Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)

Іноді я намагаюся уявити собі, як відреагували б на сучасні події великі філософи та мислителі минулого – ті, хто освічували та спрямовували розвиток цілих народів та цивілізацій, визначивши та зробивши можливим злет людських звершень, – я впевнений, що й для них теперішня ситуація виявилася б повною несподіванкою. Напевно, вони були б глибоко засмучені та навіть налякані тим, що відбувається, водночас їх надзвичайно вразило б усе, чому ми навчилися за цей час. Дивлячись на нас, так би мовити, здалеку, вони змогли б, на мою думку, не вдаючись до деталей, вловити суть того, що відбувається, й промовили б нам наступну мудрість: “Схаменіться, діти наші, схаменіться і замисліться. Варто вам по-справжньому захотіти, і ви ще знайдете в собі і моральні сили, і творчу винахідливість, щоб прокласти шлях до спасіння. Тільки спробуйте як слід і – що важливо, навчіться відрізняти головне від другорядного, те, що ви повинні, від того, чого б вам просто хотілося, а коли впевнитесь, що є для вас благо, творіть його, не вагаючись і не рахуючись з жодними жертвами”. Розмірковуючи над цим усім, я прийшов до висновку, що, по суті, думками та справами своїми вони вже дали нам саме таку пораду, і якби ми весь час пам’ятали про неї, то ніколи б не зійшли зі шляху.

З якої б точки зору ми не вивчали теперішній стан людства, його проблематику чи перспективи його подальшого розвитку, ми неминуче приходимо до того, що саме сама людина – з усіма її недоліками, якостями та навіть невикористаними та невідомими можливостями – виявляється центром усіх проблем та подій. Не усвідомлюючи, як правило, цю просту й очевидну істину, ми часто намагаємося знайти складні, неймовірні рішення десь за межами самих себе, але, по суті, за відповіддю про причини майже всіх людських складнощів та світових потрясінь не потрібно ходити далеко – відповідь у нас самих. Лише прагнучи якомога ширше та глибше зрозуміти суть теперішнього становища людини і того, з якою силою вона впливає на весь оточуючий світ, лише стимулюючи усі наші творчі здібності на пошуки таких форм буття, які б сприяли гармонії, а не дисонансу в нас самих та усього нашого всесвіту, ми можемо прокласти шлях до добра, яке нам конче необхідне, та знайти сили для досягнення поставлених завдань.

Безумовно, мобілізація усіх людських здібностей може вимагати від нас доволі складних, а можливо, й героїчних діянь, однак вона досить реальна. Однак, як ми вже бачили, сутність цієї нової реальності починає зараз усе ясніше усвідомлювати навіть і найменш інформовані та досвідчені представники роду людського. Це симптоми тих зусиль, котрі здійснює людина, прагнучи звільнитися від усього, що їй заважає зрозуміти суть речей у їхньому істинному теперішньому світлі, та оцінити масштаби, динаміку і природу гнітючих її явищ та подій, з’ясовуючи нарешті для себе вислизаючий поки від неї їх сенс, хоче подолати ці труднощі і знову, як колись, набути впевненості, затверджуючи себе у цьому новому світі. Вже сам цей процес свідчить про велику життєздатність людської культури та показує, що ставка на людську революцію – яка, на моє переконання, на нинішній стадії еволюції є першою та обов’язковою умовою подальшого розвитку роду людського, – зовсім не така вже й наївна утопія. Тільки цей революційний рух необхідно підтримати та посилити спільними діями всіх людей планети.

Проте, тут на нас чекають неймовірні труднощі. Більше того, оскільки події невпинно мчаться уперед, то пройдуть роки, а можливо й десятиліття, перш ніж буде остаточно завершений цей безпрецедентний за масштабами та складнощами процес людського оновлення. Так що настав час діяти. І сімдесяті роки, можливо, дають нам одну із останніх можливостей – або, використовуючи термінологію космічних досліджень, останнє “вікно”, - щоб запусти таку справу зі значною часткою надійності її кінцевого успіху. Мені здається, що насамперед ці дії необхідно як слід підготувати та спланувати, а для цього необхідно здійснити цілу низку численних та всеосяжних науково-дослідних проектів, спрямованих не лише на поглиблення наших знань про людину та оточуючий її світ, але й на з’ясування тих підвалин, на яких повинна у майбутньому базуватися людська система. Тематика, завдання та характер цих досліджень дозволяють дати їм назву “Завдання для людства ”.

Ці грандіозні проекти, що потребують широкого міжнародного співробітництва, переслідують подвійну мету. Вони повинні бути спрямовані на те, щоб виробити істотно новий підхід до розгляду становища людства у столітті глобальної імперії людини. Вони повинні, з одного боку, з́ясувати та пов’язати між собою ті фактичні елементи, на яких може і повинна ґрунтуватися людська система, підкресливши при цьому можливості, межі та небезпеку, пов́язані з її подальшою еволюцією, стимулюючи тим самим розповсюдження та розвиток серед широких верств населення нових ідей про практичний контроль та спрямованість цих процесів. З іншого боку, необхідно переконувати найрізноманітніші групи людей у тому, що в їх безпосередніх інтересах приділяти зараз особливу увагу систематичному розвитку та вдосконаленню людських якостей та здібностей, вважаючи це “головним”. Основна мета, таким чином, зводиться до того, щоб усі – як вчені, так і робітники, як пересічні громадяни, так і представники влади - змогли набути більш точного бачення умов, у яких їм доведеться жити та працювати, та пристосовувати до цього свою систему цінностей та поведінку. Цілком очевидно, що найбільші шанси на успіх у майбутньому отримають саме ті групи людства, яким краще за інших вдасться ця трансформація.

І тут можна висунути цілий ряд більш–менш рівнозначних чітких цілей. Я нагадаю для прикладу лише шість із них, й то нашвидку, тому, що безліч моментів, які пояснюють причини та необхідність їх висунення, вже обговорювалися мною у різних частинах цієї криги. Кожна із цілей підсумовує деякі основні поняття та факти, котрі необхідно знати сучасній людині, та окреслює ті важливі дії, які вона повинна здійснити для того, щоб створити відповідні передумови для життя та подальшого розвитку. Представлені тут шість цілей пов’язані із “зовнішніми межами” планети, “внутрішніми межами” самої людини, отриманою нею культурною спадщиною, яку вона зобов’язана передати тим, хто прийде після неї, світовим співтовариством, яке вона повинна побудувати, екосередовищем, яке вона повинна захистити за всяку ціну, і нарешті, складною та комплексною виробничою системою, реорганізацію якої їй час розпочати.

Легко зрозуміти, що залишається безкрайнє поле для безлічі інших цілей. Коло їх надзвичайно широке – від сільськогосподарського виробництва до нового суспільного договору, від всезагальної освіти до повного використання всіх людських ресурсів, від справжнього роззброєння до встановлення нових цілей розвитку науки та техніки, тощо, включаючи кінцеві цілі розвитку сучасної цивілізації. І кожна з цих необ’ємних областей потребує більш глибокого розуміння, нових соціальних винаходів та відкриттів.

Шість стартових цілей

Запропоновані шість цілей спрямовані, як зазначено, на те, щоб стимулювати більш відповідальну людську поведінку в повсякденному житті, у політичних справах, в науково–дослідних пошуках. Першочергове завдання, таким чином, зводиться не до пропозицій конкретних рішень для тих чи інших проблем, а до того, щоб змусити людей задуматися та підготуватися, долучившись до інформації. Досвід Римського клубу переконав мене у необхідності по можливості звертатися до найвидатніших представників наукового світу, знаходячи одночасно при цьому найбільш відповідну форму та доступну мову, щоб зацікавити широку світову громаду. За таких обставин виникає декілька очевидних вимог.

Перш за все, особливої ваги набуває тут фактор часу: зараз все відбувається на таких стрімких швидкостях, що рішення та дії мають у більшості випадків терміновий характер. Тому необхідно забезпечити можливість негайного широкого розповсюдження на доступній для розуміння мові найбільш важливих нових відомостей та фактів стосовно кожної із визначених проблем.

Перша мета: “зовнішні межі”

Добре відомо, що, збільшивши владу над Природою, людина відразу уявила себе цілковитим господарем Землі й відразу ж прийнялася її експлуатувати, нехтуючи тим фактом, що її розміри та біофізичні ресурси доволі скінченні. Зараз вже зрозуміли навіть і те, що внаслідок неконтрольованої людської діяльності немилосердно постраждало колись щедре та багате біологічне життя планети, частково знищені її найкращі ґрунти, а ціннісні сільськогосподарські землі все більш забудовуються та покриваються асфальтом та бетоном доріг, що вже повністю використані багато найбільш доступних мінеральних багатств, що викликане людиною забруднення можливо тепер знайти всюди, навіть на полюсах та дні океану, і що тепер наслідки цього відображаються навіть на кліматі та інших фізичних характеристиках планети.

Безперечно, що все це викликає глибоке занепокоєння, однак ми не знаємо, якою мірою при цьому порушується рівновага та розладнуються цикли, необхідні для еволюції життя взагалі; чи багато ми вже викликали незворотних змін і які із них можуть вплинути на наше власне життя зараз або у майбутньому; невідомо також, на які запаси основних невідтворюваних ресурсів ми можемо реально розраховувати та скільки відтворюваних ресурсів і за яких умов можемо безпечно використовувати. Оскільки “пропускна здатність” Землі явно не безмежна, то, вочевидь, існують якісь біофізичні межі, або, “зовнішні межі”, для розширення не лише людської діяльності, але взагалі присутності людини на планеті. Зараз необхідність у наукових достовірних знаннях про самі ці межі, про умови, за яких ми можемо до них наближуватися, та наслідках їх порушення стає все більш гострою, тому що є підстави для побоювання, що у деяких областях межі дозволеного вже досягнуті.

Друга ціль: “внутрішні межі”.

Цілком очевидно, що фізичні та психологічні можливості людини теж мають свої межі. Люди усвідомлюють, що, поширюючи своє панування над світом, людина у прагненні до безпеки, комфорту і влади обростала цілим арсеналом всякого роду пристроїв та винаходів, втрачаючи при цьому ті свої якості, які дозволяють їй жити у своєму первісному незайманому природному середовищі, і що це, можливо, послабило її фізично, притупило біологічну активність. Можна з впевненістю сказати, що, чим більш “цивілізованою” стає людина, тим менш вона здатна протистояти труднощам сурового зовнішнього середовища і тим більше потребує того, щоб захищати свій організм та здоров’я за допомогою усякого роду медикаментів, зілля та безлічі інших штучних засобів.

З іншого боку, не підлягає сумніву, що паралельно з цими процесами підвищувався культурний рівень людини, йшов розвиток інтелектуальних можливостей людини, які приводилися у відповідність з складним штучним світом, що створила людина. Однак останнім часом ця рівновага між прогресом та культурою людини, між прогресом та його біофізичними здібностями опинилася порушеною, до того ж досить серйозно. Так що існуюча тепер ступінь розумової та психічної, а можливо, навіть і фізичної адаптації людини до штучності та стрімких темпів сучасного життя досить далека від задовільної. Правда, людина досить погано використовує надзвичайні потенційні можливості свого мозку, що досить ймовірним є існування тут якихось невиявлених, прихованих резервів, які вона може і повинна мобілізувати на відновлення втраченої рівноваги та запобігання його порушень у майбутньому, коли будь-яка несталість може мати куди більш жахливі наслідки.

Важко навіть повірити, наскільки мізерні пізнання в цій життєво важливій для людей області, що стосується середніх біофізичних “внутрішніх меж” людини та наслідків їх порушення. Ми, на жаль, мало знаємо про такі важливі конкретні речі, як взаємозв’язок та взаємозалежність між здоров’ям, харчуванням та освітою, які зараз набувають особливого інтересу для країн, що розвиваються; про загальну придатність людини до того способу життя, який вона веде зараз і, ймовірно, буде вести у майбутньому, особливо в урбанізованих комплексах; й нарешті, про те, чи можливо у світлі цього розвинути та покращити природні здібності людини, і якщо так, то яким чином.

Незнання цих нагальних проблем можуть обернутися найсерйознішими, невиправними наслідками для людини як особистості та суспільства в цілому.

Напередодні майбутніх випробувань, труднощів та проблем нам цілком необхідно чітко знати та ясно розуміти, які справжні можливості середнього індивідуума і як можна підвищити його готовність до того, щоб жити завтра. Крім того, ми повинні знати, як нам краще використати свої розумові здібності, причому не тільки для того, щоб протистояти новим змінам, але і для того, щоб поставити їх під контроль та отримувати від них користь. Отже, головне завдання зводиться до оцінки всієї сукупності цих здібностей та з’ясуванню, як вдосконалити та пристосувати їх до того, щоб не наражати людський організм на нестерпні напруження та стреси.

Третя мета: культурна спадщина