Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)

5. У Біогеохімічній лабораторії Академії наук у Москві, нині перейменованої в Лабораторію геохімічних проблем, у співробітництві з академічним Інститутом мікробіології (директор − член-кор. Академії наук Б.Л. Ісаченко) ми поставили проблему про космічне життяще в 1940 р. як поточне наукове завдання.

У зв’язку з військовими подіями ця робота була припинена й буде відновлена за першої нагоди.

В архівах науки, у тому числі й нашої, думка про життя як про космічнеявище існувала вже давно. Сторіччя назад, наприкінці XVII ст., голландський учений Христиан Гюйгенс (1629-1695) у своїй передсмертній роботі, у книзі “Космотеорос”, що вийшла у світ вже після його смерті, науково висунув цю проблему.

Книга ця була двічі, з ініціативи Петра I, видана російською мовою під заголовком “Книга світобачення” у першій чверті XVIII ст.

Гюйгенс у ній зробив наукове узагальнення, що “життя є космічне явище, у чомусь суттєво відмінне від косної матерії”. Це узагальнення я назвав недавно “принципом Гюйгенса ”.

Жива речовина за вагою становить незначну частину планети. Очевидно, це спостерігається протягом усього геологічного часу, тобто геологічно вічно.

Вона зосереджена в тонкій, більш-менш суцільній, плівці на поверхні суші в тропосфері − у лісах і в полях − і пронизує весь океан.Кількість її обчислюється частками, що не перевищують десятих часток відсотка біосфери за вагою, щось, близько до 0,25 %. На суходолі вона проникає не в суцільних скупченнях на глибину в середньому, імовірно, менше 3 км. Поза біосферою її немає.

У ході геологічного часу вона закономірно змінюється морфологічно. Історія живої речовини в перебігу часу виражається в повільній зміні форм життя, форм живих організмів, генетично між собою безперервно зв’язаних, від одного покоління до іншого без перерви.

Століттями ця думка виникала в наукових пошуках; в 1859 р. вона нарешті отримала обґрунтування у великих досягненнях Ч. Дарвіна (1809-1882) і А. Уоллеса (1822-1913). Вона вилилася у вчення про еволюцію видів − рослин і тварин ,у тому числі й людини.

Еволюційний процес властивий тільки живій речовині. У неживій речовині нашої планети немає його проявів.Ті ж самі мінерали й гірські породи утворювалися в криптозойській ері, які творяться й тепер. Виключенням є біокосні природні тіла, завжди пов’язані так чи інакше з живою речовиною.

Зміна морфологічної будови живої речовини, яка спостерігається в процесі еволюції, у ході геологічного часу, неминуче призводить до зміни його хімічного складу. Таке уявлення зараз вимагає експериментальної перевірки. Проблема ця поставлена нами в план робіт 1944 р. разом з Палеонтологічним інститутом Академії наук.

6. Якщо кількість живої речовини втрачається перед косною й біокосною масами біосфери, то біогенні породи(тобто створені живою речовиною) становлять величезну частину її маси, ідуть далеко за межі біосфери.

З урахуванням явищ метаморфізму вони перетворюються, втрачаючи всякі сліди життя, у гранітну оболонку, виходять із біосфери. Гранітна оболонка землі є область колишніх біосфер.У чудовій за багатьма думками книзі Ламарка “Hydrogeologie” (1802) жива речовина, як я його розумію, була творцем головних гірських порід нашої планети. Ж.Б. Ламарк де-Монне (1744-1829) до самої смерті не приймав відкриттів Лавуазьє (1743-1794). Але інший визначний хімік Ж.Б. Дюма, його молодший сучасник (1800-1884), який багато займався хімією живої речовини, довго притримувався уявлень про кількісне значення живої речовинив будові гірських порід біосфери.

7. Молодші сучасники Ч. Дарвіна − Д.Д. Дана (1813-1895) і Д. Ле-Конт (1823-1901), два знаних північноамериканських геологи (а Дана до того ж мінералог і біолог) виявили ще до 1859 р. емпіричне узагальнення, яке показує, що еволюція живої речовини йде в певному напрямку .

Це явище Дана назвав “цефалізацією”, а Ле-Конт “ психозойською ерою”.Д.Д. Дана, подібно Дарвіну, прийшов до такої думки, до такого розуміння живої природи під час своєї кругосвітньої подорожі, яку він почав через два роки після повернення до Лондону Ч. Дарвіна, тобто в 1838 р., і яке тривало до 1842 р.

Не можна тут не відзначити, що експедиція, під час якої Дана прийшов до своїх висновків щодо цефалізації, досліджуючи коралові острови тощо, фактично історично тісно пов’язана з дослідженнями Тихого океану − океанічними подорожами російських моряків,головним чином Крузенштерна (1770-1846). Видані німецькою мовою, вони змусили американця Джона Рейнольдса (адвоката) домагатися організації такої ж американської першої морської наукової експедиції. Він почав домагатися цього в 1827 р., коли з’явився опис експедиції Крузенштерна німецькою мовою. Тільки в 1838 р., через одинадцять років, завдяки його наполегливості, ця експедиція відбулася. Це була експедиція Уількіса (Wilkes), що остаточно довела існування Антарктики.

8. Емпіричні уявлення про спрямованість еволюційного процесу − без спроб теоретично їх обґрунтувати − ідуть глибше, в XVIII ст. Уже Бюффон (1707-1788) говорив про царство людини,у якому вона живе, ґрунтуючись на геологічному значенні людини.

Еволюційна ідея була йому далека. Вона була далека й Л. Агассицу (1807-1873), який ввійшов в науку з ідеєю про льодовиковий період. Агассиц жив уже в епоху бурхливого розквіту геології. Він вважав, що геологічно наступа царство людини,але з богословських уявлень висловлювався проти еволюційної теорії. Ле-Конт вказує, що Дана, який раніше притримувався точки зору, близької до Агассица, в останні роки життя прийняв ідею еволюції в її тоді звичайному, дарвіністському розумінні. Різниця між уявленнями про “психозойську еру” Ле-Конта й “цефалізацію” Дана зникла.

На жаль, у нашій країні особливо, це велике емпіричне узагальнення дотепер залишається поза кругозором біологів.

Правильність принципу Дана (психозойська ера Ле-Конта), який виявився поза кругозором наших палеонтологів, може бути легко перевірена тими, хто захоче це зробити, завдяки будь-якому сучасному курсу палеонтології. Він охоплює не тільки весь тваринний світ, але яскраво проявляється й в окремих типах тварин.