• забезпечення контролю;
• регламентація діяльності персоналу;
• забезпечення операційною і достатньою інформацією.
Кінцевою метою формування структури банку є доцільність і раціональність управління всім комплексом банківської діяльності, підвищення якості послуг, що надаються клієнтам банку, продуктивності банківських працівників, забезпечення прибутковості банку.
Водночас банківська структура не може бути застиглою, навпаки, вона мусить видозмінюватися, бути динамічною, пристосовуватися до стратегії розвитку банку, зміни поточних завдань, нових напрямів діяльності банку тощо.
Загалом на структуру банку впливає декілька чинників, серед яких — розмір банку та чисельність його персоналу. Великий банк об'єднує значну кількість працівників, що забезпечують діяльність досить великої кількості відділів та управлінь. У малому банку може не бути спеціальних відділів і тим більше управлінь, характерних для великого банку. У ньому працює обмежена група людей, які можуть бути об'єднані в основні відділи (наприклад, кредитний, операційний і бухгалтерія).
На структуру банку впливає якість персоналу. У низці випадків вітчизняні банки не можуть розширюватися і створювати повноправні структурні підрозділи через недостатність кваліфікованих кадрів, які мають навики ведення відповідних операцій. Сучасна структура деяких українських банків не набула ще закінченого вигляду, оскільки спеціальні відділи неповністю укомплектовані висококваліфікованими спеціалістами, що, поряд з іншими чинниками, стримує розвиток певних видів банківської діяльності.
Серед чинників, які впливають на структуру банку, визначальним є рівень його універсалізації або спеціалізації. Якщо банк проголошує себе універсальним, то він неминуче (рано чи пізно) мусить створювати у своїй структурі низку спеціальних підрозділів (відділів, секторів, груп), що організують різноманітні види банківських послуг. Навпаки, спеціалізація банку на певному виді діяльності позбавляє його необхідності формування окремих підрозділів для виконання низки операцій. З іншого боку, спеціалізація банку на виконанні певного виду діяльності вимагає від нього розширення тих відділів і управлінь, що покликані регулювати ще ширше коло операцій, які відповідають його роду діяльності.
Структура банку зумовлюється також завданнями економії витрат, необхідністю завантаження банківського персоналу, оскільки банк — це комерційна установа, і працює він в інтересах одержання прибутку. Кількість співробітників, що працюють у банку, має бути достатньою для виконання відповідного обсягу робіт за необхідного завантаження кожного працівника. Надлишок персоналу призведе до збільшення витрат на оплату праці банківських працівників.
У загальній організаційній структурі банку можна вирізнити два типи підрозділів: відділи, що виконують лінійні функції, та відділи, що виконують штабні функції.
Лінійні підрозділи безпосередньо зайняті виконанням операційної роботи, наприклад, прийманням вкладів, видачею кредитів, купівлею цінних паперів тощо. Термін "лінійний" характеризує характер зв'язків цих відділів із вищими ешелонами банку. Лінійні функції делегуються з вищих поверхів ієрархії на нижчі, що створює неперервний "ланцюг команд", або "лінію команд" по вертикалі, які зв'язують один рівень з іншим.
Штабні відділи займаються обслуговуванням лінійних відділів, допомагають їм у підвищенні ефективності їхньої діяльності. Прикладом можуть бути відділи планування, кадрів, юридичний, статистики та ін.
Керівники і штабних, і лінійних служб можуть давати суперечливі вказівки та рекомендації рядовим працівникам банку. Теорія менеджменту рекомендує чітко розмежовувати функції відділів різних типів і завжди мати на увазі, що штабні відділи мають право лише допомагати і надавати консультації. Як правило, штабні відділи завжди виокремлюються у спеціальний блок.
Відомо декілька принципових схем побудови банку. Кожна з них адекватна певному типу фінансового ринку. В умовах локального ринку, обмеженого контингенту клієнтів, відсутності активного суперництва конкуруючих установ, нерозвинутої або повністю відсутньої філійної мережі найбільш поширеною є так звана пірамідальна схема побудови банку. Для неї характерна гранична простота вертикальних зв'язків, пряме й безпосереднє підпорядкування відділів вищому керівництву банку.
У банку такого типу функціонують, як правило, 6—8 відділів, що охоплюють основне коло операцій: позичкових, інвестиційних, касових, депозитних, трастовий відділ, відділ маркетингу, адміністративний та ревізійний відділи.
З поглибленням спеціалізації окремих операційних ланок, переходом від оптових операцій з вибраною клієнтурою до роздрібного обслуговування масового контингенту споживачів фінансових послуг, розширенням району банківської діяльності неминуче змінюється організаційна структура банку. Тут можливі декілька варіантів. Усі вони, проте, мають загальну рису: все більше повноважень переходить від центральних органів управління до керівників нижчого рангу, виникають проміжні ланки між вищим керівництвом банку і низовими структурами.
Ще один можливий підхід до організації роботи банку на великій території називається функціональним, за якого управління операціями ґрунтується на чіткому розмежуванні функцій, акумуляції ресурсів і засобів їх використання. Можливі й інші варіанти побудови банку за вказаним принципом.
У міру розширення діяльності банку на регіональних і загальнонаціональних ринках відбувається подальше ускладнення і спеціалізація окремих його оперативних ланок, що потребує залучення спеціалістів, експертів, використання нових технологій тощо. У таких умовах стає доцільним створення всередині банку системи спеціалізованих центрів, що надають клієнтам набір певних фінансових операцій і послуг. Вони мають свої служби, апарат управління, свій кошторис, калькуляцію витрат та одержаного прибутку. Це вища форма організації порівняно з вже розглянутими.
Ще вищий ступінь спеціалізації досягається в банківському холдингу. Ця форма організації дуже подібна до попередньої моделі, тому що дочірні філії холдингу теж мають велику самостійність, але є розбіжності в методах контролю, зумовлені різноманітністю форм власності. Схема центрів використовується в межах єдиного банку. В холдингу дочірні філії мають статус самостійних юридичних осіб.
Банківський холдинг може контролювати небанківські установи, тісно пов'язані з банківською діяльністю, — фінансові, іпотечні, лізингові, факторингові компанії, трастові та інвестиційні фірми, компанії з випуску дорожніх чеків і кредитних карток, обчислювальні центри з обробки інформації, аудиторські фірми тощо. Холдингова форма передбачає високий ступінь самостійності дочірніх компаній та філій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кредит і банківська справа» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 18 БАНКІВСЬКИЙ МЕНЕДЖМЕНТ“ на сторінці 3. Приємного читання.
