ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЕКТІВ І ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Питання оцінки впливу на навколишнє середовище

Обґрунтування інвестицій у будівництво розробляється на підставі отриманої інформації, вимог державних органів і зацікавлених організацій. Обсяг і зміст обґрунтування інвестицій обумовлені вимогами ДБН А.2.2-3-20І2 та ДБН А.2.2-І-2003 Затвердження обґрунтування інвестицій замовником здійснюється на основі висновків державної екологічної експертизи, відповідних рішень місцевих органів самоврядування та виконавчої влади про узгодження та розміщення об'єкта. Підсумком роботи на цьому етапі є рішення про попереднє узгодження майданчика під проектно-вишукувальні роботи й акт вибору майданчика. У процесі обґрунтування інвестицій у будівництво інвестор повинен: розробити екологічне обґрунтування планованої діяльності; погодити умови природокористування з наглядовими організаціями і на основі цих умов виконати оцінку потенційного впливу на довкілля; визначити розміри санітарно-захисної зони (СЗЗ) і зони впливу (ЗВ); за представленням наглядових органів розробити декларацію про безпеку промислового об'єкта і проект рішень із проблем природокористування. Екологічні вимоги слід враховувати при: виборі майданчика розміщення об'єктів господарської й іншої діяльності; розробці технічних, технологічних й інших проектних рішень із зниження прогнозного впливу об'єктів на довкілля і заходів з його охорони. Матеріали обґрунтування проектних рішень повинні містити вичерпну Інформацію про вплив об'єкта на довкілля при його будівництві й експлуатації в нормальному режимі роботи (максимальному завантаженні устаткування) і при можливих залпових і аварійних викидах (скидах), а також аргументацію вибору природоохоронних заходів.

У передпроектній і проектній документації обґрунтовуються екологічні обмеження, а також якісні й кількісні значення рівнів прийнятного ризику для планованих чи здійснених актів конкретного виду діяльності. У цьому випадку управління екологічно безпечним розвитком здійснюється шляхом порівняння реальних якісних і кількісних значень рівнів негативних впливів з їх регламентованою величиною. Виникнення феномену екологічної безпеки обумовлено усвідомленням помилковості концепції економічного росту суспільства за рахунок інтенсивної експлуатації природно-ресурсного потенціалу планети. Поняття "екологічна безпека" характеризує ймовірність збереження якісних і кількісних характеристик життєвого середовища, що забезпечують оптимальні значення просторово-часових циклів відтворення матеріально-енергетичних й інформаційних процесів життєдіяльності від мікро- до глобального рівня. Екологічна безпека діючих і планованих об'єктів у XXI ст. - одна з головних цілей сталого соціально-економічного розвитку. Баланс співвідношень різних видів господарської діяльності й ділової активності буде визначатися рівнями прийнятного ризику можливих відхилень у рамках встановлених науково- обґрунтованих і прийнятих суспільством обмежень. Розглянемо розробку екологічних розділів техніко-економічного обґрунтування, зокрема, принципи екологічного обґрунтування містобудівних проектів. Негативний вплив на довкілля пов'язаний з новим будівництвом, розширенням, реконструкцією, реставрацією й технічним переозброєнням окремих будівель і споруд, з технічною експлуатацією промислових і цивільних будівель, а також благоустроєм земельних ділянок. При плануванні й забудові міських і сільських поселень, на основі позитивного висновку ДЕЕ, повинні дотримуватися вимоги в області охорони довкілля, прийматися заходи із санітарного очищення, знешкодження і безпечного розміщення відходів виробництва і споживання, дотримання нормативів допустимих викидів/скидів речовин і мікроорганізмів, а також з відновлення природного середовища, рекультивації земель, благоустрою територій та інші заходи, що відповідають законодавству. Відносини у сфері містобудування регулюються Містобудівним Кодексом України,

ЗУ "Про основи містобудування", "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про архітектурну діяльність", "Про Генеральну схему планування території України", Земельним Кодексом, ДБНами й іншими нормативно-правовими актами. Основними завданнями містобудування є: обґрунтування містобудівних потреб і визначення основних напрямків використання територій для цього; обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням і використання територій для містобудівних потреб; забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку населених пунктів; взаємоузгодження державних, громадських і приватних інтересів під час планування, забудови й іншого використання територій; визначення і раціональне взаєморозташування зон житлової й громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних й інших зон і об'єктів; обґрунтування та встановлення режиму раціонального використання та забудови територій, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність; підготовка пропозиції щодо обґрунтування визначення земельних ділянок для містобудівних потреб на основі містобудівної документації в межах, визначених законом; визначення територій що мають особливу екологічну наукову, естетичну, історико-культурну цінність, встановлення передбачених законодавством обмежень щодо їх планування, забудови й іншого використання; регулювання забудови населених пунктів й інших територій; встановлення планувальних обмежень щодо використання територій; проектування і будівництво об'єктів містобудування; реконструкція забудованих територій; розбудова на територіях інженерно транспортної інфраструктури.

Аналіз і оцінку стану міського середовища здійснюють за санітарно-гігієнічними критеріями і нормами: ГДК шкідливих домішок в атмосферному повітрі, допустимому рівні шуму і напруженості електромагнітного поля в міській забудові. На основі мікрокліматичної оцінки території додатково розраховують можливий вплив елементів міста на мікрокліматичні умови. Наприклад, визначають інсоляційний режим на території житлових груп, мікрорайонів і районів, виявляють складові радіаційного балансу для різних ділянок міської забудови з огляду на поверховість, віддалі між будинками, альбедо окремих елементів забудови і благоустрою. Основним містобудівним документом є Генеральний план міста, що визначає умови формування середовища життєдіяльності, напрями і межі розвитку міських поселень, зонування територій, розвиток інженерної, транспортної й соціальної інфраструктури, містобудівні вимоги до збереження об'єктів історико-культурної спадщини й природних територій, що особливо охороняються, екологічного і санітарного благополуччя в інтересах держави і населення.

При розробці містобудівної документації створюються схеми зонування територій, які є основою для реалізації вимог охорони довкілля. У міських поселеннях і населених пунктах можуть встановлюватися території таких видів: житлові (селітебні) зони; громадсько-ділові зони; виробничі (промислові) зони; СЗЗ; зони інженерної й транспортної інфраструктури; рекреаційні зони; зелені зони; зони спеціального значення; зони військових об'єктів, інші зони режимних територій. У територіальних зонах можуть виділятися підзони, особливості яких визначаються містобудівним регламентом і обмеженнями на їх використання, що встановлюються законодавством України про охорону довкілля, охорону пам'ятників історії та культури й іншими законодавчими актами. Територіальні зони можуть включати в себе території загального користування, зайняті площами, вулицями, проїздами, дорогами, набережними, скверами, бульварами, водоймами й іншими об'єктами. Порядок користування такими територіями і вимоги до охорони довкілля встановлюються органами місцевого самоврядування.

Житлові зони призначені для забудови багатоповерховими багатоквартирними будинками, житловими будинками малої й середньої поверховості, індивідуальними будинками. Селітебна зона розташовується, як правило, з надвітреної сторони вище за течією річок стосовно промислових і сільськогосподарських підприємств. У ній повинні бути зелені насадження загального користування - сквери, парки, сади (їхня площа складає до 15 м2 на людину). Громадсько-ділові зони призначені для розміщення об'єктів охорони здоров'я, культури, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, комерційної діяльності, а також освітніх, адміністративних, науково-дослідних установ, культурних й інших будівель і споруд, центрів ділової, фінансової, громадської активності. Виробничі (промислові) зони призначені для розміщення промислових, комунальних і складських об'єктів, інженерної й транспортної інфраструктури, що забезпечують функціонування виробничої й комунально-складської зони, а також для встановлення СЗЗ згідно вимог відповідного законодавства. Розташовується виробнича зона з підвітреної сторони і вниз за течією річок відносно житловою зони. Її віддаленість залежить від характеру продукції, що випускається, І природоохоронних вимог. Ширина СЗЗ коливається від 1000 до 50 м і залежить від класу впливу підприємства на довкілля. Зелені насадження в ній повинні займати не менше 40% території. Зони інженерної й транспортної інфраструктури призначені для розміщення та функціонування їх споруд і комунікацій. Території в межах відведення споруд і комунікацій транспорту, зв'язку, інженерного устаткування та їх СЗЗ підлягають благоустрою з врахуванням технічних й експлуатаційних характеристик таких споруд і комунікацій. Обов'язки з благоустрою зазначених територій покладаються на власників цих споруд і комунікацій. Рекреаційні зони (на їх території не допускається будівництво) призначені для організації місць відпочинку населення і включають у себе парки, сади, міські ліси, лісопарки, пляжі й інші об'єкти. У них можуть включатися природні території й природні об'єкти, що особливо охороняються. Зони спеціального призначення виділяються для розміщення цвинтарів, крематоріїв, звалищ побутових відходів й інших об'єктів, використання яких несумісне з використанням інших видів територіальних зон міських поселень. Таким чином, вимоги в області охорони довкілля у всіх сферах містобудівної індустрії охоплюють широке коло питань, що включають обов'язкові умови й обмеження, встановлені відповідними законами, природоохоронними нормативами, правилами забудови і ДБНами.

Поряд з техногенним функціонально-комунікативним каркасом, виділяють екологічний каркас міської території, що представляє територіально зв'язану систему зелених насаджень, водних просторів і ділянок під трав'янистою рослинністю та сільськогосподарськими землями. Місто - геотехнічна система, що включає природну й інженерно-технічну підсистеми. При розробці схем геоекологічного районування необхідно враховувати відмінностей в обох підсистемах. Оптимальної є дворядна система таксономії. У природному таксономічному ряді основою поділу повинні виступати відмінності морфолітологічного чи геоструктурного каркасу. В інженерно-технічній підсистемі необхідно виокремлювати функціональні зони і дрібніші підзони - промислові вузли і майданчики, житлові райони і мікрорайони. При районуванні міської території необхідне поєднання як містобудівних, так і ландшафтних таксонів. Інтегрована містобудівна модель включає дві взаємопов'язані й взаємодоповнюючі моделі - природно-ландшафтну й еколого- функціональну. Природно-ландшафтна модель районування представляє міську територію як мозаїку міських урочищ, водозбірних басейнів різного порядку, ярусів і ступенів рельєфу і схилових смуг. Еколого-функціональна модель поділяє міські землі на ділянки компактної й лінійної форми, які диференційовані за природно-ресурсним і природо-формуючим потенціалами та виконують різну роль у технотрансформації й відновленні природних елементів міського середовища. Лінійні структури різного генезису утворюють техногенні, природно-техногенні й природні мережі, що у сукупності формують структурно- динамічний каркас міської геосистеми.

Ландшафтно-екологічний діагноз будується на оцінці відповідності еколого-ресурсного потенціалу й екологічного стану різних ділянок і місцевостей сформованому набору соціально- економічних функцій та успішності їх виконання в порівнянні з діючими критеріями і нормативами. Він розробляється на основі ландшафтно-екологічного аналізу і складається з групи комплексних показників - забрудненості, порушеності, трансформації, потенційної й актуальної стійкості, захворюваності тощо. Ландшафтно-екологічний прогноз представляє ймовірнісну оцінку можливих тенденцій зміни екологічного стану міського середовища залежно від різних сценаріїв розвитку міста (оцінка наслідків планованих технічних і господарських заходів, стану економіки, розвитку демографічної ситуації тощо). Він включає результати ландшафтно-екологічного діагнозу. Ландшафтно- містоекологічні дослідження повинні базуватися на широкому застосуванні геоінформаційних технологій, методів геоінформаційного картографування, дистанційного зондування і геоінформаційних систем. Особливу групу досліджень складають роботи з вивчення рівня забруднення і фізичної порушеності міської території - визначення, фіксації й оцінки впливу джерел (промислових і транспортних підприємств, міських звалищ, відстійників), виявлення і картографування процесів підтоплення, заболочування, техногенної суфозії, зон і ділянок геохімічного, шумового, електромагнітного, радіаційного забруднення. Місто- екологічний діагноз, виконаний на ландшафтно-екологічній основі, передбачає комплексну оцінку стану усієї території міста І приміської зони, проте ця оцінка не дає детального уявлення про "критичні" показники території. Тому у передпроектних і проектних роботах вимагаються детальніші аналітичні показники екологічного стану. До них відносяться: щільність і місцерозташування природних, напівприродних і техногенних мереж і дані про масоенергообмін в них (загальна довжина і відносна щільність комунікацій, міського водопроводу і каналізаційної мережі, загальна довжина, відносна щільність автомагістралей, напруженість автотранспорту на них); аналіз мережевих вузлів, їхньої локалізації в басейновій структурі природно-ландшафтного районування; площа та відносна частка підтоплених і перезволожених територій міста; геохімічна характеристика забруднення природних середовищ шкідливими викидами; частка зелених насаджень до загальної площі міста і кількість зелених насаджень на одного жителя в м2; щільність міської забудови; щільність міського населення; захворюваність і смертність за рік; найбільша і середня потужність та площа техногенних відкладів; щільність пилових опадів на одного жителя й одиницю площі; кількість зон з перевищенням рівня фізичних впливів у порівнянні з нормативними; кількість і площа зон з викидами твердих, рідких і газоподібних відходів, а також місця їх зберігання, ємність і технологічність. Заключним етапом ландшафтно-містоекологічних досліджень є розробка прогнозу розвитку екологічної обстановки в місті в цілому чи в межах

окремого земельного відведення. Ландшафтно-містоекологічний прогноз розробляється на різні терміни та виходячи з різних сценаріїв розвитку міста. Підсумком цього прогнозу виступає план заходів щодо стабілізації й поліпшення екологічної й санітарно- гігієнічної обстановки в місті та його околицях. В екологічних розділах техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) розробляється обґрунтування розміщення, проектування, будівництва об'єктів, що впливають на стан основних компонентів довкілля.

Просторове планування - це засіб екологічного забезпечення проектів. Нормування техногенних впливів за допомогою ГДВ в атмосферу і ГДС у водойми ґрунтується на забезпеченні нормативів ГДК у точках контролю. Для атмосферного повітря - це межа СЗЗ підприємства, для стоків у водні об'єкти, що розташовані в межах населеного пункту, - це відстань від місця випуску до розрахункового створу, де досягається ГДК (якщо випуск розташований за межами населеного пункту — 1 км від нього чи 2 км від організованого питного водозабору). Норми утворення І розміщення відходів (ГДРВ) визначаються на основі комплексного аналізу технологічних процесів і регіональних характеристик довкілля.

Найсерйозніша екологічна проблема сучасного міста - забруднення атмосферного повітря; воно завдає значної шкоди здоров'ю городян, матеріально-технічним об'єктам (будинкам, об'єктам, спорудам, промисловому і транспортному устаткуванню, комунікаціям, промисловій продукції, сировині й напівфабрикатам тощо) і зеленим насадженням. Окрім того, ціла низка передових галузей промисловості (електроніка, точне машинобудування, приладобудування тощо) мають серйозні труднощі у своєму розвитку на території міст внаслідок забруднення його повітряного басейну. В містах, особливо великих, складається свій мікроклімат, який у цілому погіршує екологічні характеристики. При малій рухливості повітря теплові аномалії над містом охоплюють шари атмосфери в 250-400 м, а контрасти температури можуть досягати 5-6°С. З ними пов'язані температурні інверсії, що призводять до підвищеного забруднення, туманів і смогу. Особливо варто сказати про несприятливі вітрові режими, що виникають у багатьох районах новобудов з вільною забудовою, а також про місцеві падіння атмосферного тиску (зокрема, у невеликих проміжках між двома великими будинками при певних напрямках вітру швидкість його потоків може значно зростати; згідно законів аеродинаміки в цих точках відбувається місцеве падіння атмосферного тиску (до десятків мілібар), яке із внутрішньої сторони кварталу набуває пульсуючого характеру (частота близько 5-6 Гц) і поширюється на 15-20 м у сторони від проміжку між будинками; подібне спостерігається і на верхніх поверхах будинків із плоскою покрівлею). Вирішення цієї проблеми постійно вимагає проведення в районах новобудов комплексу заходів з нормалізації вітрового режиму за рахунок більш раціонального планування кварталів, будівництва вітрозахисних споруд і озеленення території. Шумове забруднення в містах практично завжди носить локальний характер і переважно викликане різними видами транспорту - міського, залізничного й авіаційного. Найбільш перспективними рішеннями цієї проблеми - застосування в будівлях, що виходять ла дуже оживлені магістралі, нових шумопоглинаючих матеріалів, вертикального озеленення будинків і потрійного засклення вікон.

З метою забезпечення оптимальних умов життєдіяльності людини в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підприємств й інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, встановлюються санітарно-захисні зони (ЗУ "Про охорону атмосферного повітря"). Розміри СЗЗ визначаються на основі розрахунків розсіювання викидів шкідливих (забруднюючих) речовин в атмосферне повітря. СЗЗ - функціональна територія між промисловим підприємством або іншим виробничим об'єктом і найближчою житловою забудовою (чи прирівняною до неї об'єктами), яка створюється для зменшення залишкового впливу шкідливих факторів до рівня гігієнічних нормативів з метою захисту населення від їх несприятливого впливу; нормативна СЗЗ - мінімальна санітарно-захисна зона для окремих видів виробництв залежно від класу їх небезпеки; фактична СЗЗ - санітарно-захисна зона, розмір якої встановлюється для конкретного промислового чи іншого виробничого об'єкта залежно від ступеня його впливу на навколишнє середовище і можливості небезпеки для здоров'я населення. Збільшення або зменшення розміру СЗЗ для конкретного об'єкта у порівнянні з нормативним, а також розміри СЗЗ для нових видів виробництва затверджуються при належному обґрунтуванні Розрахунки СЗЗ виконуються для кожної споруди, що є джерелом забруднення атмосферного повітря (у ТЕО може бути обґрунтоване збільшення розміру СЗЗ з урахуванням троянди вітрів для окремих напрямів; розрахунки зазвичай виконуються для зважених речовин (пил), оксидів сірки, оксидів азоту, оксидів вуглецю, специфічних забруднюючих речовин). За результатами розрахунків максимальні разові приземні концентрації забруднюючих речовин на межі об'єднаної СЗЗ підприємства й у житловій забудові не повинні перевищувати встановлені норми ГДК. Розмір СЗЗ до межі житлової забудови встановлюють для: підприємств із технологічними процесами, що є джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими речовинами і речовинами з неприємним запахом, - безпосередньо від крайніх джерел забруднення атмосфери зосередженими (через труби, шахти тощо) чи розсердженими викидами, а також від місць завантаження сировини (відкритих складів, бункерів, звалищ тощо); підприємств із технологічними процесами, що є джерелами шуму, вібрації, електромагнітних хвиль, радіочастот й інших шкідливих чинників, які надходять у зовнішнє середовище, - від будинків, споруд і майданчиків, де встановлене виробниче устаткування (агрегати, механізми), що створюють ці шкідливі чинники; теплових електричних станцій, виробничих і опалювальних котелень - від димових труб. Територія СЗЗ повинна бути упорядкована і озеленена згідно проекту, що розроблюється одночасно з проектом реконструкції чи будівництва підприємства.

Найважливіша роль у поліпшенні стану водних джерел належить водоохоронним зонам, оскільки одночасно з триваючим забрудненням водних об'єктів промисловими підприємствами і комунальними об'єктами відбувається інтенсивне забруднення з водозбору водного джерела. Саме в результаті встановлення водоохоронних зон, прибережних захисних смуг і спеціального режиму господарської й іншої діяльності в їх межах забезпечується охорона і відновлення поверхневих водних об'єктів. Водоохоронною зоною є природна територія господарської діяльності, яка регулюється і встановлюється вздовж річок і навколо озер, водосховищ й інших водойм; створюється для сприятливого режиму водних об'єктів та островів (острови на річках, озерах, інших водоймах), попередження їх забруднення, засмічення й вичерпання, знищення навколо водних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку. Вона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється. Дотримання спеціального режиму на території водоохоронної зони є складовою частиною комплексу

природоохоронних заходів, згідно яких забороняється; використання стійких і сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Вони встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше 2 км від урізу води. Прибережні захисні смуги є природоохоронною - територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зовсім неприпустиме вирубування лісів у водоохоронних зонах. Водоохоронні ліси - масиви, під захистом яких акумулюється волога і стабілізується гідроекологічний режим території. Найбільш ефективне збереження таких лісів у якості природних територій, що особливо охороняються.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Питання оцінки впливу на навколишнє середовище» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЕКТІВ І ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • АНТРОПОГЕННІ ПРОБЛЕМИ ДОВКІЛЛЯ В УКРАЇНІ

  • Галузеві та регіональні екологічні проблеми

  • Проблеми збереження біорізноманіття

  • НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОЦІНКИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • Українське екологічне законодавство

  • Порівняння й адаптація екологічного законодавства України до чинного в ЄС

  • СПОСТЕРЕЖЕННЯ І КОНТРОЛЬ ЗА СТАНОМ ДОВКІЛЛЯ

  • Державний екологічний моніторинг в Україні

  • Принципи створення експертно-інформаційних систем для цілей ОВНС

  • Екологічне нормування та елементи системи управління охороною довкілля

  • Принципи екололого-економічної оцінки виробництва

  • ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЕКТІВ І ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  • Практичні методи екологічного захисту в ТЕО проектів

  • Елементи системи управління охороною навколишнього середовища на підприємствах

  • Процедури екологічного супроводу планованої господарської діяльності

  • Критеріальна основа оцінок впливу та методи оцінки інтенсивності техногенних навантажень на навколишнє середовище

  • СКЛАДОВІ СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОЦІНКИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • Оцінка впливу на навколишнє середовище

  • Державна та громадська екологічна експертиза

  • Державний контроль за виконанням вимог екологічної оцінки

  • ВИСНОВКИ