З метою визначення корисності під час оцінки:
• 1) розглядається корисність окремого майна у складі об'єкта оцінки як складова частина корисності об'єкта оцінки в цілому та корисність майна як окремого об'єкта оцінки;
• 2) враховується сучасний стан використання об'єкта оцінки, що може не відповідати його можливому найбільш ефективному використанню, а також випадки, коли окремі об'єкти оцінки стають тимчасово зайвими, використовуються з іншою метою або не використовуються;
• 3) прогнозується можливий вплив соціально-економічних та інших факторів зміни в корисності об'єкта оцінки;
• 4) оцінюються витрати на поліпшення об'єкта оцінки з урахуванням впливу цих витрат на збільшення його ринкової вартості.
Принцип попиту та пропозиції відображає співвідношення пропозиції та попиту на подібне майно. Відповідно до цього принципу під час проведення оцінки враховуються ринкові коливання цін на подібне майно та інші фактори, що можуть призвести до змін у співвідношенні пропозиції та попиту на подібне майно.
Принцип заміщення передбачає врахування поведінки покупців на ринку, яка полягає у тому, що за придбання майна не сплачується сума, більша від мінімальної ціни майна такої ж корисності, яке продається на ринку.
Принцип очікування передбачає, що вартість об'єкта оцінки визначається розміром економічних вигод, які очікуються від володіння, користування, розпорядження ним.
Принцип внеску (граничної продуктивності) передбачає врахування впливу на вартість об'єкта оцінки таких факторів, як праця, управління, капітал та земля, що є пропорційним їх внеску у загальний дохід. Вплив окремого фактора вимірюється як частка вартості об'єкта оцінки або як частка вартості, на яку загальна вартість об'єкта оцінки зменшиться у разі його відсутності.
Принцип найбільш ефективного використання полягає в урахуванні залежності ринкової вартості об'єкта оцінки від його найбільш ефективного використання. Під найбільш ефективним використанням розуміється використання майна, в результаті якого вартість об'єкта оцінки є максимальною. При цьому розглядаються тільки ті варіанти використання майна, які є технічно можливими, дозволеними та економічно доцільними.
Органом державної влади, здійснюючим державне регулювання оціночної діяльності в Україні, є Фонд державного майна України. Кабінет Міністрів України з питань оціночної діяльності здійснює повноваження, визначені Конституцією, Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" [56] та іншими нормативно-правовими актами [42; 43; 44]. Інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження у відповідності до законодавства. Органи місцевого самоврядування зобов'язані дотримуватися вимог законодавства в частині майна, майнових прав, які знаходяться в комунальній власності.
Суспільне регулювання оціночної діяльності в Україні здійснюється саморегулюючими організаціями оцінювачів. Саморегулюючими організаціями оцінювачів є всеукраїнські громадські організації, які об'єднують фізичних осіб, визнаних оцінювачами, та здійснюють діяльність з громадського регулювання оціночної діяльності.
Створення та порядок діяльності саморегулюючих організацій оцінювачів регулюється законодавством про об'єднання громадян, враховуючи особливості, встановлені законодавством. Саморегулюючі організації є юридичними особами, діючими на основах самоврядування; вони не мають цілей отримання прибутку.
Основними нормативними документами з питань оціночної діяльності є наступні:
• 1) Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" [56];
• 2) Національний стандарт № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" [42];
• 3) Національний стандарт №2 "Оцінка нерухомого майна" [43];
• 4) Національний стандарт №3 "Оцінка цілісних майнових комплексів" [44].
Отже, підсумовуючи викладене, наголосимо, що формування банківської системи України відбувається в умовах дії загальносвітових глобалізаційних процесів. Соціально-економічна нестабільність в країні протягом останнього періоду, недосконалість правових та організаційних засад функціонування банків як ділових підприємств негативно позначилися на їх фінансовій стійкості і ринковій вартості. Банк як ділове підприємство являє собою достатньо складний об'єкт оцінки. Необхідність такої оцінки в сучасних умовах безпосередньо випливає з цілей суб'єктів, що зацікавлені в її проведенні.
Проведення класифікації факторів, що формують ринкову оцінку вартості банку, обґрунтування і класифікація видів вартості дає змогу визначити методи дослідження вартості банківських організацій і запропонувати шляхи її підвищення. Для проведення оцінки бізнесу використовуються наступні три методологічні підходи: дохідний, витратний та порівняльний. Саме про них піде розповідь далі.
Методичні підходи до оцінки ринкової вартості банків
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інноваційні методи оцінки банківського капіталу» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сутність вартісного оцінювання капіталу фінансових організацій“ на сторінці 2. Приємного читання.
