Розділ «1.3. Сучасна екологічна політика України»

— зона посиленого радіоекологічного контролю — територія з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 37 до 185 кБк/км2, або стронцію від 0,74 до 5,55 кБк/км2, або плутонію від 0,185 до 0,37 кБк/км2 за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перебільшує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Чорнобильська зона відчуження — частина України, забруднена радіонуклідами внаслідок Чорнобильської катастрофи. Ці землі вилучено з народногосподарського обігу. Зона має особливу форму управління, яке здійснює адміністрація зони. Площа зони становить 2044 км2, на ній розташовано два міста (Прип'ять і Чорнобиль) та 74 села. Сільська та міська забудови займають 4—5 % площі, промислові споруди та шляхи — 5, ліси — майже 45, залужені поля — близько 30, луки — 10 %, 8 % території заболочено, 2 % займає акваторія Київського водосховища. У зв'язку з можливим виносом радіонуклідів за межі зони, розвиток природних процесів у її ландшафтах становить потенційну небезпеку для усієї країни. Відповідно до Концепції Чорнобильської зони відчуження на території України було проведено зонування території зони за виробничим принципом з урахуванням видів діяльності в її різних частинах, нерівномірності забруднення, розміщення виробництв та елементів інфраструктури, а саме:

— ближня зона охоплює територію, розташовану в межах 5 км радіуса навколо ЧАЕС. Проведення радіаційно небезпечних робіт здійснюється за програмами, погодженими з органами Державного санітарного нагляду;

— дальня зона охоплює територію в межах 5—ЗО км навколо об'єкта "укриття". Роботи тут виконуються за щомісячними планами-графіками; здійснюється регулярний радіаційний і дозиметричний контроль;

— осельна зона — частина міської території м. Чорнобиль, на якій розташовані гуртожитки, об'єкти громадського харчування і торгівлі, соціально-культурного та медико-санітарного призначення;

— зона спеціального режиму охоплює територію вахтового селища Зелений Мис;

— відокремлені ділянки зони відчуження — території населених пунктів, жителі яких були евакуйовані.

Радіаційний моніторинг зони відчуження здійснює Державне спеціалізоване науково-виробниче підприємство "Чорнобильський радіоекологічний центр", що є структурним підрозділом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Забруднення територій у зв'язку з Чорнобильською катастрофою дуже неоднорідне, часто навіть у межах окремого населеного пункту. Забруднені території розрізняються типами ґрунтів, етнічними, господарськими, соціальними аспектами життєдіяльності людей, які на них проживають. Загалом це зумовило дуже складні особливості формування доз опромінення (рис. 1.6).

Опромінилися від викиду радіоактивних речовин мільйони осіб. Наприклад, в Україні 3,4 млн осіб постраждали внаслідок катастрофи. Згідно з оцінками різних фахівців, найбільш очікувані дози опромінення, що накопичуватимуться протягом 70 років (з 1986 до 2065 p.), людей, які проживають на найзабрудненіших територіях, становитимуть майже 160 мЗв. У період 1996—2056 рр. очікувані дози опромінення населення, яке мешкає в районах зі щільністю забруднення 185—555 кБк/м2, складуть близько 5-20 мЗв. Разом із тим, у місцевостях, де коефіцієнти переходу радіонуклідів із ґрунтів у рослинність особливо високі, тільки внутрішнє опромінення населення може перевищити 50 мЗв за 70 років.

Для значної частини населення, яке проживає на радіоактивно забрудненій території, за весь післяаварійний період вже реалізовано майже 90 % дози за все життя (70 років проживання на забруднених територіях). Нині та протягом наступних 10—20 років основним дозоутворювальним радіонуклідом є й буде цезій-137, що формує майже 90 % всієї дози опромінення. Територіальний розподіл щільності забрудненості цим радіоелементом зображено на рис. 1.6 за такою шкалою оцінювання: дуже низька (менше 0,1 кі/км2), підвищена (0,1—0,3), низька (0,3—1,0), середня (1,0—5,0), висока (5,0— 15,0), дуже висока (15,0—40,0), надзвичайно висока (понад 40,0 кі/км2).

За 20 років після катастрофи внаслідок природних процесів та протирадіаційних заходів, які застосовуються, радіаційна ситуація на забрудненій території України поліпшилася. Проте у зв'язку з великими періодами напіврозпаду радіоактивні речовини зберігатимуться в навколишньому середовищі упродовж багатьох десятиліть. Тому ще декілька поколінь людей піддаватимуться хронічному опроміненню іонізуючою радіацією в малих дозах.

Уряд України, уряди країн "Великої вісімки" та Комісія Європейського Співтовариства виробили спільний підхід до розробки і реалізації Всеохоплюючої програми для підтримки рішення України щодо закриття Чорнобильської АЕС. Програма ґрунтується на таких принципах:

— дружні відносини між Україною та членами "Великої сімки";

— принципова залежність між реформами в енергетичному секторі та досягненням цілей економічної й соціальної реформи в Україні;

— підтримка рішення щодо закриття Чорнобильської АЕС та розроблення довгострокової стратегії для енергетичного сектору України, з урахуванням раціональних економічних, фінансових і природоохоронних критеріїв, що спричинить створення ефективного, сталого, орієнтованого на ринок енергетичного сектору, який відповідатиме потребам України;

— необхідність постійного підвищення рівня ядерної безпеки в усьому світі а урахуванням принципів, визначених у Міжнародній конвенції з ядерної безпеки, а також, у зв'язку з цим, визнання суттєвої ролі, що відіграє незалежний національний орган регулювання з ядерної безпеки;

— потреба мобілізувати фінансові ресурси міжнародного співтовариства та внутрішні джерела з метою підтримки рішення України закрити Чорнобильську АЕС;

— забезпечення широкомасштабного співробітництва з боку українських учасників у всіх проектах, пов'язаних із всеохоплюючою програмою;

— визначення того факту, що дострокове закриття Чорнобильської АЕС матиме негативні економічні та соціальні наслідки для України і водночас сприятиме надходженню міжнародних фінансових ресурсів та підвищенню національних стандартів ядерної безпеки;