Вербальне (словесне) спілкування

Референтна справа

Той, хто вміє слухати, як і той, хто читає поміж рядків, чує більше, ніж слова співрозмовника. Він чує й оцінює силу і тон голосу, швидкість мовлення. Саме тон голосу є особливим ключем до розуміння почуттів людини. Тон голосу створює відповідний клімат розмови і тому має бути нейтральним у процесі всієї бесіди. "Існує 50 способів сказати слово "так", – писав Бернард Шоу, – і 500 відтінків слова "ні". У процесі ділової бесіди секретар повинен змінювати тон голосу відповідно до емоційності повідомленого, наголошувати на важливих словах. Потрібно завжди пам'ятати, що голос, який звучить невпевнено, знижує вагомість та значимість інформації.

Надзвичайно сильним засобом передачі думки є інтонація – адже одне й те саме слово, мовлене з різною інтонацією, набуває певного сенсу. Для цього на письмі використовують знаки – оклику і запитання. Однак вони не спроможні передати весь арсенал засобів, за допомогою якого висловлюється розмаїття відтінків підтексту: прохання, вимога, схвалення, образа, порада, попередження, кривда, вибачення, зневага тощо. Часто образити іншу людину можна лише зневажливою інтонацією, з якою вимовляються фрази.

Вихована людина усвідомлює свою відповідальність не тільки за вчинки, а й за слова, за ту інтонацію, яка, зрештою, і визначає характер розмови. Незважаючи на поганий настрій, стан здоров'я, становище, секретар повинен дотримуватися під час спілкування повільної інтонації. Постійно потрібно дбати про створення психологічно сприятливої атмосфери, про забезпечення ділової обстановки.

Отож обличчя, поза, жести, тон голосу, ввічливість, зацікавленість, люб'язність – усе це допоможе досягти успіху в роботі.

Запитання в процесі спілкування. Зрозуміло, що під час спілкування виникають запитання, як у секретаря, так і у його співрозмовника.

Для того, щоб отримати належну відповідь, потрібно знати техніку постановки запитань. Загальновідома істина: "Хто правильно ставить запитання, той отримує точну відповідь".

Більшість людей неохоче відповідає на прямі запитання. Тому спочатку слід зацікавити співбесідника, підвести його до відповідей на запитання. Не завадять також пояснення, у чому полягає зацікавленість до того чи іншого факту і як буде використано отриману інформацію.

Відповідати на запитання потрібно якомога чіткіше й лаконічніше, коректно, аби не потрапити в незручне становище.

На провокаційні запитання краще не відповідати. Чим емоційніше запитання, тим коротшою і спокійнішою має бути відповідь.

Для досягнення взаєморозуміння співрозмовники мають досконало володіти не лише вмінням розмовляти, й слухати один одного. Вмінням слухати співрозмовник спонукає партнера розкритися, висловити думки,

передати почуття, прагнення, наміри. І тоді настає мить щирості, конкретності, стають можливими співпраця, кооперація зусиль, згода. У згоді ж міцніють навіть незначні сили.

Вміння слухати – один із головних показників культури. Взагалі дуже важливо проявляти увагу до партнера. В цьому криється важливий секрет успіху у взаємовідносинах зі співрозмовником. Слухати – означає платити увагою та зацікавленістю в обмін на інформацію й розуміння.

Типовими помилками тих, хто не вміє слухати, є недостатня зосередженість на суті розмови, суб'єктивне сприйняття окремих фактів й аргументів, роздратованість з приводу сказаного. Щоб уникнути цього, необхідно внутрішньо підготуватися до зустрічі зі співбесідником, не виявляти своїх емоцій, щоб оцінити отриману інформацію та зробити відповідні висновки.

У тих випадках, коли партнер починає активно проявляти свої почуття та прагне викласти свої погляди на справу, ефективним є пасивне вислуховування. Воно характеризується невтручанням у розмову, за винятком деяких фраз: "Цікаво", "Я вас розумію".

До активного вислуховування відносять "подив" або "уточнення" слів співрозмовника, при цьому використовують фрази: "Ви хочете цим сказати, що...", "Що з цього випливає", перефразування: "Ви думаєте, що...", "Як я зрозумів вас, з цього випливає, що...", висновки: "Отже...", "Якщо зробити висновок зі сказаного вами, то...".

Необхідно уважно вислуховувати співрозмовника, цікавитися його поглядами, симпатіями, проблемами. Нетактовно ігнорувати його запитання чи робити вигляд, що ви їх не розчули. Прислів'я мовить: "Хто не поважає інших, той не шанує себе".

Якщо виникло протиріччя з партнером, може виникнути спокуса перервати його в розмові. Цього робити не слід. Вислухайте його терпляче, аби не викликати додаткових проблем.

Дуже корисно супроводжувати розмову репліками на зразок: "Так", "Я розумію вас...", "Це цікаво...", "Приємно це чути..." та ін. Така реакція є запрошенням висловитися спокійно й невимушено.

Якщо співрозмовник навіть неприємний, все ж необхідно стримувати свої емоції. Роздратованість або гнів можуть все зіпсувати.

Іноді буває важко закінчити розмову, навіть коли всі питання залагоджені. Тут не допоможуть слова подяки за проявлений інтерес і натяки на прощання. В такому випадку слід нагадати співрозмовникові про свої службові обов'язки і необхідність займатися іншою роботою. Спробуйте додати, що маєте намір зараз же доповісти своєму керівникові про вашу розмову. А якщо при цих словах ще й встати з-за столу, вихована людина змушена буде залишити ваш офіс.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Референтна справа» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вербальне (словесне) спілкування“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Кваліфікаційні вимоги, вимоги професії до особистості працівника

  • Місце секретаря в структурі управління

  • Планування робочого дня секретаря-референта

  • Обладнання і гігієна робочого місця

  • Розділ 2. Нормативно-правове забезпечення трудової діяльності секретаря-референта

  • Основні положення трудового законодавства

  • Внутрішнє регулювання трудової діяльності

  • Розділ 3. Організація інформаційно-довідкової роботи. Документообіг на підприємстві

  • Етапи документообігу

  • Систематизація окремих категорій документів

  • Індексація справ

  • Розділ 4. Реєстрація, розподіл, засвідчення документів. Контроль за їх виконанням

  • Засвідчення документів, проставлення резолюцій

  • Телефонограми та інша інформація, отримана каналами зв'язку

  • Контроль за виконанням документів і термінами

  • Розділ 5. Номенклатура справ. Підготовка документів до зберігання та їх здача в архів

  • Формування справ

  • Оперативне зберігання документів

  • Архівна робота

  • Розділ 6. Робота з документами, що містять комерційну таємницю

  • Заходи щодо захисту комерційної таємниці

  • Зберігання документів, що містять комерційну таємницю

  • Розділ 7. Інформація в управлінні

  • Класифікація інформації

  • Джерела інформації

  • Збір та обробка матеріалу

  • Розділ 8. Діловий текст. Його редагування та виправлення

  • Редагування документів

  • Виправлення тексту та технічні прийоми виправлень

  • Розділ 9. Реферування та анотація в обробці документації

  • Основні вимоги до реферату

  • Особливості реферування різних документів

  • Анотування, анотації, їх класифікація

  • Вимоги до анотацій

  • Модуль № 2. Організація ділових заходів. Особливості ділового спілкування

  • Нарада, її види, підготовка та проведення

  • Ділові переговори, їх етапи

  • Розділ 11. Публічні виступи в роботі секретаря-референта

  • Основи ораторського мистецтва

  • Об'єктивні перешкоди контакту оратора і аудиторії

  • Стратегія і тактика оратора

  • Розділ 12. Підготовка до публічного виступу

  • Оформлення текстового матеріалу

  • Види підготовки до виступу

  • Розділ 13. Ділове спілкування, його особливості

  • Вербальне (словесне) спілкування
  • Невербальне спілкування

  • Розділ 14. Ділова бесіда

  • Етика обговорення проблеми і прийняття рішення

  • Мистецтво переконувати

  • Секрети успішної бесіди

  • Розділ 15. Імідж ділової людини та організації

  • Імідж ділової людини (секретаря)

  • Імідж організації

  • Розділ 16. Корпоративна культура

  • Етика керівника і підлеглого

  • Конфлікти та шляхи їх вирішення