Розділ «7. ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА І СТАН СИСТЕМИ "ЛЮДИНА - СВІТ". ДІАЛЕКТИКА ТА ЇЇ АЛЬТЕРНАТИВИ»

Крім того, практичне освоєння навколишнього світу показувало, що у світі існує не тільки зміна, рух, але є явища, процеси, що залишаються стійкими, незмінними, не переходять одне в одне. Це стосується видів рослин, тварин, мінералів. Кожен вид рослин, тварин відтворює собі подібних. У той же час усередині видів спостерігається процес руху: народження, смерть, одне покоління поступається місцем іншому. Люди стали все більше приділяти увагу розкриттю сутності окремих предметів, явищ, процесу їх становлення, функціонування. Рух став розглядатися як повторення одних і тих же етапів, як рух по колу.

Так склалася метафізична концепція, відповідно до якої світ являє собою сукупність не пов'язаних між собою явищ процесів, а рух — це просте циклічне повторення одного і того ж. Метафізичний спосіб мислення, розповсюджений особливо в XVII-XVIII століттях, відповідав потребам науки того часу, яка була описовою, збірною. її головною метою було класифікувати емпірично добуті відомості, знання.

Якщо в діалектиці древніх мислителів акцентувалася увага на мінливості, русі, то в метафізичній концепції головна увага приділялася стійкості, незмінності, сталості. Вона не давала відповіді на питання про джерело саморуху, саморозвитку. І діалектика і метафізика з'явилися не тільки формою теоретичного осмислення ступеня освоєння людиною дійсності, але і методом, який визначає характер пізнавального і практичного відношення до світу. Ці дві концепції в історії філософської думки завжди були взаємозалежні як два способи відповіді на питання про загальну структуру світу і стан, у якому він знаходиться.

Особливого рівня розвитку діалектика досягла у філософії Гегеля. Ідеї діалектики Гегель розробляв на ідеалістичній основі. Докладно про це сказано в другому розділі підручника.

К. Маркс і Ф. Енгельс, критично переробивши ідеї Гегеля, створили матеріалістичну діалектику. К. Маркс і Ф. Енгельс, спираючись на досягнення в розвитку філософської думки, у розвитку природничих і суспільних наук, розвинули питання про загальну структуру і стан, у якому людина і світ знаходяться. Вони представили діалектику як вчення про всезагальні зв'язки і закони розвитку природи, суспільства і мислення.

Виходячи з визнання матеріальної єдності світу, матеріалістична діалектика розглядає все різноманіття предметів, явищ, процесів як різні форми матерії. Свідомість є продуктом, результатом історичного розвитку матерії, властивістю високоорганізованої матерії — мозку.

К. Маркс і Ф. Енгельс підкреслювали, що варто розрізняти об'єктивну і суб'єктивну діалектику. Об'єктивна діалектика — це існуючі у світі зв'язки, відношення між предметами, явищами, процесами, закони розвитку всієї об'єктивної дійсності, що існують і проявляються незалежно від бажання і волі людей.

Суб'єктивна діалектика - це відображення об'єктивної діалектики у свідомості людей, усвідомлення людиною зв'язків, відносин, законів дійсності і їх значення для людини. Вона є об'єктивною по своєму змісту і суб'єктивною за формою вираження. Суб'єктивна діалектика у своєму розвитку виражає процес освоєння навколишнього світу. Базуючись на узагальненнях практики і теорії, вона, у міру свого розвитку, дає все більш повне уявлення про об'єктивно існуючі зв'язки, відносини, закони буття світу і людини.

У сучасних умовах діалектика як теорія розвитку і метод пізнання дійсності існує в трьох основних формах: матеріалістична діалектика, ідеалістична, на основі об'єктивного ідеалізму й ідеалістична діалектика на основі суб'єктивного ідеалізму.

Найбільш повну картину про загальні зв'язки і закони дійсності дає матеріалістична діалектика. Вона охоплює всі сфери об'єк-тивного світу, природу, суспільство, мислення, спирається на новітні відкриття і досягнення в галузі природничих і суспільних наук. Теоретичною основою матеріалістичної діалектики є її принципи.

Принцип — це узагальнена система знань, що набуває значення вихідного пункту, основи, яка визначає спосіб підходу до аналізу, оцінки, явищ, характер відношення до них, характер пізнавальної і практичної діяльності. Так, наприклад, для матеріаліста принцип матеріальної єдності світу зумовлює необхідність розглядати всі явища дійсності як різні форми матерії, ідеаліст же керується принципом ідеального початку як першооснови світу.

Принцип, як вихідне теоретичне положення, сам є висновком, результатом тривалого практичного і теоретичного освоєння світу. В міру поглиблення пізнання людиною навколишньої дійсності принципи збагачуються, конкретизуються, наповняються новим змістом. Однак не можна ототожнювати принципи з тими висновками, що можуть робитися на їх основі. Висновки можуть бути обмеженими, практика може показати їх неспроможність і необхідність у нових висновках. Але це не означає потребу відмовлятися від принципу.

Принципи виконують функцію методологічних регуляторів побудови теорії.

Основними принципами діалектики є принцип всезагального зв'язку і принцип розвитку. Вони взаємозв'язані між собою, взаємодоповнюють один одного. Крім того, вони пов'язані з принципом матеріальної єдності світу, практики й іншими принципами філософії.

Принцип всезагального зв'язку акцентує увагу насамперед на тому, що жодне явище у світі не є ізольованим від інших явищ, виникнення, функціонування, загибель, руйнування явищ здійснюється тільки у взаємозумовленості їх буття з іншими явищами. Поняття зв'язок служить для позначення залежності, взаємодії, взаємозумовленості між предметами, явищами, процесами. Типи зв'язків визначаються залежно від того в якій системі, сфері дійсності вони виявляються, від характеру взаємодії між предметами, явищами. Вони бувають внутрішні і зовнішні, безпосередні й опосередковані, істотні і несуттєві тощо. Якщо виходити з форм руху матерії, то можна виділити такі форми зв'язків як механічні, фізичні, хімічні, біологічні, соціальні.

Всезагальні зв'язки виявляються в усіх без винятку сферах дійсності. Усвідомлення цих зв'язків не тільки фіксує їх наявність, але і дозволяє активно використовувати в пізнавальній, теоретичній і практичній діяльності. Найбільш загальними формами зв'язків є: одиничне, особливе і загальне; сутність і явище; необхідність і випадковість; можливість і дійсність; зміст і форма; частина і ціле; кількість, якість, міра; суперечність і гармонія тощо.

Ці всезагальні зв'язки, будучи усвідомленими з точки зору їх змісту і ролі в життєдіяльності людини, набувають значення категорій.

Принцип розвитку полягає в тому, що рух, зміна відбувається не просто хаотично, а характеризується певною спрямованістю, поступальністю, послідовністю, наявністю внутрішнього джерела. Особливостями розвитку є те, що це не просто процес зміни, руху, а спосіб існування, становлення, функціонування систем. Розвиток носить системний характер. У процесі розвитку систем спостерігається єдність двох тенденцій диференціації й інтеграції, як найважливіших форм поступального руху. Диференціація становить процес, у якому відбувається, з однієї сторони, розподіл, членування системи на структурні елементи, а, з другої — поява нових якісних особливостей у ряду елементів і народження якісно нових елементів. Так, запліднена яйцеклітина не просто поділяється на частини, у ній з'являються видозмінені клітини і якісно нові, з яких формується організм. Диференціація не тільки спосіб розвитку, але умова його здійснення.

Інтеграція — тенденція розвитку, що характеризується тим, що структурні елементи системи, що з'являються в процесі диференціації, не просто накопичуються кількісно, а вступають між собою у взаємозв'язок, утворюють цілісність, здатну до відносно самостійного існування. У процесі інтеграції виникають альтернативні можливості формування системи. Реалізується, як правило, та можливість, для здійснення якої складаються більш сприятливі внутрішні і зовнішні умови.

Процес розвитку характеризується взаємними переходами кількісних і якісних змін, внутрішніми і зовнішніми суперечностями, їх виникненням і розв'язанням, спадкоємністю, запереченням старого новим.