Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)

Захист та збереження культурних особливостей народів та націй цілком справедливо проголошені, особливо в останні роки, ключовим моментом людського прогресу та самовираження. Ці положення досить часто слугують зручним прикриттям для всякого роду політичних пасток та інтриг. Разом з тим люди починають все більше побоюватися, що у майбутньому усі культури можуть виявитися уподібненими – причому подібність, як показує сьогоднішній досвід, не занадто вже й приваблива - що цей рух до знеособленої однорідності відбувається вже зараз.

Щоб відвернути цю загрозу, маленькі та слабкі країни перетворили тезу про культурні відмінності в основний елемент принципів нового міжнародного економічного порядку та стратегій розвитку. Незважаючи на всі добрі наміри та балаканину на захист культурних відмінностей, зроблено в дійсності поки що дуже мало. Істинною основою культурного плюралізму майбутнього може стати тільки наша нинішня культурна спадщина. А оскільки вона зараз стрімко деградує та зникає, необхідні найактивніші та термінові заходи, щоб зупинити ці непоправні у майбутньому втрати.

Просто вражає, скільки культурного багатства та різноманітності вклала людина за стовікову, а можливо, ще більш тривалу історію у свою мову, традиції усної творчості, писемність, звичаї, музику, танці, мистецтво наслідування, пам’ятники, образотворче мистецтво тощо. На жаль, не менш вражаючою до нинішнього часу була також її сумна здатність знищувати, загладжувати, паплюжити та забувати цю безцінну спадщину. Подальший розвиток технологічної цивілізації, економічне зростання, зростаюча мобільність людей, чиї поселення займають більшу частину твердої поверхні планети, розширення засобів масової інформації – усе це обіцяє у майбутньому справдження невтішних пророцтв остаточного і безжалісного зникнення з лиця Землі левиної частки того, що ще залишилося від свідчень віри, любові, емоцій, гордості, почуття прекрасного та прагнення до добра минулих поколінь.

Треба негайно прийняти найсерйозніші та активні заходи для порятунку культурної спадщини людства, які повинні охопити всі без винятку області людської діяльності, використати досягнення всіх наукових дисциплін: археології, епіграфіки, палеографії, філософії, етнології, антропології та передусім історії, - щоб спільними зусиллями людства захистити його культурну спадщину. Для того щоб підтвердити повагу як до тих, хто вже пішов з цього світу, так і до тих, хто прийде пізніше, необхідні якісно нові підходи, ідеї та рішення. До таких пропозицій можна, частково, віднести установу “Всесвітнього культурного концерну”, метою якого стало б фінансування довгострокових культурних програм (сподіваюсь, що кошти для цього можна було б отримати за рахунок скорочення військових видатків), та організацію «Культурного корпусу», що об'єднала б добровольців з всіх країн світу, які бажають захистити та зберегти цю спадщину (можна було б розглядати обов'язки, пов’язані з роботою у цьому корпусі, як заміну військової служби). Було б також доцільно здійснити, наприклад, інтернаціоналізацію історичних пам'ятників та центрів, що представляють всесвітній інтерес, закликавши держави передати їх під міжнародну юрисдикцію, і доручити міжнародним органам (за угодою з тими країнами, на територіях яких вони розміщені) їхню охорону та збереження – думається, що це було б не тільки в інтересах народів, котрі ці цінності створили, але і в інтересах всієї світової культури. Показати приклад іншим або принаймні спробувати зробити перший крок в цьому напрямку повинні найбільш багаті на історичні пам'ятники та традиції країни, і в першу чергу країни Європейського економічного співтовариства.

Очевидно, що для спасіння культурної спадщини людини, враховуючи мови, що відмирають та міні-культури, потрібні величезні кошти (хоча навряд чи можливо знайти іншу більш прибуткову сферу вкладення капіталу, і, можливо, навіть з точки зору швидкого його обороту), тому цілком необхідно ширше залучати до цьому світову громадськість. Я впевнений, що відгук, що отримає цей заклик серед молоді багатьох країн, перевершить навіть самі радужні наші очікування.

Четверта мета: світове співтовариство

Більшість людей - на відміну від деяких сучасних установ - зараз вже цілком ясно усвідомлюють, що національна держава не може більш йти нарівні з ходом часом. Вона - за винятком великих держав - не здатна навіть здобути відчутних вигод з регулюючої нині міжнародне життя глобальної соціально-політичної системи, хоча і слугує в ній основним осередком. З іншого боку, користуючись у світовій політичній системі правами суверенітету, вона досить часто не вважає за потрібне визнавати існування будь-яких наднаціональних установ і не бажає чути про проблеми, що вимагають врегулювання на національному рівні. Можна сказати, що навіть у національному плані державні служби - в своїй нинішній формі, - як правило, не виправдують очікувань своїх власних громадян. Таких прикладів цілком достатньо, щоб ще раз підкреслити необхідність структурних реформ на всіх рівнях світової організації. Недоліки та неповороткість національної держави найбільш очевидні саме у сфері міжнародного життя, у намаганні створити міждержавні коаліції, які в більшості виявляються більш гнучкими, ніж регіональні союзи. Неможливість справжніх фундаментальних реформ у рамках існуючої нині системи показують в кінцевому рахунку й пошуки співробітництва з міжнародних економічних проблем.

Фундаментальна наукова думка досі, по суті, не дає жодних чітких та зрозумілих відповідей на питання про принципову можливість та реальні шляхи такої трансформації національної держави, яка, зберігши за собою нинішню роль держави, була б здатна встановити більш стабільний та ефективний світовий порядок, відповідний віку глобальної імперії людини. Навряд чи можна очікувати творчих пропозицій на цю тему від самих урядів, бо характерною рисою діяльності будь-яких інститутів завжди і скрізь було і залишається не самооновлення, а самоствердження та самозбереження. З іншого боку, складність та комплексність цієї проблеми, а також безліч суперечливих інтересів, пов'язаних з існуючою нині структурою, зумовлюють необхідність проведення цього широкого дослідження та пов'язаних з ним наукових розробок на цілком новій, незалежній основі.

Суть проблеми зводиться до того, щоб виявити шляхи поступового перетворення нинішньої системи егоцентричних держав, якими керують схильні до самоправства уряди, у світове співтовариство, в основу якого лягла б система скоординованих між собою географічних та функціональних центрів прийняття рішень, що охоплює всі рівні людської організації - від локального до глобального. Область юрисдикції таких центрів - незалежно від їхніх функцій і рівня - повинна більше відповідати традиціям, інтересам та проблемам, спільним для різноманітних груп населення.

Питання, таким чином, зводиться до того, щоб придумати спеціалізовану і водночас ієрархічну систему, яка б складалася із відносно автономних елементів різноманітної природи і структури, в той же час тісно взаємопов’язаних та активно взаємодіючих - і все це у загальносвітовому масштабі! Звичайно, тут необхідно знайти такі форми географічної та функціональної координації безлічі різноманітних центрів прийняття рішень, щоб вони не перетворилися на жахливу, неймовірну структуру, в щось, на кшталт, монументального хаосу, а стали б керованим єдиним цілим, здатним не тільки задовольняти сьогочасні, безпосередні або приватні інтереси, але й відповідати довгостроковим інтересам всього людства. Реалізація цієї ідеї пов’язана, однак, з величезними труднощами, що відчуваються вже сьогодні. Тому потрібно мати в запасі й інші рішення: найбільш продуктивне обговорення могло б розгорнутися у тому випадку, якщо б розглядалося декілька достатньо здійсненних альтернативних варіантів. Звичайно, все це потребує справді виняткових зусиль, однак не будемо забувати, що у нас є надзвичайно серйозні підстави піти на це, навіть заздалегідь знаючи про всю складність та грандіозність проблеми: адже нинішній стан міжнародної системи, і без того достатньо плачевний, має тенденцію до подальшого погіршення і, як я намагався показати вище, неминуче буде затягувати нас у нескінченну низку криз. Саме ця область вимагає від нас найбільш кардинальних соціальних перетворень і нововведень, адже без них опиниться під загрозою не тільки співіснування, але і просто існування мільярдів людей, що володіють нечуваними досі можливостями.

П’ята мета: середовище проживання

Однією з найважливіших проблем, що вже зараз глибоко вражає людську уяву, але ще не усвідомлена в усіх її воістину грандіозних масштабах, є проблема розміщення на планеті протягом найближчих 40 років населення, вдвічі більшого, ніж нинішнє. Адже за цей короткий час прийдеться докорінно покращити, модернізувати і, більш того, подвоїти всю нинішню інфраструктуру - причому не тільки житлові будинки, але і всі допоміжні системи, включаючи промислову, сільськогосподарську, соціальну, культурну та транспортну. Гарненьку роботу доведеться здійснити нашому поколінню - адже йому доведеться побудувати «інший світ», що можна порівняти із загальним обсягом будівельних робіт, здійснених останніми п’ятдесятьма поколіннями людства. Причому при всій грандіозності завдань, пов’язаних з фінансуванням, проектуванням, технічним забезпеченням, виробництвом матеріалів і власне будівельними роботами, не вони представляють тут найскладніші проблеми.

Найсерйозніша з проблем, яку найчастіше випускають з поля зору, зводиться до організації території Землі та розподілу деяких основних ресурсів таким чином, щоб гідно розмістити 8 мільярдів жителів (маючи при цьому на увазі, що до них, напевно, у найближчому майбутньому можуть приєднатися ще декілька мільярдів). Ця воістину грандіозна справа приречена, однак, на неминучий провал, якщо не планувати його на єдиному підходящому для цієї мети рівні - а саме на загальнопланетарному. Урядам час вже нарешті зрозуміти, що всі їх половинчасті, абсолютно нескоординовані дії, всі їх часткові плани, розраховані максимум на 5-10 років і націлені на те, щоб якось впоратися з новими хвилями знов прибулих в тому місці і в той час, коли вони налинуть, - вірний шлях до непоправної катастрофи. Такою політикою вони, по суті, потурають тому, щоб великі міста й надалі поглинали все нові й нові простори сільськогосподарських земель та зелених угідь, потворно розбухаючи і вироджуючись у непридатні для життя мегаполіси, прирікаючи при цьому інші групи людей жити у пеклі первісних сіл та поселень, цілком непристосованих для задоволення потреб сучасної людини.

Всеосяжний, єдиний глобальний план людських поселень, що включає як складову відповідні заходи у національному та регіональному масштабах, став нагальною потребою нашого часу. Звичайно, план цей повинен бути максимально гнучким. Але разом з тим він повинен включати в себе декілька всіма визнаних і обов'язкових для всіх жорстких правил, які стосуються охорони і змісту того, що ще залишилося від екологічного заповідника, включаючи сюди не лише клімат, космічний простір, атмосферу, океани й полярні райони - хоча все це вже знаходиться під загрозою і вимагає розумного використання, - але також і великі земельні масиви, які потрібно залишити на деякий час у спокої без будь-якого людського втручання, залишивши їхню еволюцію самій природі...

Шоста мета: виробнича система

Іншим аспектом глобальної проблематики, що починає все більше хвилювати людей, слугують явні неполадки в нинішніх економічних механізмах та їхніх взаємозв'язках із суспільством в цілому. Насправді, тяжко зрозуміти, чому так часто не спрацьовують різноманітні елементи економічної системи у цілком різних країнах, незалежно від того, що нею керує - ринок або план. Якщо залишити осторонь питання безпеки, можна стверджувати, що уряди практично всю увагу фокусують на проблемах зайнятості, продуктивності, інфляції, цін, торгівлі, платіжного балансу і т.д. і готові йти на будь-які жертви, щоб хоч тимчасово полегшити ці труднощі. Однак все це виявляється у кінцевому рахунку цілком даремним, і єдиний звідси висновок, що випливає, полягає в тому, що для поліпшення ситуації, що склалася, не вигадано доки жодних надійних засобів. У результаті повсюди розповсюджується скептицизм і зневіра, які деякий час стримувалися завдяки впливу культури зростання і все ще тривалого схвалення техніки. Люди розвинених країн вже готові змиритися з необхідністю піти на деякі жертви, щоб скоротити існуючий в світі відрив, однак їм досі не навели ще достатньо вагомих доказів на користь таких заходів; у бідних же країнах все більше побоюються захисних заходів багатих країн по боротьбі з власними кризовими явищами, що загрожують позбавити країни, які розвиваються, будь-яких шансів на прогрес, і що останні вважають це цілком несправедливим по відношенню до них.

Всі настільки загіпнотизовані поточними економічними проблемами, що ніхто не вживає жодних спроб ретельно проаналізувати структурні й філософські причини цих труднощів. І зараз якраз прийшов час з’ясувати нарешті, чи існують в принципі хоч будь-які можливі рішення. Нехай навіть вони виходять далеко за межі обговорюваного нині нового міжнародного економічного порядку, будучи першим і тяжким, складним і неминучим кроком вперед, все-таки теж ніщо інше, як лише напівзахід, направлений на скорочення існуючого відриву. Будемо сподіватися, що ми виявимося здатними виправити деякі диспропорції нинішньої економічної системи і тимчасово відведемо від суспільства загрозу повного розпаду, однак цілком очевидно, що доки немає рішень, які забезпечували б людству можливість впоратися протягом найближчих десятиріч з жахливим вибухом тих проблем, з якими воно не може впоратися вже зараз. Тут необхідний докорінно інший концептуальний підхід і кардинально нові рішення для істотного розширення наших цілей та горизонтів та виявлення економічної системи відповідної світовому співтовариству, що, як ми сподіваємося, зросте у результаті очікуваних за цей період змін на планеті.

Хоча важко ще повністю уявити собі, якою повинна стати економічна система майбутнього - у будь-якому випадку до тих пір, доки не завершені дослідження, присвячені іншим цілям людства, - однак, окремі складені цеглинки цієї будівлі з успіхом можна заздалегідь досліджувати вже нині.. Виробничому істеблішменту належить у сучасному світі ключова роль. І тут, також, як і в питанні про середовище проживання, було б величезною безвідповідальністю вчасно не з'ясувати, чи спроможна нинішня виробнича організація матеріально забезпечити їжею, товарами і послугами вдвічі більше населення планети - і якщо так, то яким чином і за яких умов. В цьому зв'язку виникає безліч проблем, що заслуговують найпильнішої уваги, в їх числі, наприклад, питання розподілу, що набуває особливої гостроти у зв'язку з продовольчою проблемою; однак розпочинати все ж необхідно з виробничого сектору, бо саме через свій первинний характер виявляється нерозривно пов'язаним з іншими екологічними, соціальними і політичними проблемами нашого часу. Так що, безперечно, самою головною ключовою метою людства є ретельний аналіз існуючого виробничого істеблішменту і виявлення того, які перетворення необхідно в ньому запланувати, щоб він виявився здатним у найближчі десятиріччя чітко виконувати відведені йому функції.

Ці дослідження повинні включати цілу низку окремих проектів, тісно пов'язаних і паралельних з вивченням людських поселень. Один з цих проектів може бути присвячений фінансовим питанням, він повинен вивчити, зокрема, ті потреби в капіталі, що поєднані з будівництвом та експлуатацією інфраструктури і промислових підприємств, а також задоволенням інших потреб населення, що подвоюється. Тут необхідно передбачити також конкретні шляхи і засоби забезпечення цих воістину величезних фінансових коштів. Інший проект міг би більш детально розглянути проблему зайнятості, почавши, наприклад, з оцінки потреб у робочій силі, включивши сюди фахівців та робітників сфери управління, і виробити основи для створення загальносвітової системи, яка могла б регламентувати та координувати на міжнародному рівні всі питання, пов’язані із забезпеченням зайнятості, відповідними асигнуваннями, підготовкою кадрів та професійним навчанням. На завершальній стадії цей проект міг б спробувати знайти підхід до рішення гострої проблеми повного залучення в активну діяльність всіх людських ресурсів; деякі базові елементи для цього дослідження були запропоновані скликаною за ініціативою МОП всесвітньою конференцією з питань зайнятості. Однак, маючи на увазі подальші наслідки цієї проблеми, можливо, більш доцільно було б присвятити їй спеціальний проект та розглядати її як окрему важливу мету людства, направлену на розвиток і використання в інтересах світового суспільства всіх людських ресурсів.

Ще одне дослідження - що в певному сенсі було б першочерговим перед усіма іншими - необхідно присвятити питанням територіального розміщення і раціоналізації світового виробничого істеблішменту. Як я вже казав, в цьому дослідженні треба приділити пильну увагу обмеженням, що накладають на всі види людської діяльності необхідність забезпечення охорони та організації глобального середовища людського проживання. Я вже згадував висновок одного з проектів Римського клубу, що вимагає реорганізувати виробництво харчів на основі глобальних критеріїв, бо тільки за цієї умови можна сподіватися на досягнення хоча б мінімальних результатів у вирішенні проблеми викорінення голоду у людському суспільстві. Такі же міркування слід враховувати при розгляді світової промисловості і світового промислового виробництва. Промисловий сектор виробничого арсеналу суспільства в нинішньому своєму вигляді є нічим іншим, як певний конгломерат різного роду технічних пристроїв і видів діяльності, що є результатом випадкових рішень, прийнятих у різний час, з різними цілями і за різних умов, і покликаних служити коротко- або середньостроковим вузьким інтересам окремих національних співтовариств або багатонаціональних корпорацій. Сьогодні ця система не відповідає більш ані духу часу, ані його вимогам і викликає все більші серйозні нарікання з самих різних позицій; всі її недоліки, включаючи соціальну неприйнятність, нераціональне відношення до навколишнього середовища та її ресурсів і повну несумісність з будь-яким справедливим міжнародним економічним порядком, будуть по мірі її неминучого подальшого розширення все більше поглиблюватися і примножуватися. Ще більш серйозне занепокоєння викликає той факт, що без глибоких реформ нинішній світовий промисловий істеблішмент просто не зможе виконувати свою роль в людській системі майбутнього; бо, обкладена в багато разів більш складними та грізними проблемами система вже не зможе витримати і вибачити тих помилок дублювання, марнотратства і невмілого управління, що ще сходять істеблішменту з рук сьогодні. Тому він повинен знайти шлях забезпечення високої ефективності і раціонального економічного управління в усіх без винятку секторах виробництва.