При здійсненні оцінки кредитоспроможності позичальника-фізичної особи мають бути враховані такі показники:
• кількісні: сукупний чистий дохід (щомісячні сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання, у тому числі перед іншими банками); накопичення на рахунках у банку; коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність боржника - фізичної особи і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитом (зокрема співвідношення сукупних доходів і витрат боржника) тощо;
• якісні: загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна та копій відповідних підтвердних документів на його право власності, які засвідчуються в установленому порядку); соціальна стабільність клієнта тощо.
Урахування кількісних та якісних показників під час визначення фінансового стану боржника - фізичної особи має здійснюватись у співвідношенні 70 : 30 відповідно. На підставі результатів такої оцінки фінансового стану визначається клас боржника - фізичної особи (А, Б, В чи Г), яка має переглядатися раз на рік.
Кредитний менеджер повинен завжди пам'ятати, що головною метою процесу аналізу кредитоспроможності позичальника є оцінювання індивідуального кредитного ризику й виявлення джерел повернення основної суми боргу та процентів за кредитом, а не аналіз фінансового стану клієнта як такий.
Слід зазначити, що в Україні відбуваються процеси реформування міжнародної банківської системи на основі уніфікації норм і правил ведення банківського бізнесу, а також розробки міжнародних стандартів поведінки, у т.ч. щодо оцінки кредитоспроможності позичальників. Важливу роль в таких процесах на сьогодні відіграє Базельский комітет з банківського нагляду, який по відношенню до оцінювання кредитоспроможності позичальників рекомендує використовувати наступні підходи: стандартизований підхід (standardized) та підхід, що ґрунтується на використанні внутрішньої рейтингової системи (internal rating based system - IRB).
Найбільш простим щодо оцінювання індивідуального кредитного ризику вважається стандартизований підхід, який передбачає визначення кредитного рейтингу на підставі оцінок (зовнішніх рейтингів) спеціалізованих рейтингових (кредитних) агентств. Відповідно, органи банківського нагляду повинні формувати списки таких агентств, рейтинги яких можуть бути використані у розрахунках, використовуючи наступні основні критерії:
• o незалежність діяльності агентства від політичних та економічних структур, репутація агентства та надійність рейтингу, що присвоюється;
• o об'єктивність методики присвоєння рейтингу з описом кількісних і якісних факторів, які впливають як на значення рейтингу так і на ймовірність його зміни (з визначенням рівня дефолту) тощо.
Базельський комітет пропонує зважувати відповідні типи активів (кредити надані уряду, банкам, підприємствам) за вказаними у табл. 10.4 рівнями ризику1
Такий стандартизований підхід щодо оцінки кредитоспроможності є досить простим, дозволяє визначати рейтинг позичальника з оцінкою ймовірності його зміни (з визначенням рівня дефолту) та знизити вимоги регулюючих органів щодо достатності капіталу банків за відповідного розширення кредитного потенціалу банків.
Таблиця 10.4. ЗАЛЕЖНІСТЬ РІВНЯ РИЗИКУ ВІД КАТЕГОРІЇ КРЕДИТНОЇ ОПЕРАЦІЇ, ЗАПРОПОНОВАНА БАЗЕЛЬСЬКИМ КОМІТЕТОМ
| Ризик, % | 20 | 50 | 100 | 150 | 100 |
Але, за українських реалій такий підхід має і ряд досить суттєвих недоліків. Так, відомі міжнародні рейтингові агентства майже не працюють в Україні або працюють нерегулярно. В отриманні кредитного рейтингу зацікавлені тільки ті великі підприємства та банків, які мають доступ до міжнародних кредитних ринків та змушені надавати інформацію про кредитний рейтинг, присвоєний одним з провідних рейтингових агентств. Це пов'язано з тим, що за відсутності такого рейтингу зарубіжні банки відмовляють у наданні кредиту, або встановлюють занадто високий рівень процентної ставки.
Також є проблема несумісності кредитних рейтингів, присвоєних місцевими рейтинговими агентствами та зовнішніми міжнародними кредитними рейтингами, присвоєними відомими у світі рейтинговими агентствами (Fitch, Moody'- та ін.). Крім того, національні рейтингові агентства присвоюють позикам місцевих органів влади найвищі рейтинги, на той час як міжнародні рейтингові агентства можуть оцінити урядові позики таких країн набагато нижчим рейтингом.
З іншого боку, для нівелювання зазначених вище недоліків стандартизованого підходу, розробниками нової Базельської угоди було запропоновано інший підхід, який ґрунтується на використанні внутрішніх рейтингових систем (IRB) - систем побудови кредитних рейтингів банком самостійно. Аналіз таких систем, проведений Базельським комітетом, свідчить, що подібний підхід є більш чутливим до кредитного ризику та стимулює подальше удосконалення внутрішньобанківських систем рейтингової оцінки. А саме, застосування подібного підходу для визначення індивідуального ризику при кредитуванні організацій передбачає визначення наступних складових ризику:
• o ймовірності дефолту (Probability of default - PD) - відображає можливу ймовірність дефолту за усіма зобов'язаннями підприємства на основі прогнозної оцінки змін фінансового стану позичальників та, відповідно, їх кредитоспроможності. Рівень PD та клас кредитоспроможності позичальника повинні співпадати. При цьому, на нашу думку, для визначення реальної кредитоспроможності позичальника важливим є порівняння отриманих значень фінансових показників з іншими аналогічними підприємствами однієї і тієї ж галузі, оскільки галузеві особливості діяльності підприємств мають суттєві відмінності, а також проведення ретроспективного аналізу діяльності позичальника за останні декілька років;
• o рівня ймовірних збитків (Loss Given Default - LGD) - залежить від рівня забезпечення зобов'язання за кредитною угодою, наявності гарантій, використання кредитних деривативів тощо. При цьому необхідно враховувати ймовірність підвищення витрат на реалізацію забезпечення (у випадку банкрутства позичальника), а також зниження ринкової вартості забезпечення;
• o суми вимог банку до позичальника за активною операцією (Exposure at default - EAD) - необхідно враховувати, що різні банківські операції (різні види кредитів) супроводжуються і різними за величиною рівнями ризику. Розрізняють не тільки абсолютні значення ризику, але й причини і фактори, що спричиняють виникнення ризиків, притаманних кожній групі активних операцій (операцій з державами, банками, підприємствами, з населенням, проектне фінансування тощо);
• o терміну зобов'язання (Maturity - M) - оскільки термін дії кредитного договору безпосередньо впливає на значення кредитного ризику (довгострокові кредити є більш ризикованими порівняно з короткостроковими).
Слід відмітити, що серед перелічених складових кредитного ризику основним результативним показником вважається саме показник ймовірності дефолту позичальника (зміни кредитного рейтингу), для визначення якого у зарубіжній банківській практиці використовують методику так званих матриць зміни кредитного рейтингу (transition matrix), приклад побудови яких наведено у табл. 10.5.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Банківські операції» автора Прасолова С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 10. Кредитні операції банків“ на сторінці 10. Приємного читання.
