Розділ «4. Граматика»

Як бачимо, граматичне значення відрізняється від лексичного масовістю, груповим характером свого виявлення, тобто воно властиве великим групам слів. Крім цього, граматичне значення відрізняється від лексичного:

1. Відношенням до слова і будови мови.

Воно є обов'язковим (не можна вжити слово, не використавши притаманні йому граматичні значення роду, числа, відмінка тощо). Оскільки граматичне значення характерне для багатьох слів, конструкцій тощо, то воно е значно частотнішим від лексичного. Якщо підрахувати, скільки разів трапляються слова людина чи робити на 100 сторінках якогось тексту і скільки там словоформ у родовому відмінку, то виявиться, що названих слів там може і не бути, а форма родового відмінка буде чи не в кожному реченні, а то й декілька в одному реченні.

2. Характером узагальнення.

Якщо лексичне значення пов'язане з узагальненням властивостей предметів і явищ дійсності, то граматичне значення - з узагальненням властивостей слів, з абстрагуванням від їх лексичного значення. Саме тому на відміну від лексичних значень, кількість яких є неосяжною, граматичні значення кількісно обмежені й строго фіксовані.

3. Відношенням до мислення й об'єктивної дійсності.

Якщо лексичне значення співвідноситься з об'єктивною дійсністю, то граматичне значення може не співвідноситися з позамовним референтом. Чому, наприклад, ліс чоловічого роду, а діброва, яка е тим же лісом, жіночого роду, обґрунтувати позамовними фактами неможливо. Якби граматичне значення завжди співвідносилось із позамовною дійсністю, то слова-відповідники в різних мовах мали б одні й ті самі граматичні значення, однак цього немає навіть у близькоспоріднених мовах. Наприклад, укр. степ, мо зіль, біль, Сибір є іменниками чоловічого роду, а рос. степь, мозоль, боль, Сибирь - жіночого роду; укр. артист, дантист, оркестр - чоловічого роду, а драма - жіночого роду, тоді як польськ. artusta, dentusta, orkestra - жіночого роду, чоловічого роду; укр. дівча середнього роду, а рос. девочка жіночого роду.

4. Способом вираження.

Граматичне значення має регулярне (стандартне) вираження. Про наявність граматичного значення в мові можна говорити лише в тому випадку, коли воно формально виражене в мові. Так, значення багатократно повторюваної дії в дієсловах виражається за допомогою префікса по- і суфікса -ува- (пописувати, посвистувати), а значення давального відмінка іменників - закінченнями -у (-ові), -і (сину, батькові, доньці). І хоч одне граматичне значення може виражатися різними формальними показниками і, навпаки, різні граматичні значення - одним граматичним показником (сестра - називний відмінок однини, брата - родовий відмінок однини, жнива - називний відмінок множини), однак список морфем для вираження певного граматичного значення е строго фіксованим. Ця ознака граматичного значення настільки важлива, що дехто з мовознавців бере її за основу його визначення: граматичне значення - значення, яке в даній мові регулярно виражається граматичними засобами.

Граматичні значення бувають трьох типів: дериваційні, реляційні й модальні.

Дериваційні значення - це незмінні, постійні показники слова, що дають йому певну граматичну класифікацію. Так, значення роду іменників, виду дієслів, перехідності, зворотності є дериваційними.

Реляційні значення (від лат. relatio "відношення") є змінними. Вони видозмінюються від однієї словоформи до іншої. Реляційні значення використовуються мовою для зв'язку слів у реченні. До них належать значення роду прикметників, значення відмінків, значення особи та ін.

Модальні значення виражають відношення людини до висловленої думки і до об'єктивного світу - ствердження, заперечення, умовність, бажаність, запитання, волевиявлення тощо.

Граматичні категорії

Граматична категорія - система протиставлених одна одній однорідних граматичних величин (граматичних форм із однорідним значенням).

Для того щоб констатувати, що в якійсь мові є певна граматична категорія, потрібно, щоб був ряд форм, об'єднаних якимсь спільним значенням, щоб усередині цього об'єднання було протиставлення і щоб ті протиставлені значення мали формальне вираження. Так, граматичною категорією є категорія числа, бо вона об'єднує мовні одиниці на основі спільного значення "число". Всередині цього об'єднання протиставляються одиничність і множинність, і граматичні значення однини й множини формально виражаються за допомогою спеціальних закінчень. Пор.: ліс - ліси, весна - весни, озеро - озера, де граматичне значення однини виражене нульовим закінченням і закінченнями -а та -о, а граматичне значення множини - закінченнями -и та -а.

Формальне вираження - дуже важлива ознака граматичної категорії, бо саме її наявність чи відсутність є основним критерієм виділення граматичної категорії. Річ у тім, що певне значення в одній мові може існувати як граматичне, а в іншій мові як лексичне. Звідси розрізняють граматичні й поняттєві категорії. Наприклад, існує поняттєва категорія статі й граматична категорія роду. Поняттєва категорія статі є універсальною, тобто всі люди незалежно від використовуваної ними мови розрізняють чоловічу і жіночу стать. Однак категорія роду притаманна далеко не всім мовам. Скажімо, її немає в англійській, китайській, тюркських і фіно-угорських мовах, бо там немає спеціальних формальних засобів її вираження. В українській мові, як і в інших слов'янських, а також романських та німецькій мовах, є така категорія, бо тут є формальні засоби її вираження: закінчення (учитель, стіна, вікно), артиклі (нім. der Vater "батько", die Mutter "мати", dae Kind "дитя", фр. le реге "батько", la mere "мати"). Для германських і романських мов характерна граматична категорія означеності/неозначеності, яка формально виражена означеними і неозначеними артиклями. Так, зокрема, нім. der Tag "день", die Blume "квітка", das Fenster "вікно" означають конкретні поняття, предмети, уже відомі мовцеві й слухачеві, тоді як ті ж іменники з неозначеним артиклем - ein Tag, eine Blume, ein Fenster - означають якийсь день, якусь квітку, якесь вікно. Аналогічно в англійській, французькій, італійській мовах: означеність виражається артиклями - англ. the, франц. le, 1а, італ. il, 1а, а неозначеність - артиклями - англ. а, франц. un, une, італ. un, una. У слов'янських мовах, за винятком болгарської і македонської, граматичної категорії означеності/неозначеності немає, бо немає її формального вираження, але поняттєва категорія означеності/неозначеності є і виражається вона лексично (ця книжка, якась книжка).

Мови світу різняться за кількістю і складом граматичних категорій. Так, в іберо-кавказьких мовах є категорія граматичного класу "людини" і "речі", в японській і корейській мовах - категорія ввічливості. Різняться мови й за кількістю протиставлених членів усередині категорій. Наприклад, в англійській мові є два відмінки, в німецькій - чотири, в російській - шість, в українській - сім, у фінській - чотирнадцять, у табасарайській - сорок шість.

Граматичні категорії поділяють на морфологічні й синтаксичні. До морфологічних належать категорія роду, числа, відмінка, виду, часу, способу, особи; до синтаксичних - категорія активності/пасивності, комунікативної спрямованості (розповідність, питальність, спонукальність), стверджуваності/залеречуваності, синтаксичного часу й синтаксичного способу.

Морфологічні категорії, в свою чергу, поділяють на класифікаційні й словозмінні.