Розділ 2 ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАВО В УКРАЇНІ

Прорахунки в економічній політиці останніх десятиліть спричинили різке падіння ефективності використання природних ресурсів, що продовжує залишатися украй низькою, а часто взагалі не відповідає інтересам країни. Тому такий інструмент, як платежі за природні ресурси, має не тільки підвищити якісний рівень використання природних ресурсів, а й істотно поповнити бюджети різних рівнів. Отже, платежі за користування природними ресурсами — найважливіший компонент економічного механізму природокористування. За допомогою чинного законодавства сформовано правову основу для встановлення плати за користування надрами, лісами, водою, землею й іншими видами природних ресурсів на основі рентного платежу або фіксованих платежів.

Загальна оцінка впливу природно-ресурсного потенціалу країни на формування дохідної частини бюджету випливає з того, що Україна має значний природно-ресурсний потенціал.

За оцінками українських економістів, національне багатство країни в розрахунку на душу населення становить 400 тис. дол. США, з них на потенціал природно-ресурсного комплексу припадає 160тис. дол. США (40%), що в 10 разів більше відповідного сукупного показника США й Канади. Водночас доходи держави від використання цієї частини національного багатства недостатні. Недоотриманий рентний дохід держави від використання природних ресурсів щорічно оцінюється у 40—46 млрд. дол. США.

Уперше плату за природні ресурси ввели у 1988 р., коли Держкомприроди установив порядок визначення і внесення плати. Потім цей порядок був затверджений постановою уряду України від 9 січня 1991 р. для усіх підприємств незалежно від підпорядкованості й форм власності. У 1991 р. розробили Загальні принципи платного природокористування в умовах переходу України до ринку, а також проекти нормативно-правових актів про введення платного природокористування на території України. Пізніше плата за використання природних ресурсів була закріплена в ст. 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища":

— до платності природокористування належить плата за природні ресурси, забруднення навколишнього природного середовища та за інші види впливу;

— плата за природні ресурси (земля, надра, вода, ліс й інша рослинність, тваринний світ, рекреаційні й інші природні ресурси) стягується: 1)за право користування природними ресурсами в межах установлених лімітів; 2) за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів; 3) на відтворення й охорону природних ресурсів;

— плата за забруднення навколишнього природного середовища й інші види впливу стягується за: 1) викиди, скидання забруднювальних речовин, розміщення відходів та інші види забруднення в межах установлених лімітів; 2) викиди, скидання забруднювальних речовин, розміщення відходів й інші види забруднення понад установлені ліміти.

Нині у чинному Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" не міститься окремої статті, присвяченої врегулюванню плати за природокористування, але це не означає, що з сучасних правовідносин виключена платність природокористування. Слід зазначити, що специфічною особливістю природно-ресурсного потенціалу України є його розмаїтість, а також масштабність і комплексність елементів, що його складають. Водночас для природних ресурсів України в багатьох випадках характерні, з одного боку, слабка задіяність у господарському використанні, а з іншого — складність і високий рівень витрат на їх освоєння.

Ефективне регулювання природокористування може здійснюватися у процесі одночасного використання двох видів платежів за природні ресурси: за їх витрату (споживання) і право користування природними об'єктами в межах визначеної території. За допомогою першого виду платежів регулюється інтенсивність використання природних ресурсів і забезпечується нагромадження засобів на їхнє відтворення й охорону. Платежі за право користування природними ресурсами мають регулювати розподіл території між видами природокористування, які конкурують. За рахунок надходжень від цих платежів можна здійснювати фінансування природоохоронних, соціальних та інших нестатків певної території. Рівень цих платежів має корелювати з ринковими цінами на відповідну сировину з урахуванням попиту і пропозиції й одночасно сприяти цілям ресурсозбереження.

Система екологічних платежів (з 1998 р. — зборів) в Україні виконує дві основні функції*32:

*32: {Мельник Л.Г. Екологічна економіка. — Суми: Університет, книга, 2003. — С. 204.}

— збір і накопичення необхідних фінансових засобів з метою реалізації заходів екологічної спрямованості;

— формування економічних мотивів екологізації процесів виробництва і споживання предметів та послуг.

Система зборів за використання природних ресурсів формується на основі таких головних елементів:

— ліцензії на використання природних ресурсів, тобто дозволів на використання певних кількостей конкретних видів ресурсів;

— нормативи використання природних ресурсів;

— порядок зборів;

— ставки зборів за використання природних ресурсів;

— система розподілу зібраних коштів між різними рівнями господарювання.

На рис. 2.1 подано головні джерела надходжень державного сектору від платежів за забруднення довкілля та порядок здійснення видатків на цілі охорони навколишнього середовища. Величина стрілок, що показують обіг коштів, відповідно ілюструє й обсяг коштів. Як видно з рисунка, платежі за використання природних ресурсів дають набагато більше надходжень, ніж платежі за забруднення довкілля (вода, повітря та відходи). Державні витрати на екологічні програми загальнонаціонального рівня здійснюються здебільшого Міністерством екології та природних ресурсів України; місцеві управління екології не мають самостійності, тому можуть використовувати кошти на охорону довкілля тільки з місцевих цільових екологічних фондів.