Розділ «ЧАСТИНА 1. ПРИНЦИПИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ І КРИТЕРІЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПРИ ВЗАЄМОДІЇ СУСПІЛЬСТВА З ПРИРОДОЮ»

Екологічна рівновага - динамічний стан природного середовища, при якому може бути забезпечена саморегуляція і відтворення всіх його компонентів: атмосферного повітря, водних ресурсів, ґрунтового покриву, рослинного і тваринного світу.

Звичайно екосистеми мають визначений обсяг міцності і стійкості до зовнішнього (техногенного) впливу. Вони в змозі переробити визначений обсяг забруднювачів чи відновити популяцію, але тільки за умови, що не пройдена »крапка повернення» - не порушена екологічна рівновага. Приклад його порушення - катастрофічні паводки і повені в Закарпатті. До 90-х років Україна потреби в деревині на 25% задовольняла за рахунок власних лісів Полісся і Карпат, а 75% ввозила із Західного і Східного Сибіру Росії. Після проголошення незалежності за деревину потрібно було платити валютою, якої в України в достатній кількості не було. Тоді почалися нераціональні вирубки лісів у Карпатах. До цього ліси покривали схили гір, створювали тінь навесні, і сніг танув повільно. Ліси всмоктували й акумулювали вологу під час літніх дощів, і річки не переповнювалися водою під час паводків. Нині сніг тане швидко, зливові опади не затримуються на схилах і потоками стікають у гірські ріки, що не мають великої заплави і не спроможні вмістити великий обсяг води. Це призводить до різкого підняття рівня води і затоплення таких територій/які сторіччями раніше ніколи не потрапляли в зону затоплення і були обрані людьми для будівництва житла.

У 50-і роки в Китаї пройшла так звана »горобина війна», при який китайці оголосили головними винуватцями знищення посівів зернових - горобців. Вони знищили їхню більшу частину, після чого почався масовий падіж худоби. Виявляється, горобці знищують не тільки посіви зернових, але і комах-паразитів. Для відновлення порушеної рівноваги довелося закуповувати горобців у СРСР.

Екологічна ємність території - максимально можлива в конкретних умовах даного району біологічна продуктивність усіх його біоценозів.

Будь-яке природне середовище (лісовий масив, галявина, акваріум) у змозі »прогодувати» і »дати Притулок» тільки обмеженій кількості мешканців. Якщо їх виявиться більше, то порушиться екологічна ємність середовища.

Усім відома зовні непоказна сарана яскраво-смарагдового кольору, яку усі бачили влітку на галявині. Одна чи дві комахи можуть з’їсти за своє життя пару сотень листів чи травинок, і це не порушить екологічну ємність екосистеми. Однак, у роки сонячної активності ця комаха особливо активно збільшує свою популяцію в Аравійській пустелі, а потім починає рухатися на північний схід, направляючись у Поволжя Росії. Останнім часом існує безліч хімічних і біологічних препаратів знищення сарани за допомогою спеціальної авіації. Раніше сарана була справжнім стихійним лихом і для Поволжя, і для Новоросії. Вона йшла хмарою висотою до 100 м і шириною до кількох десятків кілометрів, знищуючи на своєму шляху всі посіви, траву до кореня, листя на деревах. Після її проходу залишалася »мертва зона».

Погіршення екологічної ситуації стало особливо помітно з 60-х років XX століття. Саме тоді почали з’являтися повідомлення про наслідки застосування ДДТ і інших пестицидів, різке збільшення викидів в атмосферу і гідросферу незасвоюваних природою антропогенних відходів, про дефіцит матеріальних і енергетичних ресурсів.

Зараз у людства дві найважливіші проблеми: імовірність ядерної війни й екологічні катастрофи. Зіставлення не випадкове: антропогенний пресинг на природне середовище загрожує тим же, що і застосування атомної зброї, - знищенням життя на Землі.

Механізми адаптації природних систем і самої людини до швидких антропогенно обумовлених змін природною середовища перестають спрацьовувати, внаслідок чого природні екосистеми деградують, і це негативно позначається на людині. У різні історичні часи загострювалися протиріччя між людиною і природою і це призводило до екологічних криз. Але це були локальні і регіональні кризи. Стародавні мисливці могли, винищивши тварин, перейти на інше місце; древні хлібороби і скотарі могли, якщо ґрунт виснажувався чи кормів ставало менше, освоїти нові землі.

Особливістю нашого часу є інтенсивний і глобальний вплив людини на навколишнє середовище, що супроводжується глобальними негативними наслідками. Протиріччя між людиною і природою здатні загострюватися через те, що не існує межі росту матеріальних потреб людини, у той час як здатність природного середовища задовольнити їх - обмежена. В сучасній цивілізації діє хижацька мораль »суспільства споживання».

В історії людської культури багато сказано про гармонію в природі. Творець вчення про біосферу В.І. Вернадський вважав, що у біосфері все враховується й все пристосовується з тим же підпорядкуванням мірі і гармонії, яку ми бачимо в струнких рухах небесних світил і починаємо бачити в системах атомів речовини й атомів енергії. Збільшення людської господарської діяльності гостро порушує питання про гармонію взаємодії людини і природи.

Первісна людина і людина античності не протиставляла себе природі, більш того, вона усвідомлювала свій нерозривний зв’язок із природою, ототожнювала себе з нею, обожнювала її.

Становлення і розвиток людського суспільства супроводжувався локальними і регіональними екологічними кризами. Протиріччя між людиною і природою наростало головним чином у сільськогосподарській сфері.

Усього чверть століття тому слово »екологія» було відоме дуже вузькому колу людей. Відносини між суспільством і природою цікавили лише окремих філософів і представників географічних наук.

На рубежі 60-70-х років людство довідалося, що усе більше забруднення повітря і водних джерел, міські шуми, які оглушають, незліченні смітники, що пригнічують, збіднені природні ландшафти - аж ніяк не локальні явища. Під загрозою знаходяться практично всі природні оболонки (сфери) нашої планети, багато фундаментальних рівноваг у біосфері Землі і навіть за її межами. Підрив цих рівноваг призведе до необоротних для життя на планеті наслідків.

Протиріччя в системі »людина - суспільство - природа» набули планетарного характеру. Породивши небачені в минулому погрози і небезпеки, вони наклали помітний відбиток і на без того складну картину сучасного світу.

Протягом усієї історії людства вплив суспільства на природу розвивався не як простий лінійний процес. Напружена, а в ряді випадків критична екологічна ситуація, що склалася в другій половині нинішнього століття, - це сигнал про настання нової фази у взаємодії суспільства і природного середовища.

Літосфера (тверда оболонка Землі), і особливо її верхня частина, стала об’єктом найбільш чуттєвих антропогенних навантажень. Це результат вторгнення людини в земні надра; проведених нею змін рельєфу місцевості і природних ландшафтів; як змушених, так і невиправданих вилучень із сільськогосподарського обороту земель; руйнування і забруднення ґрунтового покриву, опустелювання й інших процесів.

Мають місце значні втрати ґрунтових ресурсів. Загальна площа втрачених для світового сільського господарства оброблюваних земель досягла за всю історію людства 20 млн км - це більше площі всієї ріллі, яка використовується в даний час (близько 15 млн км2).

Різні форми ґрунтової деградації, пов’язаної з антропогенними факторами, являють собою найбільш значне джерело втрат. Від ЗО до 80% зрошуваних земель у світі страждають від засолення, видужування, заболочування. 35% оброблюваних земель піддаються ерозійним процесам. Кожні 10 років світові втрати верхнього шару ґрунту складають 7%.