Узагальнення міжнародних та вітчизняних особливостей визначення та управління регулятивним капіталом банку

Фінансова діяльність і корпоративна стратегія комерційних банків

Важливо наголосити, що Базель II не змінює попередні редакції Угоди про капітал, а лише доповнює їх. З формальної точки зору Базель II можна розглядати як чергову поправку до угоди, а не новий самостійний документ. Тому в Базелі II не міститься ні порядку розрахунку регулятивного капіталу, ні вказівок щодо мінімально необхідного значення адекватності капіталу – ці вимоги залишаються незмінними, як і в попередніх варіантах документа. Водночас, як зауважують науковці, у Базелі II окреслився новий концептуальний підхід до нагляду взагалі та до поняття адекватності капіталу зокрема.

Капітал, що визначається державними органами нагляду як джерело покриття неочікуваних збитків (регулятивний капітал), складається з акціонерного капіталу та нерозподіленого прибутку (капітал 1-го рівня, або основний капітал), і додатковий капіталу (капітал 2-го рівня, або "підпорядкований" капітал). Банки можуть залучати і так званий капітал 3-го рівня, заснований на використанні короткострокових субординованих запозичень, які за певних умов можуть використовуватися для підтримання мінімальних вимог до рівня достатності капіталу.

У загальних рисах структуру банківського капіталу, визначену Базельським комітетом з метою дотримання банками мінімальних вимог до рівня достатності капіталу, відображено на рис. 5.2.

Резерви, не розкриті у звітності, що публікуються, і які є частиною 2-го, ймовірно, зникнуть з фінансової звітності банків після того, як будуть упроваджені Міжнародні стандарти фінансової звітності (International Reporting

Standards, INRS, МСФЗ), розроблені Радою з міжнародних стандартів фінансової звітності (International Accounting Standards Board, IASB), оскільки нерозкриті резерви в принципі не повинні відображуватися у фінансовій звітності, підготовленої відповідно до МСФЗ.

Рисунок 5.2. Структура капіталу банку, визначена Базельським комітетом

Уперше визначення капіталу банку та його структури було наведено в документі "Міжнародна конвергенція оцінки капіталу та стандартів капіталу" (International Convergence Capital Measurement and Capital Standards, Базель I) у 1988 році. Можливість використання показника капіталу 3-го рівня була представлена в "Доповненні до Угоди про достатність капіталу в цілях обліку ринкових ризиків" (Amendment to Capital Accord to Incorporate Market Risk) в 1996 році. Відповідно до європейського законодавства капітал визначається в тісному взаємозв'язку з рівнем його достатності в рамках Директиви Ради 86/635/ЄЕС від 8 грудня 1986 року щодо річних звітів і консолідованих рахунків банків та інших фінансових установ, Директиви 89/299 ЄЕС від 17 квітня 1989 року "Про власні кошти кредитних установ", Директиви 2006/49 ЄС Європейського Парламенту та Ради від 14 червня 2006 року стосовно достатності капіталу інвестиційних компаній та кредитних установ, яка регламентує порядок надання дозволів інвестиційним компаніям та й здійснення ними своєї діяльності , а також Директиви 2006/48 ЄС Європейського Парламенту та Ради від 14 червня 2006 року стосовно заснування та подальшої діяльності кредитних установ. Остання директива регламентує порядок заснування та подальше здійснення діяльності кредитних установ. Остання директива регламентує порядок заснування та подальше здійснення діяльності кредитних установ з урахуванням нових вимог Базельського комітету з банківського нагляду – Базеля II.

Мінімальне значення коефіцієнта достатності капіталу банку може бути визначене на основі такого співвідношення:

(5.1)

де

– мінімальний коефіцієнт достатності капіталу;

– регулятивний капітал;

– активи банку, зважені на ризик.

Правила розрахунку мінімальних вимог достатності капіталу банку складаються з двох базових компонентів: регулятивний капітал (чисельник) і активи, зважені на ризик (знаменник). За цією формулою можна визначити фактичне значення показника регулятивного капіталу до активів банку, зважених на ризик, нормативне значення якого відповідно до Базельських угод повинно бути не менше 8%. Для українських банків із березня 2003 року цей норматив встановлено на рівні 10%. При розрахунку активів, зважених на ризик, банк повинен враховувати не лише балансові, а й позабалансові інструменти, зважені на відповідальний ступінь ризику.

Відповідно до Базельських угод національні органи нагляду мають право самостійно визначити коефіцієнти ризику для різних видів активів і деякі інші параметри, а тому показники достатності капіталу, що використовуються в різних країнах, можуть бути непорівнянними. Мало того, суттєво можуть відрізнятися й національні правила оцінки активів або порядок визначення втрат та позиками та створення резервів під ці втрати, що також істотно впливає на величину показника достатності капіталу.

Важливою новацією Базеля II є введення трьох різних варіантів розрахунку кредитного та оперативного ризиків. Базельський комітет не вважає доцільним збереження стандарту, що передбачає застосування єдиного підходу до оцінки ризиків усіма банками. Натомість на вибір банкам запропоновано три підходи до оцінки кредитного та операційного ризиків. Зазначена відмінність дає змогу банкам і державним наглядовим органам обирати найприйнятніший підхід, що відповідає рівню розвитку, розміру, обсягу ринку та становищу кожної окремої фінансово – кредитної установи на ринку.

Застосування досконаліших моделей оцінки ризиків, на нашу думку, сприятиме зниженню вимог до мінімального розміру капіталу. Проте використання таких підходів потребує від банків і досконалішого процесу управління ризиками, який, у свою чергу, є об'єктом контролю з боку наглядових органів.

По суті Базель II за оцінкою рівня достатності капіталу відповідає ризик- орієнтованому підходу в банківському нагляді. Стандартизований підхід багато в чому схожий з підходом, викладеним у Базелі І. Він встановлює фіксовані коефіцієнти ризику для кожної категорії активів, проте передбачає можливість використання зовнішніх кредитних рейтингів, що дає змогу підвищувати точність відповідних оцінок. Оскільки наглядові органи не припускають, що всі без винятку банки використовуватимуть "просунуті" підходи до оцінки ризиків, головна мета запровадження стандартизованого підходу полягає в знаходженні балансу між простотою і точністю розрахунків. Передбачається, що більшість банків використовуватиме стандартизований підхід як перший крок у напрямі до "просунутих" підходів або у зв'язку з тим, що цей підхід найбільше відповідає їх діяльності та характеру ризиків, які вони приймають на себе.

Новизною Базеля II є також запровадження підходів, що грунтуються на використанні внутрішніх рейтингів (internal ratings-based approaches, IRB), застосування яких передбачає можливість паралельного використання для розрахунку рівня достатності капіталу й моделей кредитного ризику, але, на відміну від останніх, розрахунки на основі рейтингових підходів не враховують наявності певного рівня кореляції між різними кредитами та, відповідно, ризиками за ними.

IRB-підходами передбачається створення банками власних структур рейтингування фінансового стану своїх позичальників на основі ймовірності їх дефолту (probability default, PD) протягом певного проміжку часу (зазвичай, один рік). Для банків, що використовують базовий IRB-підхід, наглядові органі встановлюють значення таких показників:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фінансова діяльність і корпоративна стратегія комерційних банків» автора Астапова Г.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Узагальнення міжнародних та вітчизняних особливостей визначення та управління регулятивним капіталом банку“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Використання зарубіжного досвіду аналізу фінансового стану комерційних банків для оцінки конкурентоспроможності банку

  • Удосконалення системи оцінки конкурентоспроможності комерційного банку

  • Апробація покої системи оцінки конкурентоспроможності в умовах комерційного банку

  • Розділ 5. Корпоративне управління власним капіталом комерційного банку

  • Законодавчі аспекти формування власного капіталу комерційного банку

  • Статутний капітал та порядок його формунання

  • Резервний капітал, спеціальні фонди і резерви комерційного банку

  • Нерозподілений прибуток як складова власного капіталу

  • Субординований капітал

  • Узагальнення міжнародних та вітчизняних особливостей визначення та управління регулятивним капіталом банку
  • Стимулювання нарощування власного капіталу банків

  • Роль іноземного капіталу у забезпечені достатності ресурсного потенціалу банків

  • Порівняльний аналіз присутності капіталу в банківських системах України, Росії та Білорусі

  • Розрахунки економічного капіталу банку за сучасними підходами

  • Стратегія управління формуванням власного капіталу комерційного банку