Якість документування кредитних операцій великою мірою впливає на кредитний ризик кожної окремої позички та кредитного портфеля банку в цілому;
• o контроль та моніторинг - допомагають менеджерам заздалегідь виявляти проблемні кредити, а також перевіряти відповідність дій кредитних працівників основним вимогам кредитної політики банку. Основна мета контролю за кредитами полягає в тому, щоб не допускати підвищення кредитного ризику понад установлений рівень. Це пов'язано з тим, що рівень кредитного ризику постійно змінюється, оскільки змінюються умови, за яких надається кожний конкретний кредит. Тому, головною вимогою до процедури контролю є це постійність перевірки й оцінювання рівня кредитного ризику. Адже згідно зі статистичними дослідженнями, 80% проблемних кредитів виникають через недостатній контроль за рівнем кредитного ризику.
• 3. Методи передавання кредитного ризику передбачають розподіл (трансфер) ризиків між іншими учасниками ринку: банками, підприємствами, будівельними, страховими, інвестиційними, факторинговими та лізинговими компаніями, іншими фінансовими організаціями. До них відносять:
– o страхування - страхування кредитних ризиків розглядають як вид страхування, суть якого полягає у зменшенні або усуненні кредитного ризику. Мова йде про страхування відповідальності позичальника за непогашений кредит (договір страхування укладають між позичальником і страховою організацією) та страхування ризику неповернення кредиту (договір укладають між страховою організацією й банком). Недоліком такої форми страхування є те, що страховик не вступає в прямі правові відносини з банком-кредитором, а отже, банк як третя особа втрачає можливість безпосереднього захисту своїх інтересів;
– o продаж кредитів та сек'юритизація:
– продаж кредитів. Банк, виходячи з проведеного ним оцінювання кредитного портфеля, може продати певну частину наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має змогу повернути кошти, що були спрямовані у кредитні вкладення. Ефект від здійснення таких операцій різнобічний;
– сек'юритизація (активів) - перерозподіл ризиків за допомогою трансформації активів банку (позик та інших активів) у цінні папери для продажу інвесторам. Отже, сек'юритизація банківських активів, як один із видів банківської діяльності, означає продаж кредитів, оформлених як цінні папери і проданих інвесторам. У процесі сек'юритизації банки продають частину своїх майбутніх грошових потоків в обмін на можливість інвестувати нові кошти в будь-які прибуткові проекти, тим самим нівелюючи небезпеку недоінвестування в банківській справі. Процедура сек 'юритизації дозволяє банку здійснити трансферт кредитних ризиків (передати ризик іншим учасникам ринку), оскільки разом із власністю на кредити та надходження за ними до інвесторів, котрі придбали цінні папери на ринку, переходить і кредитний ризик. У разі неповернення кредитів збитків зазнають інвестори;
– o консорціумі та паралельні кредити - дозволяють здійснювати розділення ризиків, оскільки сума за укладеним кредитним договором ділиться за однорідними частинами між кількома кредиторами - членами консорціуму чи учасниками паралельного кредиту;
– o договори гарантії та поруки - дозволяють передавати кредитний ризик гаранту чи поручителю;
– o факторинг та лізинг - дозволяють передавати частину ризику через спеціальні застереження у договорах, відповідно, постачальнику чи лізингоодержувачу.
Найбільш складним і відповідальним етапом кредитування є прийняття рішення про можливість надання позики з огляду на достатній рівень кредитоспроможності майбутнього позичальника і способи захисту від кредитного ризику, в першу чергу, - за рахунок забезпечення кредиту відповідними цінностями (товарними запасами, рухомим і нерухомим майном, цінними паперами, дорогоцінними металами), а також гарантією або поручительством третьої сторони.
Вивчаючи дану тему, студенти повинні знати, що критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методика їх визначення документально фіксуються банком в окремому положенні і є невід'ємною частиною його кредитної політики.
Під кредитоспроможністю розуміють наявність у боржника передумов для проведення кредитної операції і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки.
Оцінка кредитоспроможності позичальника має певні особливості для юридичних і фізичних осіб та здійснюється на основі поєднання двох методів:
• o методу коефіцієнтів - ґрунтується на доборі коефіцієнтів та їх оптимальних значень для окремих видів економічної діяльності, аналізі їх у динаміці;
• o методу рейтингової оцінки - ґрунтується на присвоєнні певної оцінки (бала) за значення інтегрального показника, який визначається з урахуванням значень фінансових коефіцієнтів, їх вагових значень залежно від величини підприємства (велике, середнє чи мале), видів економічної діяльності відповідно до встановленої центральним банком шкали для інтерпретації значень інтегрованого показника фінансового стану боржника.
Відповідно, набір показників, які дозволяють дати достатньо об'єктивну оцінку фінансового стану боржника - юридичної особи, вказано в спеціальних поясненнях НБУ щодо визначення моделі розрахунку інтегрального показника боржника - юридичної особи. а вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи боржників (контрагентів банку) залежно від виду їх економічної діяльності.
Клас боржника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників, більш докладно розглянутих в розділі XV даного посібника (зокрема, в рекомендаціях щодо рішення основних завдань за модулем ІІ, п. 2.3) та коригується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників.
У процесі аналізу кредитоспроможності слід керуватися тим, що для кредитора пріоритетне значення має значення коефіцієнта покриття боргу, вагомими також є якість менеджменту боржника - юридичної особи, наявність ринків збуту продукції, бізнес-планів, рейтингів боржника - юридичної, наданих відомими рейтинговими агенціями тощо. І саме з цих позицій слід аналізувати фінансовий стан позичальника
Тим самим, класифікація боржників-юридичних осіб за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням динаміки фактичних значень інтегрального показника, коефіцієнта покриття боргу, його кредитної історії, повноти надання даних про нього до бюро кредитних історій та величини підприємства, проводиться агрегування і визначається належність кожного боржника до одного з дев'яти класів (від 1 найвищого до 9 найнижчого - переглядається раз на 3 місяці). При цьому до 8 класу відносять, як правило, боржників, проти яких порушено справу про банкрутство, а до 9 - визнано банкрутом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Банківські операції» автора Прасолова С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 10. Кредитні операції банків“ на сторінці 9. Приємного читання.
