фон Маре. Висунув теорію мистецтва, що обстоює автономність окремого твору. Автор праць «Про оцінювання творів мистецтва» (1876), «Про джерела мистецької діяльности» (1887).

Фукідід (біля 460–400 до Р.Х.) — старогрецький історик. У восьмикнижжі «Історія» висвітлює події Пелопонеської війни, покликаючись на власні спостереги, свідчення сучасників і твори Геродота. Предтеча джерелознавства.

Целян, Пауль, власне Пауль Анчел (1920–1970) — німецькомовний поет. Хасидські і біблійні оповіді дитинства, український мелос, імпульси імпресіоністичної лірики, химерний світ символізму і сюрреалізму — все це Целян інтеґрував у свої вірші. Автор поетичних книжок «Пісок з урн» (1948), «Мак і пам’ять» (1952), «Від порогу до порогу» (1955), «Нічийна троянда» (1963), «Зміна дихання» (1967). Перекладав Жана Кокто, Александра Блока, Артюра Рембо, Осипа Мандельштама, Рене Шара, Поля Валері.

Шекспір, Вільям (1564–1616) — англійський драматург. Творець незабутніх п’єс «Ромео і Джульєтта» (1595), «Отелло, венеційський мавр» (1604), «Гамлет, принц Данський» (між 1598–1601), «Макбет» (1606), «Король Лір» (1605–1606). Писав також поеми («Венера і Адоніс», 1593, «Лукреція», 1594) і сонети. «Він належав не одній епосі, а всім часам» (Бен Джонсон).

Шенк, Александер граф фон Штауфенберґ (1905–1964) — історик. Автор праць «Верґілій і держава Авґуста» (1935), «Поезія і держава в античному світі» (1948).

Шефольд, Карл (1905–1999) — археолог, історик культури, літературознавець. Автор праць «Стефан Ґеорґе і Гуґо фон Гофмансталь, поезія і листування» (1947), «Римське мистецтво як релігійний феномен» (1964), «Образи античних поетів, ораторів, мислителів» (1997), «Образ Стефана Ґеорґе в Гуґо фон Гофмансталя: візії кінця — підвалини нової культури» (1998), «Релігійний зміст античного мистецтва й об’явлення» (1998).

Шефтсбері, Ентоні Ешлі Купер (1671–1713) — англійський філософ-просвітник. Обстоював автономію моральної свідомости. Серед творів — «Дослідження про чесноти» (1699), «Лист про ентузіазм» (1707), «Моралісти» (1709).

Шляєрмахер, Фрідріх Ернст Даніель (1768–1834) — німецький теолог і філософ. Творець філософії контемплятивного мислення. Вважав, що свобода людини полягає в реалізації індивідуальности, закладеної в кожному в ідеальному вигляді. Серед творів — «Принципи критики традиційної етики» (1803), «Монологи» (1810), «Проект системи філософської етики» (1835), «Діалектика» (1839).

Шмоллер, Ґустав, від 1908 р. фон (1838–1917) — економіст, член Державної Ради Прусії (1884), Пруської академії наук (1887). Представник молодшої історичної школи німецької політичної економії, що критикувала індивідуалістичну теорію класичної економії. Обстоював емпіричний індуктивізм, за яким історичне дослідження повинно передувати теорії. Автор двотомної праці «Основи загального економічного вчення» (1900–1904).

Шонді, Петер (1929–1971) — літературознавець, автор праць з теорії й історії німецької літератури XVIII–XX ст.: «Теорія сучасної драми» (1956), «Дослідження про Гьольдерліна» (1967), «Дослідження про Целяна» (1972), «Вступ до літературної герменевтики» (1975).

Штайнен, Вольфрам фон ден (1892–1967) — історик. Займався середньовічним джерелознавством і загальною історією середньовіччя. Належав до кола Ст. Ґеорґе. Автор п’ятитомної праці «Середньовічні святі та герої» (1926–1928), а також низки біографічних досліджень про видатних діячів німецької історії.

Штайнер, Рудольф (1861–1925) — мислитель, педагог, літератор. Засновник антропософії. Від 1902 р. член Теософського товариства. Серед творів — «Філософія свободи» (1894), «Загадки філософії» (1914), «Мій життєпис» (1925).

Штауфенберґ — див. Шенк, Александер граф фон Штауфенберґ.

Шьонберґ, Арнольд (1874–1951) — австрійський композитор, педагог, дириґент, маляр. Чільний представник нової віденської школи. Його погляди формувалися під впливом естетики символізму, пізнього романтизму, експресіонізму. Додекафоніст. Автор опер, ораторій, кантат, пісень, балад.

Якобсен, Єнс Петер (1847–1885) — данський письменник-натураліст. Відмовився від підкресленої соціальної спрямованости літератури. Автор книжки новел «Чума в Берґамо» (1881), історичного роману «Пані Марія Ґруббе» (1876), психологічного роману «Нільс Люне» (1880). Порушував складні моральні і філософські проблеми.