Розділ 2 ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАВО В УКРАЇНІ

— Закон України "Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату" від 4 лютого 2004 р. № 1430-ІУтощо.

24 червня 2004 p. був прийнятий Закон України "Про екологічний аудит", за яким визначаються основні правові та організаційні засади здійснення екологічного аудиту; він спрямований на підвищення екологічної обґрунтованості та ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Положення цього закону поширюються на всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності.

Екологічний аудит здійснюється у процесі приватизації об'єктів державної власності, іншої зміни форми власності, зміни конкретних власників об'єктів, а також для потреб екологічного страхування, у разі передачі об'єктів державної та комунальної власності в довгострокову оренду, в концесію, створення на основі таких об'єктів спільних підприємств, створення, функціонування і сертифікації систем управління навколишнім природним середовищем, а також виконання господарської та іншої діяльності.

15 березня 1999 р. Україна підписала Кіотський протокол до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату. Згідно з угодою Україна бере на себе зобов'язання підтримувати рівень викидів парникових газів до 2008—2012 pp. на рівні 1990 р. (так само як і Росія та Нова Зеландія), в той час як Швейцарія, більшість країн Центральної і Східної Європи та Європейський Союз мають зменшити викиди на 8, США — на 7, Канада, Угорщина, Японія та Польща — на 6 %. 4 лютого 2004 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової Конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату".

Отже, до національних пріоритетів охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів в Україні належать такі:

— гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

— поліпшення екологічного стану басейнів річок України та якості питної води;

— стабілізація та покращення екологічного становища в містах та промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

— будівництво нових і реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

— запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного становища;

— формування збалансованої системи природокористування, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві" сільському господарстві та на транспорті.

2.3. Економічні механізми природоохоронної діяльності

На сьогодні в Україні розроблено і впроваджено основні елементи економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності. Найважливішими з них є:

— збір за забруднення навколишнього природного середовища;

— система зборів за спеціальне використання природних ресурсів (мінеральних, водних, земельних, лісових, біологічних);

— відшкодування збитків, заподіяних унаслідок порушення законодавства про охорону довкілля.

Україна однією з перших країн у світі і перша серед держав колишнього Радянського Союзу в законодавчому порядку почала реалізацію концепції платного природокористування. Нині в Україні прийнято понад десяток законів, безпосередньо пов'язаних із проблемами природокористування, в яких подаються економічні механізми здійснення екологічної політики, а також концепції, міжнародні угоди, більше 100 постанов та інших законодавчих актів. У 1992 р. Україна стала першою з країн, котра в законодавчому порядку прийняла систему платежів за забруднення природного середовища і використання природних ресурсів.

Держава в особі її повноважних органів зацікавлена в тому, щоб природні ресурси використовувалися не по-хижацькому, а більш-менш рівномірно і планомірно. Для цього є рентні платежі за природні ресурси, мета яких — зрівняти економічні умови видобутку і керувати ними. На сьогодні це правило є важливою складовою господарювання України.

Донедавна існувало безліч підходів до економічного оцінювання природних ресурсів, але потребу його визначення визнали не одразу. Тривалий час широко обговорювалася концепція безкоштовності природних благ. її автори стверджували, що оскільки природні блага не є об'єктами купівлі-продажу, то методологічно неправильно їх оцінювати; введення оцінювання природних ресурсів у господарську практику гальмуватиме розробку корисних копалин, розширення сільськогосподарського виробництва та ін.

Тому розроблялися родовища з високим вмістом корисних копалин у руді" цілинні землі вважалися великим резервом для екстенсивного розвитку сільського господарства, а неосяжні простори тайги — для розширення лісорозробок. Витрати, потрібні на освоєння нових земель, залучення в господарський обіг нових родовищ, були незначні. Ці обставини певною мірою підтверджували концепцію безкоштовності природних благ. Однак вичерпання найзручніших родовищ, розробка яких дає змогу одержувати дешеву сировину, різке подорожчання, залучення в сільськогосподарський обіг додаткової посівної площі — все це свідчить про помилковість уявлень про природні ресурси як "дармові блага" природи.