Так на початок 2007 року восьма частина загального обсягу активів і власних коштів кредитних організацій припадає на кредитні організації з іноземною участю в статутному капіталі понад 50% і одинадцята (десята) – на кредитні організації зі 100 відсотковою іноземною участю. Відповідно зазначені кредитні установи надали десяту (дванадцяту) частину загального обсягу кредитів та інших розміщених коштів нефінансовим організаціям, включаючи юридичних осіб-нерезидентів; восьму (одинадцяту) частину коштів, залучених від підприємств та організацій. Дещо скромнішими є успіхи кредитних організацій з іноземною участю в залученні коштів на рахунки фізичних осіб: за цією позицією на кредитні організації з іноземною участю припадає відповідно кожний шістнадцятий (двадцять п'ятий) рубль.
Зауважимо, що в 2002 – 2006 pp. відбулося зростання частки кредитних організацій з іноземною участю в загальному обсязі активів; власних коштів; кореспондентських коштах у банках-нерезидентах; кредитах та інших розміщених коштах, наданих не фінансовим організаціям, включаючи юридичних осіб-нерезидентів; коштів на рахунки фізичних і юридичних осіб. Єдина позиція, за якою відбулося зменшення частки кредитних організацій з іноземною участю в статутному капіталі понад 50% – це кредити, депозити та інші розміщені кошти, надані банкам.
Здійснений аналіз дає змогу зробити певні узагальнення. Якщо згідно з чинним законодавством до складу національних банківських систем України і Росії входять філії іноземних банків, то в Білорусі – ні. Українське і російське законодавства хоча й по-різному, але внормовують визначення поняття "іноземний банк", тоді як білоруське не містить такої норми.
Якщо в Росії і Білорусі мінімальним розміром статутного капіталу створюваних банків незалежно від їх "національності" є 5 млн. євро, то в Україні – 10 млн. євро. Причому цей розмір в Україні та Росії встановлено законодавчо, а в Білорусі – на підзаконному рівні.
В Україні й Росії немає законодавчого квотування присутності іноземного капіталу в національній банківській системі, хоча в РФ (у рамках домовленостей країни щодо вступу до СОТ) і Білорусі (на підзаконному рівні) встановлено відповідні квоти в розмірі відповідно 50 і 25%. Причому в Росії така квота визначається з нуля з моменту вступу країни до СОТ.
Унаслідок зазначеного вище особливого підходу до функціонування філій іноземних банків у Білорусі, порядок їх відкриття в цій країні не унормовано. Українське ж законодавство порівняно з російським містить чіткішій і деталізованіший порядок відкриття й акредитації (реєстрації) філій іноземних банків.
Українське законодавство для іноземних банків передбачає, власне, національний режим щодо функціонування, регулювання й організації нагляду за їх діяльністю; в Росії останнім часом значно лібералізовано порядок придбання іноземцями часток у російських банках; у Білорусі Національному банку надано право встановлювати для банків з іноземним капіталом і дочірніх банків певні обмеження.
Сьогодні в Україні кожен п'ятий банк – з іноземним капіталом, кожен одинадцятий – зі стовідсотковим іноземним капіталом. Іноземний капітал присутній у кожному дев'ятому російському банку, кожен двадцять третій банк у країні – зі стовідсотковим іноземним капіталом. У Білорусі 9 із 10 банків мають іноземний капітал, а кожен третій є дочірньою структурою іноземного банку. Найбільша питома вага іноземної участі в сукупному статутному капіталі національних банківських систем спостерігається в Україні – 27,6%, тоді як у Росії – 21,3%, Білорусі – 7,8%.
Специфіка українського, російського і білоруського ринків банківських послуг полягає в тому, що це ринки банків, чиї акції не обертаються (за невеликим винятком) на ринку цінних паперів. Коли ринку немає, необхідно знайти інші механізми оцінки. За точку відліку в даному випадку приймається розмір капіталу банку, виставленого на продаж. Західні фахівці виділяють кілька основних чинників, що впливають на остаточну суму угоди. Серед них – "особа" покупця; оцінка ризику; ліквідність пакета, що придбавається; перспективи зростання бізнесу банку; розмір пакета, що придбавається; якість корпоративного управління; репутація власників і топ-менеджменту банку; якість банківського нагляду, достовірність результатів його роботи.
Зазначимо, що іноземні інвестори в своїй діяльності керуються різними мотивами. Скажімо, взаємопроникнення на національні ринки України і Росії банків цих країн зумовлене тим, що саме вони найкраще можуть розпорядитися клієнтурою банку, який купується. У ситуації, коли західний банк купує український чи російський банки, він змушений з огляду на жорсткі корпоративні вимоги до якості позичальників і практики ведення бізнесу відмовитися (якщо не позбутися повністю) від більшості клієнтів, ризики яких не дають їм змоги пройти кредитні комітети. При цьому необхідно кардинально реформувати менеджмент банку, з відходом якого неминуче піде ще одна вагома частина клієнтури. Коли ж український банк купує російський (чи навпаки), він може максимально зберегти існуючий бізнес завдяки гнучкішій позиції стосовно ризиків. При цьому гнучкість і збереження спадкоємності є особливими конкурентними перевагами для таких банків, оскільки вони в змозі задовольнити багато "специфічних" запитів і потреб української та російської клієнтури, які ніколи не будуть сприйняті банками економічно розвинутих країн.
До купівлі невеликих пакетів акції, попри відсутність практичної можливості впливати на управління банком, іноземні інвестори вдаються насамперед зі спекулятивними цілями: українські банки досі недооцінені на фондовому ринку. Це починають розуміти як внутрішні оператори фондового ринку, так і зовнішні. Приміром, вартість акцій Райффайзен Банк Аваль, які колись продавалися по 11 – 12 коп., нині зросли в ціні у 8 – 9 разів.
Серед мотивів відкриття в Україні, Росії і Білорусі дочірніх банків іноземні фахівці вважають перспективність і високу дохідність банківського ринку; відсутність у цих країнах банків деяких держав, з якими є зовнішньо – економічні відносини.
Мотивами іноземних інвесторів починати в Україні справу з нуля є бажання бути впевненими, що банк абсолютно "чистий" (іноземцям дуже складно перевірити, чи все "чисто" в місцевому банку, тому вони надають перевагу відкриттю власного банку); думка материнської компанії, що вартість навіть невеликого українського банку завелика; у банків з великою філійною мережею, які працюють за застарілими принципами управління, внаслідок громіздкої структури (регіональна дирекція – філія – відділення) регіональні підрозділи на певному етапі можуть просто війти з-під контролю центру і почати жити своїм життям (у працівників банків з'являються певні спокуси – це людський чинник якого не уникнути). Деякі речі не доносяться "нагору" – вони можуть бути проблемними, але з тієї чи іншої причини (через острах, корупцію, особисту зацікавленість тощо) така інформація з місць не надходить. Саме тому деякі іноземні інвестори і прагнуть створити "чистий" і зрозумілий банк без будь яких потрійних балансів, зі структурою, процедурами, технологічними картами і персоналом, необхідним його засновникам.
Бажання ж іноземних інвесторів купити в Україні готовий банк мотивується браком часу (створення банку з нуля у нас потребує близько двох років. Лише для його реєстрації необхідно залучитися згодою Антимонопольного комітету, потім надати документи до НБУ й отримати від нього попередній дозвіл, пройти процес реєстрації, отримати ліцензію, зареєструвати емісію акцій у ДКЦПФР. І лише після проходження всіх цих процедур можна планувати роботу всередині банку); високою надійністю банківського бізнесу в Україні (розмір прибутку і доходів не зазнає істотних коливань).
Серед інших мотивів відкриття філій іноземних банків – ринок, що динамічно розвивається, куди намагаються потрапити багато європейських банків; близькість України до регіонів, де іноземний банк уже добре влаштувався (має свої філії).
Підсумовуючи зазначене вище, можна стверджувати, що в найближчій перспективі іноземна присутність у вітчизняній банківській системі збільшуватиметься. Так, аналітики Укрсоцбанку очікують стрімкого – як мінімум до 35% – зростання частки іноземного капіталу в сукупному капіталі української банківської системі за рахунок купівлі іноземними банками ряду вітчизняних банків із числа великих і найбільших.
Розрахунки економічного капіталу банку за сучасними підходами
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фінансова діяльність і корпоративна стратегія комерційних банків» автора Астапова Г.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Порівняльний аналіз присутності капіталу в банківських системах України, Росії та Білорусі“ на сторінці 4. Приємного читання.
