Розділ «1.3. Сучасна екологічна політика України»

— визнання того, що відповідальність за ядерну безпеку покладається виключно на державу, яка експлуатує атомні електростанції, і що потрібно мати ефективне законодавство, котре передбачатиме відповідальність за ядерну шкоду, згідно з прийнятими міжнародними нормами;

— бажання підвищити ефективність виробництва і використання електроенергії;

— значущість спільного зобов'язання вжити всіх необхідних заходів з метою виведення ЧАЕС із експлуатації в найменший строк.

У грудні 1990 р. на 45-й сесії Генеральної Асамблеї ООН прийнято резолюцію про міжнародне співробітництво у справі пом'якшення і подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. На її виконання в рамках ООН було створено комітет і робочу групу відповідної спрямованості, а заступника Генерального секретаря ООН призначено координатором із питань Чорнобиля. У травні 1993 р. у Мінську сформовано чотиристоронній координаційний комітет (до його складу увійшли керівники "чорнобильських" відомств трьох країн), який очолив заступник Генерального секретаря ООН.

З 90-х років XX ст. до справи щодо подолання наслідків катастрофи залучилися країни Європи. У 1995 р. в Україні здійснювалося майже 50 проектів і програм, у фінансуванні яких брали участь міжнародні організації й окремі країни. Це, насамперед, Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГATE), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Програма ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Європейська Комісія, інвестори зі США, Німеччини, Швейцарії, Швеції, Канади, Японії. Наприклад, ЮНЕСКО ініціювала та фінансово підтримала створення у Славутичі, Бородянці та Іванкові центрів соціально-психологічної реабілітації населення, яке потерпіло від аварії.

На першому енергоблоці Рівненської атомної електростанції (РАЕС) впроваджена безпечна діагностика реакторів і парогенераторів за допомогою центрального маніпулятора німецької фірми "Сіменс", що відповідає світовим стандартам. Установки цієї серії уведені в дію на РАЕС у рамках міжурядової угоди України і Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). Вони використовуються у ФРН, США, ПАР, Швеції, Фінляндії, Угорщині й Словаччині. На західноукраїнському ядерному об'єкті створено сервісний центр автоматизованих дистанційних систем контролю, який обслуговуватиме також Південноукраїнську та Хмельницьку АЕС.

На Чорнобильській атомній електростанції неодноразово працювала група експертів МАГ ATE. Метою візитів була інспекція першого, другого і третього блоків, а також сховища опроміненого ядерного палива (СОЯП-1). Окрім звичайної інспекції, яка полягає в обслуговуванні систем контролю і спостереженні МАГАТЕ, інспектори спільно з фахівцями й керівниками Чорнобильської АЕС працюють над проектом установки мобільної системи, що контролюватиме переміщення ОЯП зі станції на СОЯП-2. Проект установлення устаткування, що буде узятий під гарантію МАГАТЕ, розробляється і фінансується разом із Лос-Аламоською і Сандійською національними лабораторіями (США).

Отже, на основі викладеного вище можна зробити такі висновки:

— загалом у зоні відчуження спостерігається незначне покращення радіаційного стану, що зумовлено фіксацією радіоактивних речовин верхніми шарами ґрунту;

— вміст радіонуклідів у повітрі приземного шару атмосфери зони не перевищує значень установлених для зони відчуження ЧАЕС контрольних концентрацій;

— питна вода на промислових підприємствах і в населених пунктах, розташованих у зоні відчуження та зоні безумовного відселення, перебуває у межах норми;

— головними джерелами радіоактивного забруднення довкілля е ставок-охолоджувач ЧАЕС, а також пункти тимчасової локалізації радіоактивних відходів;

— простежується суттєве зменшення виносу радіоактивних речовин із зони відчуження в акваторію Київського водосховища.

Отже, видобування і переробка уранових руд, атомна енергетика і промисловість та інші джерела радіації в країні — потенційні чинники ядерної й радіаційної небезпеки в Україні. Незважаючи на це, зазначимо, що внаслідок передбачуваних загальнонаціональних державних заходів з метою зменшення радіоактивного забруднення радіоекологічна ситуація поступово поліпшується, а радіаційні ризики для населення зменшуються.

1.3.3. Екологічна безпека оборонної діяльності

На території України є значна кількість об'єктів військової діяльності: військові бази, містечка, арсенали, склади боєприпасів, сховища паливно-мастильних матеріалів і ракетного палива, авіаційні та загальновійськові полігони, танкодроми, звалища і поховання небезпечних відходів, а також колишні шахтні пускові установки, зокрема, радіоактивні. Більшість цих об'єктів створює реальну і потенційну небезпеку для населення і довкілля, забруднює навколишнє середовище хімічними речовинами, зокрема важкими металами, підвищує радіаційний фон, що зумовлює деградацію природних комплексів.

Зважаючи на актуальність таких проблем, Міністерство оборони (Міноборони) України разом із Міністерством екології та природних ресурсів розробили Програму реабілітації територій, забруднених у результаті військової діяльності, на 2002—2015pp., яка була затверджена урядовою постановою у липні 2001 р. Мета цього документа — здійснення комплексу заходів з відновлення територій, забруднених унаслідок військової діяльності, і повернення їх до фонду загального землекористування. З метою запобігання надзвичайним ситуаціям Міноборони склало перелік потенційно небезпечних об'єктів і розробило План заходів і робіт щодо запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного характеру на потенційно небезпечних об'єктах.

На сьогодні екологічний стан об'єктів зберігання стратегічного й оперативного боєзапасу залишається незадовільним у зв'язку з такими основними причинами:

— перевантаження в 1,4 рази порівняно зі встановленими нормами, внаслідок чого частина боєзапасу залишається не обвалованою, незахищеною від впливу атмосферних факторів;

— недостатня захищеність об'єктів військової діяльності від блискавки, що становить 88 %;