Розділ «2. ПРОБЛЕМА СВІТУ І ЛЮДИНИ В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ»

Поширення безлічі подібних сект і "течійок", як і поява нових філософських шкіл і напрямів, що насичують сучасну "масову культуру", характеризує стан суспільства, його внутрішню суперечливість, складну соціальну структуру, у якій різні соціальні суб'єкти захищають свої інтереси.

У багатьох філософських напрямах, особливо "приправлених" релігійною ідеологією, все частіше звучать апокаліпсичні нотки про кінець світу. Так, західнонімецький журналіст П. Андреас у книзі "Що може статися завтра" зібрав безліч висловлень філософів і теологів різних епох з метою дати відповідь на питання про те, що очікує людство в найближчому майбутньому. Він використав Біблію, середньовічні тексти, думки астрологів і "ясновидців", яких інтерв'ював за спеціальною системою, і, підсумувавши усе це з науковими даними екологів, геофізиків, антропологів, інженерів, представників інших галузей людського знання, дійшов до єдиного висновку: людство вступило в період кінця.

Подібні фіналістські уявлення про сумне майбутнє, що очікує людство, породжені загальною тенденцією, що свідчить про кризові ситуації, що складаються в духовному житті суспільства. На основі аналізу історичного досвіду можна сказати, що в кризові періоди розвитку суспільства, коли падає довіра до духовно-ідеологічних і світоглядних систем, особливого значення набуває проблема розуміння, тобто тлумачення цих систем.

Наслідком суб'єктивної нездатності ідеологічних концепцій (зокрема філософії) вказати на шлях вирішення проблеми світу, і особливо світу людини, змісту людського буття, нездатності вироблення гуманістичного світогляду є сучасна філософська герменевтика.

У давнину герменевтику розуміли як мистецтво тлумачення символів, текстів, у християнських письменників - мистецтво пояснення Біблії, у протестантських теологів вона означає істинне розуміння священних текстів.

У новий час класичну теорію герменевтичного вчення щодо мови сформулювали німецькі філософи Ф. Шлейєрмахер і В. Дильтей. За Шлейєрмахером, основна мета герменевтичного методу — зрозуміти автора і його текст краще, ніж він сам розумів себе і своє творіння. Шлейєрмахер мислить герменевтику як мистецтво розуміння чужої індивідуальності. За твердженням Дильтея, те, що людина виявляє в іншому, вона знаходить у самій собі як переживання; те, що вона сама переживає, — може знайти в іншому за допомогою розуміння. Звідси розуміння визначається як само-розуміння, оскільки в прояві чужої індивідуальності не може бути нічого такого, чого б не було в індивіді, який пізнає. Виходить, інтерпретатор може побачити в пізнаваному матеріалі тільки те, що вже є в ньому самому. Прорвати порочне "герменевтичне коло", яке виникає, Шлейєрмахер і Дильтей допускають шляхом установлення гармонії між двома духовно-душевними світами автора й інтерпретатора, і хоча спроби ці не принесли бажаних результатів, висування ними завдання створення об'єктивного методу пізнання культурно-історичних явищ громадського життя, безсумнівно, має велике значений.

Дильтей вважає, що культурно-історична реальність охоплюється людською свідомістю як життєво цілісна на відміну від природної реальності, що дається як сума розрізнених фактів. І якщо природу людини свідомість охоплює за допомогою інтелектуальних процесів, то світ людини розуміється за допомогою "занурення" душевних здатностей людини в досліджуваний об'єкт.

Природознавство, за Дильтеєм, відокремлюється від цілісного взаємозв'язку людини зі світом, гуманітарне ж знання прагне до цілісного охоплення світу людини. Таким чином, між людиною і її світом установлюються відносини розуміння.

Проблему інтерпретації і розуміння сьогодні розробляють Г.-Г. Гадамер, П. Рикер, Е. Бетті, К.-О. Апель, М. Ландман, Е. Корет, А. Лоренц, Ю. Хабермас. Наприклад, німецький філософ Гадамер надав герменевтиці універсального значення, а проблема розуміння стала головною у філософії. Трактований як сфера людського спілкування, світ людини став у центрі філософського знання.

Філософська герменевтика останнім часом широко поширюється в Німеччині, в Австрії, Франції, Швейцарії, Італії, Іспанії, Голландії, Данії, Америці. Пояснюється це тим, що труднощі пошуку істинного змісту людського буття і шляху вирішення суперечностей сучасного світу дана філософія замінила на пошук інтерпретацій з активним використанням конвенціоналістської семантики. Фактично текст і^мова перетворилися на альфу й омегу філософської герменевтики.

Подібно до "герменевтичного кола" ідеалізм і ідеалістичне вирішення основної філософської проблеми виявляється і при вирішенні герменевтиками так званого герменевтичного трикутника. Як об'єкт (0) у "герменевтичному трикутнику" фігурує текст чи мова, перший суб'єкт - автор цього тексту, другий суб'єкт (82) — автор - і нтерпретатор.

Основне питання філософії відповідно до наведеного тут зв'язку набуває вигляду питання про те, що первинне — текст чи зміст (значення) у свідомості суб'єкта. Другий суб'єкт (Б2) у даній герменевтичній ситуації виступає на перший план як джерело змісту, і суб'єктивно-об'єктивні відносини в основному питанні філософії перетворюються на відносини між суб'єктами, тобто переміщаються в інтерсуб'єктивну сферу.

Може виникнути питання: чому саме герменевтика одержала найбільшого поширення останнім часом? Чим пояснюється сплеск герменевтичної філософії? За відповіддю на це питання можна звернутися до представників самої герменевтики. Наприклад, Димер з Німеччини пов'язує цей процес з виникненням герменевтичної ситуації, тобто з виникненням кризи довіри до всіх філософських вчень, які існують зараз, і розчаруванням у цінностях, що колись затвердилися.

Герменевтика усе активніше втручається в ідеологічну діяльність різних культурних об'єднань, філософських напрямів, претендуючи на універсальність свого становища. Вона намагається виступати методом об'єднання й упорядкування розгалужених і суперечливих течій сучасної філософської думки. З іншого боку, різні філософські напрями намагаються доповнити свої філософські конструкції положеннями герменевтики. Так, у результаті еволюції фрейдизму і зближення останнього з герменевтикою виник напрям герменевтичної теорії мови, одним із представників якого виступає Ю. Хабермас, що сформувався як теоретик під впливом ідей франкфуртської школи філософії. Він вважає герменевтику службовою дисципліною, покликаною доповнити його неомарксистську версію історичного матеріалізму. Інший західний філософ, А. Лоренцер, вважає герменевтику метатеорією психоаналізу, методологією психоаналітичного аналізу.

Треба зазначити, що поставлена філософською герменевтикою проблема розуміння в наш час стала однією з найважливіших. Однак герменевтика виявилася нездатною вказати шлях виходу із суспільного "герменевтичного кола", яке створилось, вирішення соціальних колізій. Філософи-герменевтики намагаються пояснити останні взаємні непорозуміння людей, замість того щоб шукати причини непорозуміння між людьми в соціальній і економічній дисгармонії сучасного суспільства.

У філософській герменевтиці на особливу увагу заслуговують проблеми, пов'язані із суб'єктивно-ціннісним боком життєдіяльності людини. Герменевтика виступає певним чином реакцією на абсолютизацію ролі природничо-наукового методу і пізнання проблеми зв'язку людини зі світом, проти абсолютизації технократичного стилю мислення. Заслуга її в тім, що вона намагається перебороти розрив між природою і людиною, між світом природи і світом людини.

Проблема розуміння, розроблена філософами-герменевтиками, особливо актуальна в плані осмислення результатів матеріальної, культурної, духовної діяльності людей різних епох. Останнім часом усе чіткіше вимальовуються глобальність проблеми порозуміння між людьми, країнами, а також усвідомлення майбутнього шляху розвитку єдиної людської цивілізації.

Підводячи певний підсумок, можна сказати, що усі філософські напрями, школи звертаються до головного, істотного - суб'єкта змін дійсності, людини. Людина і світ людини, змінювана і створена людиною природа - це поле застосування філософії, об'єкт філософського знання.

Відображаючи складний, динамічний, глибоко суперечливий, але єдиний світ, сучасна філософія підійшла до необхідності нового бачення висунутої марксизмом ще на зорі свого становлення проблеми співвідношення загальнолюдського і класового, суспільного й індивідуально-особистісного, загального й особливого в суспільному розвитку.

Проблема війни і миру за сучасних умов стала планетарною. Реалії сучасного світу такі, що перед людством немає іншого вибору, крім мирного співіснування різних систем і спільного вирішення створених самим же людством глобальних проблем. Ніякі класові, групові, національні інтереси, ніяка ідеологія не можуть бути альтернативою самознищення людської цивілізації. Питання стоїть саме так: або політичне мислення стане відповідним до вимог часу, або цивілізація і саме життя на Землі можуть зникнути.