Розділ «ЧАСТИНА 5. ЕКОЛОГІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА»

При визначенні ресурсомісткості слід також враховувати: територіальну (земельну) ємкість, повітромісткість, енергоємність, трудомісткість, ступінь забруднення навколишнього середовища, розміри порушення екосистеми.

Ресурсовіддача характеризує вихід фізичного обсягу продукції на одиницю використовуваних для виробництва ресурсів (інтегральний ресурс) або їх окремих складових.

Ефективність використання природних ресурсів оцінюється інтенсивністю природокористування, що визначається збільшенням кількості кінцевої корисної продукції на одиницю залученого у виробництво конкретного або інтегрального ресурсу, чи питомими капіталовкладеннями на відтворення цих ресурсів.

Ресурсозбереження припускає зниження витрати усіх видів ресурсів на виробництво одиниці продукції. Його варто розглядати як умову, процес, результат і показник поліпшення використання засобів виробництва і трудових ресурсів на всіх етапах виробничо-господарської діяльності об’єднань і підприємств, а також економічного і соціального розвитку регіонів і народного господарства в цілому.

Як показник, ресурсозбереження являє собою зниження ресурсомісткості виробництва або збільшення виходу кінцевої продукції з необхідних для її випуску ресурсів.

Ресурсозбереження - багатоаспектна проблема. її вирішення означає збільшення випуску продукції при незмінній або меншій витраті матеріальних ресурсів, зниження її собівартості, зростання прибутку, більш повне використання виробничих потужностей і підвищення продуктивності праці, зменшення капіталовкладень у видобувні галузі, поліпшення екологічної ситуації.

Результатом ресурсозбереження є також вивільнення з народногосподарського обігу первинних матеріальних ресурсів внаслідок їхньої заміни побіжними продуктами або відходами виробництва. Ресурсозбереження сприяє не тільки підвищенню ефективності суспільного виробництва, але й запобігає забрудненню навколишнього середовища.

Чинна методика формування цін на використовувані вторинні ресурси й відходи виробництва ґрунтується на тому, що вони не містять у собі витрат суспільно-необхідної праці і не мають вартості при утворенні. Цс призводить до заниження ціни і втрати зацікавленості в збиранні, переробці і реалізації вторинних ресурсів. Відходи, що виявляють реальні споживчі властивості, мають вартість, оскільки в них, на відміну від запасів природної сировини, вкладені витрати живої і матеріалізованої праці.

Для всіх ланок виробництва характерні 2 основних напрямки підвищення його ефективності:

• зростання виробництва продукції, необхідної для задоволення потреб на основі підвищення фон до-, елекгро- і енергооснащеності праці, що призводить до економії живої праці:

• ресурсозбереження, що включає раціональне використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів на базі застосування ресурсозберігаючих техніки і технології, удосконалювання організації виробництва і праці.

В цілому по народному господарству обсяг маїеріальних витрат кожні 15 років зростає в 2 - 2,5 рази; за експертними оцінками до 2010 року обсяги споживання сировини і матеріалів у З -4 рази перевищать усю попередню історію індустріального розвитку.

Зниження сировинних витрат на одиницю продукції и 2 З, а по деяких видах ресурсів - у б разів дешевше, ніж збільшення видобутку ресурсів.

В даний час на кожного жителя Землі щорічно видобувається близько 20 т сировинних ресурсів, з котрих тільки 7% переходить у кінцевий продукт; інша ж маса перетворюється па відходи. До них можна віднести задишки сировини, яку не можна використати, пусті породи, ш. іаки, пил. До підходів також відносять устаткування, що вибуває, і матеріали; відходи особистого споживання (харчові продукти, взуття, одяг, макулатуру).

Відходи виробництва або вторинні ресурси одне з основних джерел ресурсозбереження. Заходи щодо ресурсозбереження включають збирання, переробку вторинних ресурсів і економію первинної сировини.

Економічний ефект від використання вторинних ресурсів можна описати формулою:

де:

11 - ціна реалізації продукції, виробленої з вторинної сировини;

С - собівартість одиниці продукції з вторинної сировини; N - загальна кількість продукції, виробленої з вторинної сировини;

К - капітальні вкладення в устаткування для переробки вторинної сировини;