Розділ «4.8. Засоби гасіння та виявлення пожеж»

Створення надлишкового тиску, завдяки якому здійснюється викидання вогнегасної речовини з вогнегасника може здійснюватись: газом - витискувачем, що знаходиться в окремому малолітражному балоні, який може бути розміщений як усередині, так і зовні корпуса вогнегасника; газом-витискувачем, що знаходиться в корпусі вогнегасника (закачні); газом, що утворюється в результаті хімічної реакції газогенерувального елемента вогнегасника.

Залежно від вогнегасної речовини вогнегасники поділяють на: водяні; водопійні (повітряно-механічна піна); газові (вуглекислотні, хладонові); порошкові; комбіновані (піна - порошок).

Водяні вогнегасники (ВВ-5, ВВ-10) застосовуються у тих же випадках, що й вода. У корпусі вогнегасника знаходиться заряд води чи води з добавками.

Водопійні вогнегасники (ВВП-б, ВВП-9, ВВП-12) застосовуються для гасіння ЛЗР, ГР та твердих горючих матеріалів. їх не можна застосовувати для гасіння лужних та лужноземельних металів і їх карбідів, а також електроустановок, що знаходяться під напругою, оскільки до складу піни входить вода.

Зарядом вогнегасника водопійного ВПП-9 (рис. 4.31, а) є 6 %-ний водяний розчин піноутворювача, що знаходиться в корпусі. Надлишковий тиск, завдяки якому водяний розчин піноутворювача виходить (витискається) із корпуса вогнегасника, створюється вуглекислотою, яка у зрідженому стані знаходиться в балончику. Повітряно-механічна піна утворюється в піногенераторі, де розчин, що виходить із корпуса через сифонну трубку та рукав, змішується з повітрям.

Для приведення вогнегасника в дію необхідно видалити чеку, що запобігає випадковому спрацюванню вогнегасника, і натиснути пускову кнопку. При цьому опускається шток з голкою і проколює мембрану балончика. Далі, спрямувавши на осередок вогню піногенератор, необхідно натиснути на важіль, який відкриває клапан, і вогнегасна речовина подається на осередок пожежі.

Для припинення подавання вогнегасної речовини необхідно відпустити важіль. Запобіжний клапан запобігає перевищенню тиску в корпусі вогнегасника вище допустимого.

Порошкові вогнегасники (ВП-2, ВП-3, ВП-4, ВП-10, ВП-100) є універсальними та характеризуються широким діапазоном застосування. На відміну від інших видів вогнегасників, ними можна гасити лужні та лужноземельні метали та їх карбіди. Надлишковий тиск у корпусі для виштовхування через насадку-розпилювач порошку у вогнегаснику ВП-2 (рис. 4.31, б) створюється вуглекислим газом, який у зрідженому стані знаходиться в балончику. Приведення вогнегасника в дію здійснюється аналогічно попередньо розглянутому вогнегаснику.

Вуглекислотні вогнегасники (ВВК-1,4, ВВК-2, ВВК-3,5, ВВК-5, ВВК-80) застосовуються для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих горючих матеріалів, електропроводок, що знаходяться під напругою до 1000 В,

Рис. 4.30. Пересувний вогнегасник ВВ-80: /- балон; 2 - колесо; 3 - раструб; 4 - опора; 5 - шланг; 6 - запірно-пусковий механізм; 7 - рама; 8 - кожух

Рис. 4.31. Водопійний та порошковий переносні вогнегасники: а - вогнегасник водопійний ВПП-9: 1 - корпус; 2 - сифонна трубка; 3 - балончик; 4 - ручка; 5 - важіль керування клапаном; 6 - пускова кнопка; 7 - рукав; 8 - піногенератор; 9 - запобіжник; 10 - запобіжний клапан; б - вогнегасник

порошковий ВП-2: 1 - корпус; 2 - балончик; 3 - сифонна трубка; 4 - насадка-розпилювач; 5 - пускова кнопка; 6 - запобіжна чека; 7 - важіль керування клапаном; 8 - ручка

а також цінних предметів. їх не можна використовувати для гасіння гідрофільних ЛЗР (спирти, ацетон тощо), в яких С02 добре розчиняється, лужних та лужноземельних металів, тліючих речовин (відсутнє змочування), а також речовин, які можуть горіти без доступу повітря (целулоїд, магній, перекиси та ін.).

У вогнегаснику ВВК-2 (рис. 4.32, а) вуглекислота знаходиться в корпусі (товстостінний металевий балон) у зрідженому стані (вуглекислота переходить у зріджений стан при високому тиску). У разі натискання на важіль керування клапаном вуглекислота під тиском виходить у раструб, де в результаті різкого розширення (у 500 разів за об'ємом) та швидкого випаровування утворюється снігоподібна маса з температурою близько -70 °С.

Хладонові (аерозольні) вогнегасники (ВАХ, ВХ-3, ВХ-7) призначені для гасіння електроустановок під напругою до 380 В, різноманітних горючих твердих та рідинних речовин, за винятком лужних та лужноземельних металів та їх карбідів, а також речовин, що здатні горіти без доступу повітря. Як вогнегасна речовина у хладонових вогнегасниках використовуються галогено-вуглеводні (бромистий етил, хладон 114В2, тетрадиброметан та ін.), які при виході з вогнегасника створюють струмінь із дрібнодисперсних краплин. Тому, на відміну від вуглекислого газу, галогеновуглеводними можна гасити тліючі матеріали (бавовна, текстиль, ізоляційні матеріали).

Рис. 4.32. Газові переносні вогнегасники: а - вогнегасник вуглекислотний ВВК-2: І - корпус; 2 - сифонна трубка; 3 - запобіжна мембрана; 4 - запобіжна чека; б - важіль керування клапаном; 6 - ручка; 7 - раструб; б - вогнегасник хладоновий ВХ-3; / - корпус; 2 - сифонна трубка; 3 - ручка; 4 - важіль керування клапаном; 5 - запобіжна чека; 6 - насадка-розпилювач

Хладонові вогнегасники (див. рис. 4.32, б) являють собою циліндричні сталеві тонкостінні балони (хладони переходять у зріджений стан при невисокому тиску), в горловини яких встановлені запірно-пускові пристрої. Для створення надлишкового тиску, завдяки якому вогнегасна речовина виходить із насадки-розпилювача, в балон закачують стиснуте повітря.

Вибір типу та визначення необхідної кількості вогнегасників для оснащення приміщень відбувається відповідно до Правил пожежної безпеки в Україні з урахуванням їх вогнегасної здатності, граничної захищуваної площі, категорії приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою, а також класу можливої пожежі. Вогнегасники розміщуються в легкодоступних та помітних місцях, захищених від прямого потрапляння сонячних променів і безпосереднього впливу опалюваних та нагрівальних приладів.

Цифра у маркуванні вогнегасника означає масу вогнегасної речовини у кілограмах, що міститься у його корпусі.

Відповідно до ДСТУ 3675-98, вогнегасники всіх типів повинні проходити технічне обслуговування на спеціалізованих підприємствах у термін, установлений згідно з експлуатаційною документацією, але не рідше одного разу на два роки.