Розділ «2. ПРОБЛЕМА СВІТУ І ЛЮДИНИ В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ»

Щоб повніше усвідомити особливості цього процесу і його всесвітньо-історичне значення, варто брати до уваги те, що до зазначеного часу капіталізм утвердився як панівний спосіб виробництва в найрозвинутіших країнах Європи. Виробництво почало набувати усе більше суспільного характеру. Як відомо, сутність суспільного характеру виробництва полягає в тому, що різні галузі і сфери виробництва переплітаються в єдиний виробничий процес. Виробництво окремих предметів стає можливим тільки за умови встановлення взаємозв'язків між вугільною, металургійною, хімічною й інших галузей виробництва, їхніх взаємозв'язків із транспортом, енергетичними джерелами, з формуванням ринку.

У розвитку суспільного характеру виробництва починають виявлятися дві основні тенденції: а) становлення певних цілісностей у рамках окремих країн, регіонів, що знайшло свій вираз у формуванні націй, стійких державних утворень; б) тенденція розширення і виходу цих взаємозв'язків у сфері виробництва за встановлені межі для включення у виробництво нових джерел сировини, енергетичних джерел, робочої сили, для завоювання ринків збуту і придбання необхідної продукції. Тут, отже, проявилася, з одного боку, тенденція диференціації, що характеризує становлення і зміцнення нових якісних утворень у життєдіяльності суспільства, а з іншого боку — тенденція інтеграції, що фіксує спільність існування розрізнених елементів у суспільному житті і яка виражає необхідність зміцнення їхніх взаємозв'язків для забезпечення свого існування, функціонування, розвитку. Взаємозв'язок цих тенденцій став важливим фактором, що впливає на загальну спрямованість суспільного розвитку, на зміцнення зв'язків, що з'єднують воєдино різні країни, регіони, континенти. Поза цими зв'язками ізольоване існування і розвиток окремих сфер виробництва, окремих країн стає неможливим. У цих умовах закладаються основи загальнолюдської, всесвітньої історії, її орієнтація на майбутнє.

У той же час, сама сутність капіталізму, що полягає у виробництві доданої вартості на основі купівлі-продажу робочої сили за наявності приватної власності капіталіста на засоби виробництва і результати праці, зумовила зміни в соціальній структурі суспільства, різку поляризацію суспільства на соціальних суб'єктів з різними інтересами, різним ставленням до дійсності. Загострення протиріч вилилося у відкриті повстання робітників (Англія, Франція, Німеччина), засвідчили, що суспільний лад, який затвердився, не зміг забезпечити реалізацію сподівань, що покладалися на буржуазні революції: встановлення царства розуму, соціальної справедливості, рівності, свободи.

Важливо зазначити, що розвиток капіталізму зумовив потребу в розвиткові природознавства. Природничо-наукові відкриття, впроваджені у виробництво, сприяли його прискореному розвитку. Наука починає відігравати усе активнішу роль у створенні нових, досконаліших знарядь праці, нових технологій, що, у свою чергу, вимагали вищого рівня розвитку безпосереднього виробника — робочої сили. Намічається тенденція перетворення в перспективі загальної наукової праці на основну продуктивну силу. Поглиблення і розширення суспільного характеру виробництва, впровадження досягнень науки у виробництво вели до того, що людина, що перебуває безпосередньо в процесі виробництва, одержує можливість спочатку стати поруч з виробництвом, а потім — над ним. А це означає, що перед суспільством почала складатися перспектива виникнення реальної можливості формування сукупного суб'єкта трудової і соціальної діяльності.

Крім того, розвиток природознавства, новітні відкриття в різних галузях дослідження природи показали обмеженість метафізичного уявлення про світ як сукупності непов'язаних між собою явищ, процесів. Ці відкриття приводили до висновків, що в природі відбуваються якісні перетворення, зміни, розвиток, що у всій природі існує взаємозв'язок. Почали відбуватися істотні зміни в самій науці: з науки, яка збирає, науки про закінчені предмети вона стала перетворюватися на науку, яка упорядковує, науку про процеси, про зв'язки, що поєднують ці процеси в єдине ціле. Природознавство давало матеріал для осмислення, розкриття всезагального зв'язку і взаємозалежності явищ природи, безупинного руху й історичного розвитку її, і тим самим підводило до якісно нового погляду на світ природи і на саму людину.

Відкритий і експериментально доведений М. В. Ломоносовим (1748 р.) і пізніше (1842-1845 р.) науково обґрунтований німецьким натуралістом Ю. Р. Майєром закон збереження і перетворення речовини і руху (як загальний закон природи) встановив, що речовина і рух не можуть з'являтися з нічого і не можуть зникнути, а переходять з однієї форми речовини і руху в іншу. Це відкриття стало першим кроком до відкриття в XIX ст. закону збереження і перетворення енергії. З відкриттям цього закону стало можливим довести, що природа — це єдине пов'язане ціле, обґрунтувати ідею нестворюваності і неможливості знищення матерії і руху.

Космогонічна теорія Канта і Лапласа, що з'явилася в другій половині XVIII ст. про природне походження сонячної системи як історичного процесу, створення Н. І. Лобачевським (XIX ст.) нової геометрії підривало метафізичний підхід до питання про співвідношення простору і часу. Теорія клітинної будови живих організмів (П. Ф. Горянінов - 1809 р., Ян Пуркіньє - 1816 р., Т. Шванн і М. Я. Шлей ден - 1816 р.) зруйнувала уявлення про існування нездоланної грані між різними видами тварин, а також між тваринним і рослинним світом і сприяла зародженню ідеї органічної єдності всього живого, саморозвитку живої природи. Еволюційна теорія Ч. Дарвіна (1859 р.) підірвала уявлення про види тварин і рослин як Богом даних і незмінних і довела безперервність процесу розвитку. Вона показала, що величезне різноманіття видів тварин і рослин є результатом тривалого історичного процесу їхньої зміни і розвитку шляхом природного добору. Тим самим була обґрунтована ідея безперервності процесу розвитку усього органічного світу, у тому числі і людини. Тепер і людина постала як природний результат тривалої еволюції життя на Землі.

На основі відкриттів в галузі природознавства виникла потреба в створенні нової картини світу, заснованої на визнанні його матеріальності, а також визнання загальних зв'язків між предметами, явищами, процесами, визнання загальності руху і розвитку, що охоплюють не тільки природу, але і суспільство. Перед наукою постало завдання розкриття взаємозв'язку людини і світу її буття, значення дослідження природи для забезпечення життєдіяльності людини. Вже в цей час, нехай у зародковій формі, почала виявлятися тенденція зближення природничих і суспільних наук, що відкривало перспективу їхньої інтеграції в єдину науку про людину.

Посилення взаємозв'язків між усіма сторонами життя суспільства, а також взаємозв'язків людини з навколишнім світом, розкриття загальної основи природи і суспільства зумовили потребу в новому підході до розуміння сутності людини і світу її буття. Це стало важливим і тому, що сформована в історії філософської думки традиція проблеми людини і світу, природи і сутності людини вирішувалась окремо і з різних позицій. Так, навіть французькі матеріалісти XVIII ст., що були послідовними матеріалістами в поглядах на природу, залишалися ідеалістами в поглядах на суспільство. Отже, загальна проблема відношення "людина - світ" вирішувалась з різних методологічних позицій, які визначали вихідні світоглядні принципи.

Матеріалізмом, що передував марксизму, реальна дійсність розглядалася "у формі об'єкта чи у формі споглядання, а не як людська чуттєва діяльність, практика, не суб'єктивно" (К. Маркс). Цей матеріалізм не зміг піднятися до розуміння соціально-діяльної сутності людини і світу її буття як світу людської дійсності. Ідеалізм же, акцентуючи увагу на діяльному боці, вирішував її абстрактно. Гегель, наприклад, показавши, що діяльність є властивим самому буттю принципом, його джерелом саморуху і розвитку, обмежив її тільки сферою абсолютного духу. Тим самим людина, як носій духовного, виявилася поза полем зору.

Поворот до гуманістичної проблематики намітився особливо в антропологічному матеріалізмі Фейєрбаха. Однак і цей матеріалізм мав потребу в подальшій розробці проблеми сутності людини, сутності взаємовідношення людини і навколишньої дійсності, сутності історичного процесу, тому що для Фейєрбаха людина залишалася тільки природною істотою, він не зміг розкрити тієї загальної основи життєдіяльності людини, що складає її сутність.

Загалом, можна сказати, що у вирішенні питань про сутність людини, сутність історичного процесу панували ідеалістичні погляди. Природно, що за умов усе більшого ускладнення і поглиблення взаємозв'язків між усіма сторонами життя суспільства, між людиною і природою, посилення інтеграційних процесів у сфері виробництва, соціально-політичного і духовного життя суспільства, в сфері науки виникає необхідність" у розкритті загальної основи цих процесів. А через те, що все це — умови життєдіяльності людини, то виникла потреба в з'ясуванні сутності самої людини.

Крім того, потреба в розкритті сутності людини була зумовлена необхідністю дослідження конкретної реальної дійсності. Строкатість, розмаїтість дійсності, уявний хаос, що панує в суспільному житті, потребували вироблення засобів орієнтації в цьому складному світі для визначення свого місця в ньому, визначення цілей практичної діяльності. Але ускладнення соціальної структури суспільства, загострення протиріч між соціальними суб'єктами з різними інтересами зумовлювали виникнення різних точок зору на вирішення завдань теоретичного осмислення того, що відбувається у світі, вирішення проблеми сутності людини і світу її буття. Важливу роль у вирішенні цих проблем зіграв марксизм.

Марксизм виник як закономірний результат розвитку філософської, економічної і соціально-політичної думки, як результат усвідомлення логіки історичного процесу. Оцінюючи місце марксистської філософії в історії філософської думки, не можна забувати, що вона виникла за певних історичних умов, при певному рівні розвитку матеріально-технічного, економічного, політичного, наукового, духовного розвитку суспільства, при певній структурі суспільства і рівні соціальних суперечностей, соціальних протистоянь. Крім того, не слід ототожнювати філософські погляди з політичними поглядами тих чи інших мислителів, з висновками, що стосуються оцінок конкретних історичних подій, їхнього історичного значення. До марксизму варто ставитись як до будь-якої теорії, керуючись принципом історизму, з огляду на історичну зумовленість постановки і вирішення Марксом і Енгельсом тих чи інших проблем як у загальнофілософському, так і в соціально-політичному плані.

К. Маркс і Ф. Енгельс, критично осмислюючи своє ставлення до попередніх і сучасних їм філософських, економічних і соціально-політичних поглядів, зводячи рахунки зі своєю колишньою філософською совістю, показали, що природна, суспільна і духовна сфери є світопорядком, де людина виступає активним і смисл о-утворюючим началом, а світ стає воістину людським світом, тобто не просто об'єктивною реальністю — природою, матерією, всесвітом, але і "дійсністю людських сутнісних сил". (Маркс), людською дійсністю. їхня головна заслуга у філософському осмисленні дійсності полягає в розкритті соціально-діяльної сутності людини, що дозволило в концептуальному плані вирішити проблему людського начала, розкрити сутність історичного процесу як процесу становлення і розвитку людської сутності, нерозривний зв'язок між людиною і світом її буття.

К. Маркс і Ф. Енгельс показали, що людина, як і будь-яка тварина, повинна насамперед задовольняти свої життєві потреби. Але на відміну від тварини, що задовольняє потреби в безпосередній взаємодії з природою, людина задовольняє свої потреби опосередковано: процесом виробництва, де виробництво знарядь праці і засобів для забезпечення життя стає особливою (соціальною) потребою, системою суспільних відносин, потребою в новому типі орієнтації у світі, яким стала суспільна свідомість, потребою у свободі. Інакше кажучи, вони показали, що сутність людини полягає в тому, що її життєдіяльність є заснованим на матеріальному виробництві, здійснюваним в системі суспільних відносин процесом свідомого, цілеспрямованого перетворювального впливу на навколишній світ і на саму людину для забезпечення свого існування, функціонування, розвитку. Це означає, що людське начало полягає саме у виникненні опосередкування задоволення життєвих потреб системою потреб соціальних і відповідними до них видами діяльності. Але сутність людини не існує сама по собі. Насправді вона є системою усіх суспільних відносин, реальним суспільством, у якому і за допомогою якого здійснюється життєдіяльність людей. Тому суспільство постає як безпосередній світ буття людини. А історичний процес — як процес становлення і розвитку людської сутності, процес абсолютного руху становлення людини (К. Маркс).

Вирішення питання про сутність людини стало необхідною умовою з'ясування специфіки соціальних суб'єктів як носіїв людської сутності, визначення їхнього місця і ролі в суспільному житті, розглядання їх як суб'єктів суспільного виробництва, суб'єктів історичного процесу, тобто необхідною умовою осмислення всього багатства людської дійсності.

Розкриття Марксом і Енгельсом сутності людини, здійснене особливо в "Німецькій ідеології", було необхідним для аналізу сучасної їм дійсності. Ця задача найповніше вирішена в "Капіталі". Необхідно було з'ясувати, що капіталізм, будучи закономірним результатом суспільного розвитку, як і будь-яке соціальне явище, історично минуще і самою логікою внутрішнього розвитку створює необхідні умови подальшого суспільного прогресу.

Але, щоб вирішити ці питання, необхідно було критично осмислити досягнення попередньої економічної і соціально-політичної думки, що були не тільки теоретичним обґрунтуванням вирішення назрілих соціальних завдань, але і важливими факторами для соціальних суб'єктів у визначенні ними змісту і спрямованості своєї практичної діяльності.

Відомо, що економічні теорії англійських економістів не були вузькоекономічними, вони базувалися на філософському осмисленні сутності людини, суспільства, історії, антропології. Тому критичне засвоєння і переробка Марксом економічних поглядів минулого і сьогодення було в той же час філософським і економічним обґрунтуванням проблем суспільного розвитку, взаємозв'язків людини і суспільства. Необхідно було перебороти однобічність концепції людини, на яку спиралися представники англійської політичної економії і яка розглядала людину як відособленого товаровиробника, як людину, що щось виробляє. Такий підхід, хоча і був значним кроком вперед порівняно з попередніми концепціями людини, тому що він дозволив розробити теорію трудової вартості, залишав у тіні питання про суть усієї життєдіяльності людини. Виникла необхідність здійснити перехід від світу людини-вироб-ника до світу буття людини як цілісності, що охоплює всі сторони її життя.