Розділ «ЧАСТИНА 1. ПРИНЦИПИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ І КРИТЕРІЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПРИ ВЗАЄМОДІЇ СУСПІЛЬСТВА З ПРИРОДОЮ»

Для життя організмів необхідно визначене сполучення умов. Якщо всі умови середовища мешкання сприятливі, за винятком одного, то саме ця умова стає вирішальною для життя відповідного організму. Воно обмежує (лімітує) розвиток організму, тому називається фактором, що лімітує.

Екосистема - це сукупність живих організмів, що обмінюються безупинно енергією, речовиною й інформацією один з одним і з навколишнім середовищем.

Розглянемо спочатку процес обміну енергією.

Життя в екосистемі підтримується завдяки проходженню через живу речовину енергії, переданої від одного трофічного рівня до іншого. При цьому відбувається постійне перетворення енергії з одних форм на інші. Крім того, під час перетворення енергії частина її губиться у вигляді тепла. У такий спосіб:

• природні екосистеми існують за рахунок не забруднюючої середовище невичерпної сонячної енергії, кількість якої надмірна і відносно постійна;

• перенос енергії і речовини через співтовариство живих організмів у екосистемі відбувається по харчовому ланцюжку. Усі види живого в екосистемі поділяються за виконанням ними функцій у цьому ланцюзі на продуцентів, консументів, детритофагів і редуцентів - це біотична структура співтовариства. Кількісне співвідношення чисельності живих організмів між трофічними рівнями відбиває трофічну структуру співтовариства, що визначає швидкість проходження енергії і речовини через співтовариство, тобто продуктивність екосистеми;

• природні екосистеми, завдяки своїй біотичній структурі, невиразно довго підтримують стійкий стан, не страждаючи від виснаження ресурсів і забруднення власними відходами. Одержання ресурсів і рятування від відходів відбуваються в рамках круговороту всіх елементів.

Термін »ойкумена» вперше був вжитий давньогрецьким географом Гекатеем Мілетським (близько 546 - 480 р. до н.е.). Під ойкуменою розуміється частина планети, населена людиною. Не населена людиною територія, незалежно від її географічного змісту, вважалася пустелею, тобто природа без людини порожня.

Сучасне середовище перебування людини (ойкумена XXI століття) за ступенем антропогенної зміни біоти можна класифікувати в такий спосіб. У першу чергу виділяються урбанізовані території, на яких колишня, природна біота, практично знищена. До них відносяться міста з високим рівнем концентрації промисловості. Наступними за ступенем зміни є території, де природний рослинний покрив цілком замінений оброблюваними, тобто сільськогосподарськими угіддями. Трохи меншому антропогенному впливу піддалися території з острівним перебуванням природних екосистем (лісів, озер, боліт).

На великих площах природне середовище не змінене безпосередньо людиною, але виявилося в зонах розсіювання забруднюючих речовин, що надходять в атмосферу чи гідросферу. Речовини, які беруть участь в біотичному круговороті, призводять до зміни видового розмаїття і структури біоценозів. Забруднюючі речовини надходять і на території цілком чи частково перетворені людиною.

Особливу категорію земель в ойкумені складають пустелі, виникнення яких пов’язано з антропогенною діяльністю; еродовані сільськогосподарські угіддя, кар’єри, відвали й інші об’єкти техногенного походження, здебільшого чи цілком позбавлені рослинного покриву.

Вплив людини на навколишнє природне середовище може розглядатися в різних аспектах в залежності від мети вивчення цього питання. З огляду екології становить інтерес дослідження впливу людини на екологічні системи під кутом зору відповідності чи протиріччя дій людини об’єктивним законам функціонування природних екосистем. Виходячи з погляду на біосферу як глобальну екосистему, усе різноманіття видів діяльності людини в біосфері призводить до змін: складу біосфери, круговороту і балансу її речовин; енергетичного балансу біосфери; біоти. Спрямованість і ступінь цих змін такі, що одержали назву екологічної кризи.

Сучасна екологічна криза характеризується такими проявами:

• поступовою зміною клімату планети внаслідок зміни балансу газів в атмосфері;

• загальним і місцевим (над полюсами, окремими ділянками суші) руйнуванням озонового шару;

• забрудненням Світового океану важкими металами, складними органічними сполуками, нафтопродуктами, радіоактивними речовинами; насичення вод вуглекислим газом;

• розривом природних екологічних зв’язків між океаном і водами суші в результаті будівництва гребель на річках, що призводять до зміни твердого стоку, нерестових шляхів і т.п.;

• забрудненням атмосфери з утворенням кислотних опадів, високотоксичних речовин в результаті хімічних і фотохімічних реакцій;

• забрудненням вод суші, у тому числі річкових, що слугують для питного водопостачання, високотоксичними речовинами, включаючи двооксиди, важкі метали, феноли;

• опустелюванням планети;