Розділ «1. ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПРЕДМЕТ І РОЛЬ У ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА»

Отже, матеріалізм і ідеалізм, метафізика і діалектика — це різні способи розкриття відношення "людина — світ". Хоча на кожному конкретному етапі історії ці способи наповняються конкретним змістом і усвідомлюються по-різному.

Специфіка вирішення основного питання філософії і питання про загальну структуру і стан світу не виключають, а навпаки, припускають їх взаємозв'язок. Вони тільки разом дозволяють розкрити специфіку предмета філософії в його цілісності.

Можна зробити висновок, що філософія — це особлива форма суспільної свідомості, яка розглядає відношення "людина — світ" під кутом зору природи і сутності світу, природи і сутності людини, її місця у світі, відношення до нього, можливостей його пізнання і перетворення, загальної структури світу (як світ влаштований: він — ціле чи сукупність непов'язаних між собою предметів, явищ, процесів, які в ньому існують зв'язки і відносини) і стану, в якому він перебуває (в стані спокою чи руху, розвитку, що є джерелом руху і розвитку). З цього погляду філософія є особливою формою суспільної свідомості, яка, маючи своїм об'єктом відношення "людина — світ", піднімається, з одного боку, до усвідомлення граничних, всезагальних основ буття людини і світу, а з іншого, - створює передумови, засвоєння яких допомагає людині виробити загальні орієнтири своєї життєдіяльності, піднятися до усвідомлення цілей і сенсу життя.

Філософія посідає особливе місце в структурі суспільної свідомості. Вона пов'язана з усіма її формами, але не зводиться до їх суми і не може бути сама розчинена в якій-небудь з форм суспільної свідомості. Особливо важливим є питання про співвідношення філософії і науки. Справа в тому, що філософію часто розглядають як один з різновидів наукового знання. І навіть існує поширене визначення філософії як науки про всезагальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. При такому підході будь-якій філософській системі можна приписати необхідність досліджувати загальні закони розвитку природи, суспільства, мислення. Але, як відомо, жодна метафізична система не могла і не займалася цим питанням, тому що світ розглядався в них як сукупність не пов'язаних один з одним процесів. Не могли займатися дослідженням загальних законів і всі суб'єктивно-ідеалістичні системи.

При розгляді філософії як одного з різновидів наукового знання основна увага, як правило, зосереджується не на вирішенні основного питання філософії, не на розкритті сутності людини і світу її буття, а на дослідженні загальних законів. При такому підході науковість стосовно будь-якого філософського знання набуває значення обов'язкової, сутнісної ознаки філософії як форми суспільної свідомості. Але критерієм науковості будь-якого знання є перевірена практикою відповідність його змісту об'єктивній дійсності. Висування на передній план філософського осмислення дійсності найзагальніших законів і недостатня увага до вирішення основного питання філософії мимоволі призводить до того, що ці закони перетворюються на граничні основи буття світу і людини. Питання ж про сутність людини і світу залишається в тіні. Однак, як про це свідчить історія філософської думки, центральними проблемами філософського осмислення дійсності були проблеми природи і сутності світу, людини, про здібність пізнання людиною світу і його перетворення. Питання ж про закони включалося, та й то далеко не завжди, у той аспект філософського осмислення дійсності, що був спрямований на з'ясування загальної структури світу і стану, у якому він перебуває.

У той же час, підкреслюючи якісну визначеність наукової і філософської свідомості як специфічних, відносно самостійних форм суспільної свідомості, їх не можна протиставляти одна одній. Філософія не може розвиватися, не спираючись на досягнення науки. Ступінь проникнення в пізнання навколишньої дійсності — необхідна умова формування уявлень про світ і про саму людину, про їхні взаємозв'язки і відносини, умова створення загальної картини світу. Однак самі по собі наукові знання ще не визначають характеру філософського бачення світу.

Це стає особливо очевидним, якщо врахувати, що філософія, розглядаючи відношення "людина — світ", прагне піднятися до усвідомлення питань про цілі і сенс життя, про щастя і шляхи його досягнення. А вирішення цих питань зумовлено складною системою суспільного буття й особливо тим, наскільки корінні інтереси соціальних суб'єктів (індивідів, груп, класів) можуть бути реалізовані в системі суспільних відносин і наскільки вони збігаються чи не збігаються з напрямом дії законів суспільного прогресу. Тому їхнє осмислення може бути як науковим, так і ненауковим.

Так само і розвиток наукового знання має потребу у філософському осмисленні ставлення людини до світу і до себе. Адже пізнання людиною навколишнього світу, розвиток наукових знань — це не просто результат споглядання навколишнього світу, а результат практичного, діяльного впливу людини на світ і на саму себе з метою забезпечення свого існування і розвитку.

Отже, філософія, спираючись на наукові знання і використовуючи їх, може бути по своїй суті як науковою, так і ненауковою, при цьому не втрачаючи своєї специфіки як форми суспільної свідомості. Таким чином, науковість може бути істотною ознакою філософії, не перетворюючи її на один з різновидів наукового знання.

Наука також може спиратися на матеріалістичне чи ідеалістичне вирішення основного питання філософії, даючи нові відкриття в пізнанні дійсності, прирощуючи нові достовірні знання про неї.

Філософія тісно пов'язана і з іншими формами суспільної свідомості — з політичною і правовою, моральною, естетичною, релігійною свідомістю. Цей зв'язок свідчить насамперед про те, що суспільна свідомість — це внутрішньо структурована система усвідомлення людиною свого відношення до різних сфер дійсності і до світу в цілому. Різні форми суспільної свідомості — це різні аспекти єдиного процесу духовно-практичного освоєння людиною дійсності.

Філософія має справу не просто з окремими фактами, з конкретною емпіричною дійсністю. Вона охоплює глибинні основи життєдіяльності людини, усе багатство духовної культури людства, основи, прийняття яких дозволяє усвідомити зміст і цілісність людської життєдіяльності в її сутності, внутрішній логіці розвитку.

Єдність онтологічного, гносеологічного і логічного аспектів відображення предмета філософії в теорії

Крім з'ясування специфіки об'єкта і предмета філософії, важливо з'ясувати основні аспекти відображення її предмета в теорії. В історії становлення і розвитку філософії на всіх етапах цього процесу різні аспекти відображення в теорії набували відносно самостійного значення, що позначалося і на тій проблематиці, якою займалася філософська думка, і на особливостях змісту філософії в цілому Це — питання про обумовленість змісту філософського знання.

Предмет філософи відображається в теорії в трьох основних аспектах: онтологічному, гносеологічному, логічному.

Онтологічний аспект полягає в тому, що зміст філософії є об'єктивним за своїм походженням. Він є відображенням об'єктивно існуючого відношення "людина — світ". А тому філософія, як специфічна форма усвідомлення людиною свого буття, як форма суспільної свідомості, претендує на те, щоб дати людині знання про світ і про саму людину в їхньому бутті, тобто вона за своїм змістом претендує на те, щоб відповісти на запитання: "Що ж таке світ? Яка його природа? Що таке людина за своєю природою і сутністю? Яке місце вона займає у світі? Як влаштований світ, у якому живе людина? Які існують загальні зв'язки і закони природи, суспільства, мислення? У чому суть самого людського буття, мета і зміст життя?" Іншими словами, онтологічний аспект відображення предмета філософії в теорії акцентує увагу на її змісті, що складається незалежно від бажання і волі людей. Це відображення може бути і істинним, і помилковим. Об'єктивна зумовленість змісту філософії перетворює її на особливий феномен духовного життя людини, що виступає не тільки як результат її життєдіяльності, але і як її передумова, стаючи фактором, що активно впливає на характер ставлення людини до самої себе, на усвідомлення нею змісту свого буття.

Гносеологічний аспект відображення предмета в теорії полягає в тому, що світ відображається у свідомості людини не дзеркально, не як результат споглядального сприйняття дійсності, а через призму практично-діяльного відношення людини до світу і до самої себе, через призму потреб і інтересів. Саме пізнавальне відношення людини до дійсності є практичним за своєю природою. В основі відношення людини до світу лежать її потреби й інтереси. Вони можуть бути задоволені тільки в процесі практичного освоєння людиною дійсності.

Якщо потреби орієнтують людину насамперед на об'єкт задоволення потреб, на пізнання властивостей предметів і їхніх взаємозв'язків, які забезпечують задоволення потреб, то інтереси орієнтують людину на соціальні умови, у яких і за допомогою яких забезпечуються можливості задоволення потреб, а також на пізнання зв'язків і законів, що детермінує створення чи усунення соціальних умов, системи соціальних зв'язків і відносин, у яких здійснюється життєдіяльність людей. Таким чином, потреби й інтереси зумовлюють характер і спрямованість ставлення людини до світу і до себе. Щоб задовольняти свої потреби, необхідно створювати знаряддя праці і за їх допомогою виробляти необхідні для життя засоби, а також укладати певну систему суспільних відносин. Для цього людина повинна мати знання про властивості предметів і явищ, про зв'язки, закони природи, володіти знаннями, необхідними для здійснення виробництва, знаннями про суспільство, закономірності і тенденції його розвитку. Важливо зазначити, що всі ці знання фіксують у собі не тільки дані про об'єктивну дійсність, але і виражають оцінку її людиною.

Внаслідок практичної зумовленості пізнавального ставлення людини до світу теоретичне відображення дійсності у свідомості наповняється конкретним змістом. Тому і зміст філософського знання містить у собі відображення світу не у всій його загальності і багатогранності, а в тій мірі, у якій дійсність включається в сферу практично перетворювальної діяльності людини. На цій основі складається і специфічне бачення світу в рамках буття людини. Іншими словами, світ виступає як світ буття людини. Так само складається і уявлення людини про саму себе, про своє місце у світі, про можливості його пізнання і перетворення, про цілі і сенс життя. Ці особливості відношення людини зі світом як світом свого буття знаходять своє відображення в специфіці змісту філософського знання.

Характеризуючи процес філософського осмислення людиною свого відношення до світу, можна сказати, що історія і логіка теорії, історія і логіка розвитку філософського знання — це не що інше, як історія і логіка розвитку предмета філософії, відображеного через призму історії і логіки інтересів суб'єкта, що пізнає. А через те що основною проблемою філософії є відношення "людина — світ", то й сама історія філософії виступає як процес усвідомлення людиною сутності світу свого буття і своєї власної сутності в їхньому взаємозв'язку.