У заплавах річок ґрунти лучні супіщаного й суглинкового механічного складу. Для низовин характерні болотні (лучно-болотні, мулисто-болотні) ґрунти. їхня велика вологоємність визначає гідрологічний режим і зумовлює ймовірність річкового стоку.
Дернові грунти та чорноземи займають невеликі площі цієї зони.
Ґрунти лісостепової зони (найбільш рівні ділянки) вкривають чорноземи. Важливою екологічною проблемою, пов'язаної з ґрунтами цієї зони, є водна ерозія. Еродовані фунти внаслідок втрати гумусу та руйнування структури ущільнюються, в них зменшується шпаруватість, водопроникність, відтак збільшується поверхневий стік. Крім того, ерозія збільшує розчленованість території ярами, спричиняє висушування вододільних просторів. Продукти ерозії відкладаються в балках, річкових долинах, що призводить до замулення річок, підтоплення територій та їх заболочування. Система землеробства на цих ґрунтах повинна бути ґрунтозахисною.
Друге місце за поширенням у лісостеповій зоні займають чорноземи опідзолені, темно-сірі опідзолені та сірі опідзолені ґрунти.
У низинних місцях зустрічаються грунти болотного ряду (лучно-болотні, мулисто-болотні і торф'янисто-болотні), а також дерново-підзолисті. Внаслідок ерозійного впливу в лісостеповій зоні сформувалися значні площі намитих ґрунтів, які відрізняються від звичайних аналогів потужнішим профілем за рахунок наносу дрібнозему, змитого з прилеглих територій.
Найпоширеніші ґрунти степової зони - чорноземи звичайні на лесах та червоно-бурих глинах. Переважна їх більшість має суглинковий механічний склад. Значно менші площі під ґрунтами на нещільних нелісових материнських породах - пісках, супісках, крейдяно-мергельних, завдяки яким зменшується поверхневий стік, отже, послаблюються процеси ерозії.
Лучно-чорноземні ґрунти зони являють собою перехідну категорію між чорноземами і лучними ґрунтами. На півдні значно поширені каштанові фунти щільної структури.
Відповідно до цільового призначення й використання землі України розподіляються на такі категорії:
• землі сільськогосподарського призначення;
• землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);
• землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборонного та іншого використання;
• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
• землі лісового фонду;
• землі водного фонду;
• землі запасу.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії є прерогативою органів землеустрою.
Без врахування площ природних кормових угідь частка земель, що кваліфікується як "непорушені трудовою діяльністю", становить 27,4% (наприклад, у Канаді - 65%, в Росії - 47%). Розораність території, хоча останнім часом дещо зменшилась, надзвичайно висока - 57,5% (у США - 15,8%, у Німеччині, Франції, Великобританії - до 32%).
Розширюються площі земель промисловості, водночас дещо скоротилися площі земель з підпорядкування Міністерства оборони. У середньому ж щороку для несільськогосподарських потреб вилучається близько 4 тис. га сільгоспугідь, із яких майже 3 тис. га ріллі.
Повну інформацію про землю та організацію її раціонального використання, охорону та регулювання земельних відносин містить державний земельний кадастр, який ведеться за рахунок коштів державного й місцевих бюджетів.
Земельний кадастр - це система відомостей і документів щодо правового режиму земель, розподілу між землевласниками і землекористувачами за категоріями земель, їх якісною характеристикою і народногосподарською цінністю. Ведення кадастру забезпечується топографо-геодезичними, картографічними, ґрунтовими, геоботанічними та іншими обстеженнями й розвідками. Основним його складовим є реєстрація землевласників і землекористувачів, облік кількості та якості земель, їх економічна оцінка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологія і організація природоохоронної діяльності» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Літосфера та її охорона“ на сторінці 2. Приємного читання.
