Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)

З погляду натураліста (я думаю, і історика), можна й треба розглядати історичні явища такої потужності як єдиний великий земний геологічний ,а не тільки історичнийпроцес.

Перша світова війна 1914-1918 р. особисто в моїй науковій праці відобразилася вирішальним чином. Вона докорінно змінила моє геологічне світорозуміння.

В атмосфері цієї війни я підійшов у геології до нового для мене й для інших тоді забутому розумінню природи − до геохімічного й біогеохімічного, яке охоплювало неживу й живу природу з однієї й тієї ж точки зору.

2. Я провів роки Першої світової війни в безперервній науково-творчій роботі: неухильно продовжую її в тім же напрямку й дотепер.

28 років тому, в 1915 р., у Російській академії наук у Петрограді була утворена академічна Комісія з вивчення продуктивних сил нашої країни, так званий КЕПС (головою якого я був), яка зіграла помітну роль у критичний час Першої світової війни. Тому що для Академії наук зовсім зненацька в розпалі війниз’ясувалося, що в царській Росії не було точних даних про так звану тепер стратегічну сировину, і нам довелося швидко зводити воєдино розпорошені дані й швидко покривати недоліки нашого знання.

Підходячи геохімічно й біогеохімічно до вивчення геологічних явищ, ми охоплюємо всю навколишню природу в одному й тому ж атомному аспекті. Це саме − несвідомо для мене − збігалося з тим, що, як виявилося тепер, характеризує науку XX ст. і відрізняє її від минулих століть. XX століття є століття наукового атомізму.

Всі ці роки, де б я не був, я був охоплений думкою про геохімічні й біогеохімічні прояви в навколишній щодо мене природі (у біосфері). Спостерігаючи її, я в той же час направив інтенсивно й систематично в цю сторону й своє читання, і своє міркування.

Одержувані мною результати я викладав поступово, як вони складалися, у вигляді лекцій і доповідей, у тих містах, де мені довелося в той час жити: у Ялті, у Полтаві, у Києві, у Сімферополі, у Новоросійську, у Ростові й інших.

Крім того, майже усюди − у всіх містах, де мені довелося жити, − я читав усе, що можна було в цьому аспекті, у широкому його розумінні, дістати.

Стоячи на емпіричному ґрунті, я залишив осторонь, скільки міг, усякі філософські шукання й намагався опиратися тільки на точно встановлені наукові й емпіричні факти й узагальнення, зрідка допускаючи робочі наукові гіпотези. Це треба мати на увазі надалі.

У зв’язку з усім цим у вивченні життя я ввів замість поняття “життя” поняття “живої речовини”, що зараз, мені здається, міцно закріпилося в науці. “ Жива речовина ”є сукупність живих організмів.Це не що інше, як наукове, емпіричне узагальнення всіх відомих і легко й точно спостережуваних незліченних, емпірично безперечних фактів.

Поняття “життя” завжди виходить за межі поняття “жива речовина” в області філософії, фольклору, релігії, художньої творчості. Це все відпало в “живій речовині”.

3. У гущі, в інтенсивності й у складності сучасного життя людина практично забуває, що вона сама і все людство, від якого вона не може бути відділена, нерозривно пов’язані з біосферою − з певною частиною планети, на якій вони живуть. Вони − геологічно закономірно пов’язані з її матеріально-енергетичною структурою.

У спільному житті зазвичай про людину говорять як про індивідуума, що вільно живе, пересувається на нашій планеті та вільно будує свою історію. Дотепер історики, взагалі вчені гуманітарних наук, а певною мірою й біологи, свідомо не зважають на закони природи біосфери − тієї земної оболонки, де тільки може існувати життя. Стихійно людина від неї не віддільна. І ця нерозривність тільки тепер починає перед нами з’ясовуватися.

У дійсності, жоден живий організм у вільному стані на Землі не перебуває. Всі ці організми нерозривно й безперервно пов'язані − насамперед харчуванням і диханням −з навколишнім матеріально-енергетичним середовищем. Поза нею в природних умовах вони існувати не можуть.

Чудовий петербурзький академік, який все своє життя віддав Росії, Каспар Вольф (1733-1794) у рік Великої французької революції (1789) яскраво виразив це в книзі, надрукованій на німецькій мові в Петербурзі, “Про особливу й дієву силу, яка властива рослинній й тваринній субстанціям”. Він спирався на Ньютона, а не на Декарта, як більшість біологів у його час.

4. Людство, як жива речовина ,нерозривно пов’язане з матеріально-енергетичними процесами певної геологічної оболонки Землі − з її біосферою.Воно не може фізично бути від неї незалежним ні на хвилину.

Поняття “біосфери”, тобто “області життя”, було введено в біологію Ламарком (1744-1829) у Парижі на початку XIX ст., а в геології − Е. Зюссом (1831-1914) у Відні наприкінці того ж століття.

У нашому столітті біосфера одержує зовсім нове розуміння. Вона виявляється як планетнеявище космічного характеру.

У біогеохімії нам доводиться зважати на те, що життя (живі організми) реально існує не тільки на одній нашій планеті, не тільки в земній біосфері. Це встановлено зараз, мені здається, без сумнівів для всіх так званих “земних планет”, тобто для Венери, Землі й Марса.