Розділ «ЧАСТИНА 1. ПРИНЦИПИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ І КРИТЕРІЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПРИ ВЗАЄМОДІЇ СУСПІЛЬСТВА З ПРИРОДОЮ»

а) макроекосистеми: окремі материки, океани;

б) мезоекосистеми: гірські масиви (Карпати, Альпи, Тибетське нагір’я), рівнини (Полісся, Причорномор’я), моря (Чорне, Балтійське, Червоне), басейни річок (Дніпра, Дунаю, Амазонки);

в) мікроекосистеми: гниючий пеньок, калюжа, акваріум, ставок, лісова галявина.

Природні екосистеми мають своєрідну стабільність у часі і просторі. Це результат постійних трофічних зв’язків, збалансованих потоків речовини й енергії між організмами і навколишнім середовищем. Здатність екосистем протистояти змінам середовища і зберігати стан рівноваги називають гомеостазом.

Підтримка екологічного гомеостазу ускладнюється тим, що він повинний носити динамічний характер, тому що потреби організмів і навколишнє середовище безупинно розвиваються, отже, змінюються взаємини організмів із середовищем. Біоценоз пристосовується в результаті добору видів до умов існування і сам змінює ці умови на свою користь, забезпечуючи їхню відносну стабільність. Екосистеми згодом піддаються повільним змінам послідовного характеру під впливом природних чи антропогенних факторів. У результаті відбувається зміна біоценозів, що називають сукцесією.

Чим більша за розміром екосистема, тим більшим розмаїттям вона відрізняється і тим більше вона може протистояти зовнішньому (антропогенному чи техногенному) впливу.

Більш прості екосистеми входять у більш складно організовані. Таким чином, устрій природи варто розглядати як системне ціле, що складається з вкладених одна в іншу екосистем, вищою з яких є унікальна глобальна екосистема -біосфера.

Біосфера - це частина земної кулі, в межах якої існує життя. Вона включає нижні шари атмосфери до висоти 20-30 км, всю гідросферу і літосферу до глибини 2-3 км.

У її межах відбувається обмін енергією і речовиною між усіма живими і неживими складовими в масштабах планети. За В.І Вернадським життя - це поглинання, нагромадження і витрати енергії. Біомаса є згустком цієї енергії.

Катастрофа, що загрожує усьому людству, полягає в тому, що порушено одну з ознак, якими повинна володіти екосистема: біосфера, як екосистема, діяльністю людини виведена зі стану рівноваги.

Екосистема є найважливішою структурною одиницею устрою навколишнього світу. Основу екосистеми складає жива речовина, яка характеризується біотичною структурою і середовищем мешкання, обумовлена сукупністю екологічних факторів.

Екосистема заснована на єдності живої і неживої речовини. Суть цієї єдності виявляється в такому. З елементів неживої природи, головним чином молекул О2 і Н2О, під впливом енергії Сонця синтезуються органічні речовини, що складають усе живе на планеті. Процес створення органічної речовини в природі відбувається одночасно з протилежним процесом - споживанням і розкладанням цієї речовини знову на вихідні неорганічні сполуки. Сукупність цих процесів протікає в рамках екосистем різних рівнів ієрархії. Щоб ці процеси були врівноважені, природа за мільярди років створила визначену структуру живої речовини системи.

Рушійною силою в будь-якій матеріальній системі є енергія. В екосистемі вона надходить від Сонця. Рослини, за рахунок пігменту хлорофілу, що міститься в них, уловлюють енергію випромінювання Сонця і використовують її для синтезу основи будь-якої органічної речовини - глюкози.

Кінетична енергія сонячного випромінювання перетворюється в такий спосіб на потенційну енергію, запасену глюкозою. З глюкози, разом з одержуваними з ґрунту мінеральними елементами живлення, - біогенами - утворюються всі тканини рослинного світу - білки, вуглеводи, жири, ліпіди, ДНК, РНК, тобто органічна речовина планети.

Крім рослин продукувати органічну речовину можуть деякі бактерії. Вони створюють свої тканини, запасаючи в них, як і рослини, потенційну енергію з вуглекислого газу без участі сонячної енергії. Замість неї вони використовують енергію, що утворюється при окислюванні неорганічних сполук, наприклад, аміаку, заліза й особливо сірки (у глибоких океанічних западинах, куди не проникає сонячне світло, але де в достатку накопичується сірководень, виявлені унікальні екосистеми). Це так звана енергія хімічного синтезу, тому організми називаються хемосинтетиками.

Таким чином, рослини і хемосинтетики створюють органічну речовину з неорганічних складових за допомогою енергії навколишнього середовища. їх називають продуцентами чи автотрофами. Вивільнення запасеної продуцентами потенційної енергії забезпечує існування всього живого на планеті. Види, що споживають створену продуцентами органіку як джерело речовини й енергії для своєї життєдіяльності, називаються консументами чи гетеротрофами.

Консументи - це найрізноманітніші організми (від мікроорганізмів до синіх китів): найпростіші, комахи, плазуни, риби, птахи і, нарешті, ссавці, включаючи людину. Консументи, у свою чергу, підрозділяються на ряд підгруп відповідно до розходжень у джерелах їхнього харчування.

Тварини, що харчуються безпосередньо продуцентами, називаються первинними консументами чи консументами першого порядку. їх вживають у їжу вторинні консументи.

Наприклад, кролик, що харчується морквиною, - це консумент першого порядку, а лисиця, що полює за кроликом, - консумент другого порядку. Деякі види живих організмів відповідають декільком таким рівням. Наприклад, коли людина їсть овочі - вона консумент першого порядку, яловичину - консумент другого порядку, а вживаючи в їжу хижу рибу, виступає в ролі консумента третього порядку.

Первинні консументи, що харчуються тільки рослинами, називаються рослиноїдними чи фітофагами. Консументи другого і більш високих порядків - м’ясоїдними. Види, що вживають в їжу як рослин, так і тварин, відносяться до всеїдних, наприклад, людина.