Розділ 4. ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ З ФОРМУВАННЯ РЕСУРСНОЇ БАЗИ

Вклад (депозит) — це гроші, передані в банк їх власником для зберігання, та які залежно від умов зберігання числяться на тому чи іншому банківському рахунку.

На процес формування заощаджень впливають різноманітні фактори, їх можна систематизувати, поділивши на п'ять груп:

— основним фактором першої групи є державна політика, спрямована на забезпечення політичної стабільності та сталого розвитку національної економіки, запобігання кризовим ситуаціям, сприяння розвитку і підприємництва;

— фактори другої групи пов'язані з динамікою основних економічних показників рівня інфляції, процентних ставок, безробіття тощо, а також з економічним розвитком регіонів та їх інфраструктури;

— третя група факторів стосується розвитку банківської системи та системи кредитно-фінансових інститутів;

— четверта — довіри до комерційних банків та інших кредитно-фінансових інститутів, ступеня поінформованості населення про їхню діяльність;

— п'ята група факторів визначається демографічною ситуацією в країні (практика доводить, що рівень національних заощаджень вищий там, де більша частка молоді).

Класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є:

— вид та статус вкладника;

— термін вкладу.

За першою ознакою виділяються вклади юридичних та фізичних осіб, резидентів і нерезидентів.

За терміном користування вклади поділяються на дві великі групи — депозити до запитання та строкові.

Кошти клієнтів у вкладах до запитання зберігаються на поточних рахунках, які відкриваються банком кожному клієнту. Особливістю функціонування вкладів до запитання є те, що гроші, які зберігаються, можуть бути в будь-який момент зняті готівкою з відповідного рахунка або перераховані за вимогою клієнта на інші рахунки в банках. За діючою практикою вітчизняні банки здебільшого не здійснюють плати за залишками на депозитних рахунках до запитання, оскільки розміри цих залишків є дуже нестійкими та слабо прогнозованими. Вагома частка ресурсів, які залучені саме у вклади до запитання, використовується банками для забезпечення необхідного рівня ліквідності та формування обов'язкових резервів у вигляді залишків на кореспондентському рахунку в Національному банку України. Разом з тим у повсякденній банківській діяльності складається ситуація, коли клієнти не використовують одразу всі кошти, що надходять на їхні поточні рахунки, залишаючи певну частку їх у розпорядженні банку на деякий термін. Ця частина ресурсів у вкладах до запитання використовується банком, як правило, у формі вкладень у найкоротші за терміном повернення кредитно-інвестиційні активи. В цьому випадку банк отримує можливість заробляти, розміщуючи вільні залишки на поточних рахунках у відповідні доходні активи, а відтак сплачувати певний процент власникам депозитів до запитання за користування їхніми грошима. Платність вкладів цього типу дозволяє, в свою чергу, залучати ще більшу кількість поточних ресурсів, розширювати коло своїх операцій та збільшувати їх обсяги, що неодмінно сприятиме підвищенню конкурентоспроможності банку. В той же час з деяких вкладів до запитання діючою нормативною базою передбачена обов'язкова сплата процентів за їх залишками. Так, зберігання коштів Державного бюджету на банківських депозитах до запитання є для банку обов'язково платним та потребує нарахування і сплати процентів за залишками цих коштів розміром у 50% ставки рефінансування Національного банку України.

Найбільш стабільними з точки зору прогнозування рівня залишків та визначення термінів повернення коштів є строкові вклади (депозити). Строкові вклади (депозити) — це грошові ресурси, які розміщуються їх власниками у банку для зберігання та зараховуються на відповідні депозитні рахунки на визначений термін з виплатою обумовлених процентів. Розвиток та диверсифікація послуг з обслуговування саме цих вкладів є пріоритетним завданням сучасного комерційного банку. Ресурси, залучені у строкові депозити, залишаються у розпорядженні банку в межах чітко обумовленого часового інтервалу, а тому можуть використовуватися для фінансування більш тривалих за терміном, а отже і більш доходних активних операцій. Відповідно і плата за залишками на строкових депозитах є значно більшою порівняно з вкладами до запитання та безпосередньо залежить від розміру та терміну зберігання грошей на цих вкладах. У сучасній практиці більшість комерційних банків надає можливість своїм клієнтам знімати за необхідності кошти зі своїх строкових депозитів до закінчення відповідного терміну дії депозитного договору. Це є досить вагомим фактором підвищення привабливості саме цього виду банківських депозитних операцій, хоча розмір процентної плати у разі дострокового зняття коштів або закриття вкладу взагалі значно зменшується.

Комерційні банки в своїй поточній діяльності використовують різні форми строкових вкладів (депозитів).

Однією з найбільш поширених форм виступають сертифікати, які, в свою чергу, поділяються на депозитні та ощадні.

Депозитний сертифікат — це документ, що видається тільки юридичній особі у вигляді письмового свідоцтва банку про внесення грошових коштів, яке надає право власнику сертифіката після закінчення встановленого терміну отримувати суму внеску та відповідні проценти. Ощадний сертифікат — це аналогічний документ, але який видається виключно фізичній особі як свідоцтво про внесення нею грошей на банківський рахунок та надає право власнику на отримання відповідної суми і процентів.

Депозитні й ощадні сертифікати випускаються банками як на певний строк, так і до запитання. Вони можуть бути іменними і на пред'явника.

Згідно з чинним законодавством банківський сертифікат є цінним папером, а відтак він має значні переваги порівняно з іншими видами вкладів (депозитів): він може вільно продаватись і купуватись на фондовому ринку, виступати засобом платежу, застави тощо. У разі виникнення раптової необхідності в наявних коштах власник сертифіката може його продати безпосередньо банку або на вторинному ринку цінних паперів без загрози значної втрати від зниження процентної ставки, але з урахуванням терміну, що залишився до моменту погашення сертифіката.

Найпоширенішими серед населення як за радянських, так і за пострадянських часів залишаються ощадні вклади.