Розділ «3.4. Історичні зміни словникового складу мови»

Не всі мови однаковою мірою стали джерелом запозичення. Найбільше цьому прислужилися давньогрецька та латинська мови (запозичення з цих мов називають греко-латинським фондом): гр. атом, автономія, демократія, філософія, діалектика, педагогіка, теза, синтез; імена Олени, Петро, Степан, Микола та ін.; корені біо-, гео-, гідро-, демо-, антропо-, теле-, ñipo-, стомато-, хроно-, психо-, те-тра-, мікро-, макро-, нео-, палео-, полі-, moho-, авто-, син-, діа-, пан-; лат. нація, республіка, матерія, натура, прогрес, університет, факультет, об'єкт, ліберальний та ін.; імена Валентин, Віктор, Марина, Юлія та ін.; корені соціо-, аква-, інтер-, суб-, супер-, ультра-, квазі- та ін.

Із національних мов найбільше запозичень дали англійська (мітинг, клуб, лідер, інтерв'ю, імпорт, експорт, трест, чек, спорт, бокс, матч, старт, комфорт, сервіз, тост, джентельмен, джемпер, мотель, маркетинг, менеджмент, дилер, брокер, пейджер, факс тощо), німецька (майстер, бухгалтер, гросмейстер, капельмейстер, офіцер, матриця, па трон таж, гільза, абонент, абзац, кооператив, корунд, кальки річ у собі (Ding an sich), додаткова вартість

(Mehrwert) тощо), французька (мода, дама, етикет, комплімент, будуар, пальто, кашне, трюмо, революція, конституція, патріотизм тощо і майже вся хореографічна термінологія), італійська (банк, кредит, фасад, галерея, балкон, салон, соната, кантата, батальйон, солдат тощо і майже вся музична термінологія) мови.

Серед запозиченої лексики окрему групу становлять Інтернаціоналізми.

Інтернаціоналізми - слова, поширені у більшості мов світу. Наприклад: нація, конституція, біологія, університет, декрет, ректор, алгебра, адмірал, іслам, бюро, мораль, політика тощо. Інтернаціональні слова стосуються переважно спеціальної термінології, різних галузей науки і техніки.

Щодо оцінки запозичень існують дві крайності: захоплення іншомовними словами, з одного боку, і бажання щоб то не стало очистити мову від них - з іншого. Обидва погляди шкідливі. Не можна вважати нормальним явище, коли нині вивіски на вулицях наших міст рясніють іноземними написами, а шпальти газет перенасичені зворотами з незрозумілими більшості читачів іншомовними словами на зразок: авантажна людина, яка звикла до фіоритур; імбецильний керівник, який викликає справедливі ламентації колективу, осипає всіх філіпіками; всі наші працівники альтруїсти і прозеліти прогресу; займається інсинуаціями, завдяки чому йому вдається утримувати свою синекуру, але баражирування розкрило його камуфляж; його ферули нас не лякають.

Невиправданим є й крайній пуризм (від лат. purus "чистий") - навмисне цілеспрямоване усунення з мови всіх іншомовних слів. Пуризм особливо шкідливий для тих мов, яким не загрожує асиміляція. Так, зокрема, нічим не обґрунтованими були пуристичні тенденції у другій половині XIX ст. у Росії, які особливо виявилися в діяльності графа О.С. Шишкова і частково лексикографа та письменника В.І. Даля. Шишков пропонував усі іншомовні слова замінити корінними, питомими. Наприклад, замість тротуар уживати слово топталище, замість фортепьяно - тихогромы. Знаменитий Словник Даля слово фізкультура пропонує замінити штучноутвореним ловко-силие, атмосфера - мироколица, колоземица; горизонт - небозём, адрес - насылка, пенсне - носохватка, эгоист - самотник, кокетка - хорошуха, миловидийца. Якщо б запропонованими пуристами словами замінити іншомовні слова у фразі Денди шел в калошах по тротуару в театр, то ця фраза звучала б Хорошилище шел в мокроступах по гульбищу смотреть на позорище. Пуристичні тенденції були характерні й для української мови початку XX ст., коли замість атом пропонувалося слово неділка, синтаксис називали складнею, кому - протинком, конус - стіжком, діагональ - косиною, період - наворотом, формулу - взором тощо.

Виправданим є пуризм для тих мов, яким загрожує асиміляція. Коли тоталітарним адміністративним апаратом заохочувалося зросійщення української мови (у мовознавстві навіть витворилася теорія про спільний "соціалістичний фонд" лексики та спільні словотворчі процеси в мовах народів СРСР), коли в словниках масово стали з'являтися русизми, а в перекладних словниках на перше місце ставилися слова-відповідники, які були близькими за звучанням до російських, а власне українські відповідники відсувалися на задній план, то помірні пуристичні тенденції в українській мові на сучасному етапі е доцільними, виправданими, як цілком виправданими вони були в Чехії після майже суцільного онімечення чехів.

Отже, до проблеми запозичення потрібно підходити тверезо. Запозичувати слова необхідно лише в тому випадку, коли без них не можна обійтися. Запозичення без потреби е невиправданими і завдають мові тільки шкоди.

Історична лексикологія та етимологія

Історична лексикологія - розділ мовознавства, який вивчає історію лексичного складу мови - його формування й розвиток, історію слів та їх значень, зміни в різних групах слів.

З історичною лексикологією тісно пов'язана етимологія.

Етимологія (від гр. etymon "істина" і logos "наука") - розділ мовознавства, який вивчає походження слів.

Слово етимологія вживається також у значенні "походження слова".

Завдання й основна мета етимології - знайти й пояснити давні (первинні) значення та форми слів. Важливим поняттям етимології є внутрішня форма, тобто спосіб мотивації слова, семантична й структурна співвіднесеність морфем, із яких воно складається, з іншими морфемами. Іншими словами, внутрішня форма - це покладена в основу називання ознака при утворенні нового значення, яке відображає ту ознаку, за якою названо предмет. Внутрішня форма мотивує звуковий вигляд слова, вказує причину, за якою дане значення виражене саме цим словом.

Вибір ознаки, що лежить в основі називання, тобто є внутрішньою формою, не завжди визначається її важливістю. Нею може бути одна з багатьох ознак, яка випадково привернула увагу. Це є причиною того, що в різних мовах один і той самий предмет називається на основі різних ознак. Пор.: укр. швець "той, що шиє", рос. сапожник "той, хто робить чоботи (рос. сапоги)", болг. обущар "той, хто робить взуття", нім" Schuhmacher "той, хто робить черевики"; укр. веселка пов'язана з веселий, рос. радуга від рад або райдуга "весела дуга", нім. Regenbogen буквально перекладається як "дощова дуга"; укр. пролісок "такий, що росте на узліссі", рос подснежник "такий, що цвіте під снігом", нім. Schneeglockchen "сніжний дзвіночок", англ. snowdrop "сніжна крапля"; укр. ковзани пов'язане з ковзатися, рос. коньки - з кіньми, нім. Schlittschuhe - з Schlitten "сани" і Schuhe "черевики".

Є слова з виразною внутрішньою формою, як, наприклад, читальня "приміщення, де читають", їдальня "приміщення, де їдять", пральня "приміщення, де перуть" чи назви рослин соняшник, безсмертник, незабудка або назви українських і білоруських місяців лютий, квітень, травень, липень, серпень, жовтень, листопад; сакавік, красавік, жнівень тощо. Однак більшість слів мають приховану (затемнену, забуту, утрачену) внутрішню форму. Втрату словом своєї внутрішньої форми, тобто етимологічних зв'язків із спорідненими словами (відповідно й первинного значення), називають деетимологізацією.

Не кожен пересічний мовець здогадається, що слово жінка пов'язане зі словами ген, генеза, генетив і мотивоване значенням "та, яка народжує", що слово вікно споріднене зі словом око, хист із хитрий, олівець із олово, долоня з долина, що слова початок і кінець мають один корінь, що рос. ожерелье пов'язане зі словом горло, що укр. начальник і польське naczelnik мають різне походження (начальник від начало, а naczelnik від czoio "чоло"), що нім. Elephant "слон" і укр. верблюд походять від одного й того самого слова.

Розрив зв'язку з однокореневими словами наступає внаслідок фонетичних змін (слова початок і кінець походять від одного кореня, в якому чергувалися голосні [о] і [е] - кон/кен; [о] в українській мові перейшло в [І] за аналогією до інших форм цього слова, де [о] було в закритому складі; [к] перед голосним переднього ряду [е] перейшло в [ч], а єн за законом відкритого складу перетворилося в носовий голосний [є], який згодом перейшов у [а]) та перебудови семантичних зв'язків (рос. понедельник деетимологізувалося, оскільки неделя "день тижня, коли нічого не роблять (не делают)", стало використовуватися на позначення тижня).

Деетимологізація уможливлює поєднання слів, які за живої етимології були б неможливими (біла білизна, синя білизна, чорне чорнило, червоне чорнило, рос. путешествовать поездом).