Розділ «3.2. ПЕРЕДУМОВИ, ЩО СТВОРЮЮТЬ НАПРЯМИ ЗАХИСТУ ЛЮДИНИ»

Безпека життєдіяльності


3.2.1. Працездатність людини


Працездатність — це функціональні можливості організму, які характеризуються кількістю та якістю виконаної роботи при максимальній її інтенсивності або тривалості.

Розрізняють працездатність людини неспецифічну (загальну) та специфічну, тобто здатність виконувати певний вид діяльності.

Працездатність людини зумовлена станом здоров'я, віком, статтю та рівнем функціонального стану всіх систем організму. Оцінюють її часто за виробничими показниками (час виконання операції, кількість робочих рухів за одиницю часу, тривалість мікропауз, наявність браку в роботі тощо). Проте слід пам'ятати, що на ці показники впливають фактори, пов'язані з організацією трудового процесу (механізація та автоматизація, конструкція обладнання, режим праці та відпочинку, устаткування робочого місця тощо). Тому найбільш інформативними є показники функціонального стану ЦНС, ССС, ДС, системи крові, м'язової тканини, ендокринних органів тощо.

Зміна працездатності протягом робочого дня проходить три стадії (див. рис. 3.3). Перша називається стадією втягування у роботу, яка полягає в переході функціональних систем організму до робочого стану і характеризується підвищенням працездатності. Початок будь-якої роботи проходить за умов нестачі кисню, оскільки органи дихання та серцево-судинна система ще не досягли робочого рівня і не постачають робочі органи достатньою кількістю кисню. Для забезпечення необхідного рівня активності вегетативних функцій також потрібен час. Крім того, перехід організму із стану спокою у діяльний стан супроводжується налагодженням координаційних зв'язків між нервовими центрами та робочими органами функціональної системи.

Слід зазначити, що у механізмі фізіологічних змін на стадії втягування в роботу визначальна роль належить умовним рефлексам, які входять до складу робочого динамічного стереотипу і здійснюються під впливом таких подразників, як час початку робочого дня, умови для роботи, шум обладнання, яке працює, тощо.

Система умовних рефлексів, які передують роботі, називається запобіжною іннервацією. Значення її полягає у полегшенні втягування у роботу.

Зовнішнім проявом стадії втягування у роботу є підвищення продуктивності, зниження часу виконання операцій, збільшення швидкості робочих рухів. Фізіологічні зміни характеризуються підвищенням працездатності, обмінних процесів, підсиленням процесу збудження в ЦНС, активізацією діяльності ССС та ДС.

Друга стадія динаміки працездатності протягом робочого дня називається стадією стійкої працездатності, яка характеризується високим постійним рівнем. Рухові та сенсорні функції характеризуються відносною стабільністю. Рівень коливань окремих функцій становить В—16 % для рухового і сенсорного апарату, 20—30 % — для ССС і ДС.

Динамічна працездатність токаря ремонтної майстерні з урахуванням психофізіологічних функцій

Рис. 3.3. Динамічна працездатність токаря ремонтної майстерні з урахуванням психофізіологічних функцій:

А — зорово-моторна реакція; Б — координація рухів; В — крива працездатності; а — стійка працездатність; б — низька працездатність на стадіях утягування в роботу та розвитку втоми.

Стадія стійкої працездатності замінюється стадією її зниження внаслідок розвинення втоми (третя стадія — стадія розвинення втоми). При цьому знижується продуктивність праці, з'являється суб'єктивне почуття стомленості. Прояв утоми може настати вже в першій половині робочого дня. Протягом обідньої перерви працездатність може відновитись цілком або частково, залежно від організації перерви. Відновлення роботи після перерви супроводжується розвитком стадії втягування у роботу, яка змінюється стадією стійкої працездатності, що переходить у стадію розвинення втоми (див. рис. 3.3). Тривалість цих стадій та рівень, на якому встановлюється працездатність у першій і другій половинах робочого дня, відрізняються і часто характеризуються нижчою працездатністю та швидшим розвиненням втоми.

У кінці зміни в деяких випадках може спостерігатись невелике підвищення працездатності, яке одержало назву кінцевого пориву, внаслідок психологічного впливу, пов'язаного із закінченням роботи та майбутнім відпочинком.

Кожна стадія динаміки працездатності може змінюватись за тривалістю у великих межах залежно від характеру виконуваної роботи та умов, у яких вона проходить. Так, стадія втягування у роботу може становити 15—30 хв для легкої роботи та роботи середньої важкості, а може затягуватись понад 2,5 год при напруженій творчій, розумовій діяльності. При важкій та нераціонально організованій роботі стадія втягування у роботу може переходити у стадію втоми. При раціональній побудові режиму праці та відпочинку стадії втоми може не бути або вона може наставати лише в кінці робочого дня.

Працездатність людини може змінюватись відповідно до природних (біологічних) ритмів психофізіологічних функцій (добові, тижневі, місячні, річні). Так, протягом доби (добовий, або циркадний ритм) простежуються два періоди високого рівня фізіологічних функцій: між 8— 12-ю та 16—18-ю годинами.

Встановлено, що зона біоритмічного оптимуму для трудової діяльності має індивідуальні коливання. Так, більшість людей володіють більш високою працездатністю у ранковий час (ранковий тип, "жайворонки"). Проте є певний процент осіб, які мають високу працездатність увечері та вночі (вечірній тип, або "сови").

Протягом робочого тижня (рис. 3.4) спостерігаються низькі рівні працездатності у перші дні й особливо в останні (понеділок, п'ятниця, субота). Триваліші біологічні ритми (місячні, річні, сезонні) мають різні періоди коливання відносно різних функціональних навантажень (фізичних, емоційних та інтелектуальних) і відрізняються високою індивідуальністю. Дані про місячні, річні та багаторічні ритми мають практичний інтерес під час планування індивідуальної праці, наприклад у наукових працівників, працівників літератури, мистецтва, спортсменів.

При регламентуванні роботи трудового колективу вони можуть враховуватись під час організації тривалих експедицій.

Працездатність також може змінюватись під час навчання, тренування, внаслідок зміни характеру трудового процесу (впровадження нового обладнання, робочих меблів, засобів механізації та автоматизації тощо), факторів, які визначають стан зовнішнього середовища (шум, мікроклімат, вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зови).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Безпека життєдіяльності» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3.2. ПЕРЕДУМОВИ, ЩО СТВОРЮЮТЬ НАПРЯМИ ЗАХИСТУ ЛЮДИНИ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • 1. ВСТУП

  • 2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДИСЦИПЛІНИ "БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

  • 2.2. ЗМІСТ ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ, ЩО ФОРМУЮТЬ СИСТЕМУ ЗНАНЬ ДИСЦИПЛІНИ "БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

  • 2.2.4. Елементи теорії, що відбудовують моделі безпеки життєдіяльності

  • 2.2.5. Елементи теорії, що формують системні уявлення

  • 2.2.6. Елементи теорії, що поєднують методи і засоби оцінки стану життєдіяльності

  • 3. ЛЮДИНА ЯК ОБ'ЄКТ, ЯКИЙ ПОТРЕБУЄ ЗАХИСТУ В УМОВАХ СЕРЕДОВИЩА, ЩО ОТОЧУЄ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ ВИРОБНИЦТВА

  • 3.2. ПЕРЕДУМОВИ, ЩО СТВОРЮЮТЬ НАПРЯМИ ЗАХИСТУ ЛЮДИНИ
  • 3.3. ВПЛИВ НЕБЕЗПЕЧНИХ ФАКТОРІВ НА ЛЮДИНУ

  • 3.3.2. Мікроклімат і його вплив на людину

  • 3.3.3. Небезпечні речовини

  • 3.3.4. Небезпечні вібрації та акустичні коливання

  • 3.3.5. Вплив електромагнітних випромінювань

  • 3.3.6. Небезпечні фактори пожеж і вибухів

  • 3.3.7. Негативні дії електричного струму

  • 4. ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ ЯК ДЖЕРЕЛО НЕБЕЗПЕК, ЩО ДІЮТЬ В СЕРЕДОВИЩІ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

  • 4.2. СОЦІАЛЬНІ ТА ПОЛІТИЧНІ НЕБЕЗПЕКИ

  • 4.3. КОМБІНОВАНІ НЕБЕЗПЕКИ

  • 4.3.2. Соціально-техногенні небезпеки

  • 4.4. НЕБЕЗПЕКИ В СУЧАСНОМУ УРБАНІЗОВАНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

  • 5. ФАКТОРИ РИЗИКУ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

  • 5.3. ДІЇ НАСЕЛЕННЯ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

  • 5.4. ПІДВИЩЕННЯ СТІЙКОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ОБ'ЄКТІВ

  • 5.5. ПРИБЛИЗНИЙ ПЛАН ЛІКВІДАЦІЇ АВАРІЇ (ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ)

  • 5.6. СИСТЕМА ЗАХИСТУ ЛЮДИНИ В СЕРЕДОВИЩІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

  • 5.7. НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ ПОТЕРПІЛИМ

  • 6. ЛЮДИНА ЯК СУБ'ЄКТ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

  • 6.2. СИСТЕМА ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

  • 6.3. ДЕРЖАВНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ

  • 6.4. РЕГІОНАЛЬНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

  • 6.5. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В ГАЛУЗІ АПК

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  • ПРИЙНЯТІ СКОРОЧЕННЯ