Розділ 7. Журналістика як галузь суспільно-політичної діяльності

Таким чином українська журналістика і журналістикознавство сьогодні поставлені перед необхідністю обговорювати й оперативно шукати шляхи розв'язання проблеми, що в інших національних системах вже втратила свою актуальність. Так, наприклад, у США в 1923 році американське товариство редакторів прийняло ухвалу про запровадження в журналістську практику гасла "news not views" (новини без поглядів). "Необхідно проводити чіткий кордон між інформаційним повідомленням і висловленням думок, - так було сформульоване це правило. -Інформаційні повідомлення повинні бути вільними від висловлення будь-якої думки чи пристрасті в усякому вигляді" .

Ця ухвала, актуальність якої зберігається й зараз , покликана була захистити американського читача від журналістського волюнтаризму. Тривалий час у США вважалося, що робота в газеті не потребує ні спеціальних знань, ні моральної відповідальності. Головне - спритність, швидкість у подачі новин . На боротьбу з такими журналістами-дилетантами, неспроможними до компетентних коментарів і об'єктивних оцінок, і було спрямоване правило "news not views". Його запровадження мало далекосяжні наслідки. Головний з них полягав у тому, що аналітична журналістика тут почала занепадати, а журналістська праця звелась на якийсь час до репортерства.

Відтоді в самій американській журналістиці багато що змінилося.

По-перше, було встановлено, що гасло "новини без поглядів" недосяжне в повному обсязі. За допомогою відбору фактів, просіювання повідомлень, але із збереженням їхньої уявної об'єктивності газети здійснювали обробку свідомості читача, причому у прихованій формі, декларуючи свою безсторонність.

По-друге, надбанням теорії журналістики стала думка про те, що новина - це не сам факт, а повідомлення про факт. Новина в процесі вербалізації втягує в себе оцінку автора, його ставлення до факту. Власне оперативною одиницею в журналістиці є не сам факт, а повідомлення про факт. Журналістика, займаючись виробництвом новин, прагнучи до об'єктивності у висвітленні подій, насправді не здатна уникнути суб'єктивності. Адже повідомлення - це вже вербальна формула, створена суб'єктом і приналежна його свідомості, залежна від нього. Як відзначив професор В. В. Різун, "новина лежить не в площині реальності, а в площині відображення цієї реальності журналістом як соціальним суб'єктом, через що відображення і називається суб'єктивним, бо належить суб'єктові" .

По-трєтє, до самих журналістів прийшло усвідомлення, що новий час вимагає від них не лише опису подій, але і їхнього пояснення, а останнє неможливе без аналітики. У силу цих обставин американська журналістика почала здійснення розвороту від інформаційної до аналітичної моделі масово-інформаційної діяльності.

Українській же журналістиці загрожує через вісім десятиліть повторити шлях американських колег. Принаймні позиції інформаційної моделі мас медіа в свідомості творців нашого інформаційного простору досить сильні. На мій погляд, це пояснюється кількома причинами:

1. Прагненням заперечити й відкинути досвід радянської журналістики. Як відомо, в радянські часи мас-медіа свідомо виконували ідеологічну роль, будучи в обов'язковому порядку органами партійних комітетів. Перед кожним журналістом відкрито ставилося завдання й рядовою інформаційною заміткою, і ґрунтовною аналітичною статтею здійснювати пропаганду партійної програми і рішень партійних з'їздів, роз'яснювати для читача партійну політику й показувати йому його місце в її реалізації. Авторитет аналітичної журналістики був рішуче підірваний у середовищі самих творчих працівників. Аналітичність ототожнювалася з пропагандою і агітацією фальшивих, як тепер стало зрозуміло, цінностей. Інформаційна журналістика розглядалася як альтернатива радянській пропагандистській моделі. Звільнившись від партійного нагляду, журналістика звільнилася й від обов'язкової пропагандистської аналітичності і відразу відкинула її.

2. Ці ж саме обставини послужили причиною компрометації аналітичної журналістики в читацькому середовищі і забезпечили інформаційній журналістиці авторитет у масовій свідомості. Читач не хотів знову стати жертвою маніпулятивної пропаганди й тому віддавав перевагу безсторонній інформації, а не аналітиці.

3. Є в цього явища й третя причина, чисто ідеологічного характеру. Інформаційна модель української журналістики виявляється надзвичайно вигідною концептуально для різного роду, не скажу ворогів, але несимпатиків Української держави. В основному вони складають дві групи. До першої належать комуністичні реваншисти, які прагнуть реанімувати комуністичну партію з її гаслами інтернаціоналізму, у межах якого українська національна свідомість кваліфікується не більше, не менше як "український буржуазний націоналізм". Другу групу складають прихильники "єдіной і нєдєлімой" Російської імперії, які не бачать свою державу повноцінною без присутності в ній України. Ці дві групи не тільки займаються пропагандою своїх ідей, але роблять це активно й агресивно, що дозволяє деяким політикам говорити навіть про інформаційну окупацію України. Їх журналістика зовсім не є інформаційною, а тенденційно аналітичною. Незважаючи на це, саме вони нав'язують українській журналістиці концепцію, згідно з якою інформаційна модель є нормативною для журналістики, а аналітика - то вже від лукавого. Гасло "news not views" сьогодні роззброює українську журналістику в обороні української державності, компрометує саму ідею контрпропаганди. Воно вигідне певним політичним силам, які й досі виношують мрію про знищення української незалежності. А відтак зі сторінок різних мас-медіа космополітичної орієнтації в масову свідомість запроваджується думка про те, що інформація - це добре, аналітика - це погано.

Як бачимо, це зовсім не порожнє питання для української журналістики. В умовах, що склалися, сама ідея аналітичної журналістики потребує свого захисту, реабілітації в очах громадської думки. Дана проблема набуває актуальності й з погляду футуристичної спрямованості української журналістики. Якою їй слід бути і на яку модель орієнтуватися, щоб не опинитися на маргінесах світових інформаційних потоків? Ось ті прагматичні питання, що входять в обсяг цієї великої проблеми. Тому далі свої завдання вбачаємо в апології аналітичної журналістики, у наведенні системи аргументів на її захист.

Першим аргументом у цій апології вбачається такий: аналітика є способом подолання інформаційного хаосу.

У середовищі журналістів йдуть безкінечні розмови про глобалізацію комунікаційних процесів. Нагадаю дуже цікаву деталь: французьке слово "global" (загальний, всесвітній) в основі своїй має латинське слово "globus" (глобус, куля) і означає "поширений на всю земну кулю". Що ж у концепції глобальної журналістики виявляється поширеним на всю земну кулю? Будь-яка інформація, виготовлена будь-якою особою. Такі можливості надає кожній суспільній і приватній людині комп'ютерна мережа Інтернет. Ми повертаємося в період персонального журналізму, але на іншому рівні технічного забезпечення.

У світі створюється якісно нова ситуація, яка характеризується інформаційним вибухом; повідомлення може виготовляти будь-яка людина й безконтрольно поширювати їх на невизначену кількість користувачів системи. Комунікативними каналами всесвітньої мережі активно користуються інформаційні агентства, газети й журнали, не тільки знімаючи з них новини, але й розміщуючи тут свої електронні версії, створюючи мережеві варіанти видань. Щодня й щогодини розширюється блогосфера, яку творять своїми текстами приватні особи, прагнучи зробити свій внесок у формування інформаційної картини світу.

Слід чітко усвідомлювати дві речі. Перша: ми живемо в епоху інформаційної революції, що вже розпочалася. Друга: інформаційне суспільство може бути тільки суспільством аналітичної журналістики.

На користь цього висновку свідчать красномовні факти. У вступі до своєї праці "Моделювання і технологія редакторських систем" В. В. Різун навів такі дані: "У травні 1984 року на міжнародному семінарі в Балатонсеплаке (Угорщина), який відбувся з ініціативи Інституту досліджень і документації при Міжнародній організації журналістів і був присвячений проблемі нових технологій у масовій комунікації, прозвучала фраза, що протягом вісімдесятих років у світі розповсюджено інформації більше, ніж за всю історію людства. Обсяг інформації подвоюється через сім-вісім років" .

Відтоді минуло понад два десятиліття, і за цей час не тільки ще в кілька разів зріс обсяг інформації, що нею володіє людство, але й різко збільшилися самі темпи її творення: кількість інформації в світі зростає щогодини (!) на 200 млн слів або 5 тис. сторінок друкованого тексту. Тимчасом людський мозок уже кілька десятків тисяч років лишається константою, і ми зараз засадничо не здібні "перетравити" більшу інформацію, ніж наші стародавні пращури. За даними фахівців, людина не спроможна засвоїти за годину більше ніж 0,1 сторінки нової інформації . А це беззаперечно й доводить, що інформаційне суспільство можливе лише як суспільство аналітичної журналістики.

З цього випливає ще один важливий висновок: пріоритети в світовій політиці в майбутньому будуть належати тим країнам, які захоплять інформаційні шляхи людства, зможуть на інформаційному ринку запропонувати більш якісний аналітичний інформаційний товар.

Окрема людина вже сьогодні знемагає під тягарем безперервних повідомлень, що ґвалтовно навалюються на її розум і почуття з численних телевізійних каналів, радіопрограм, сторінок газет і журналів. Індивід виявляється цілковито безпорадним в інформаційному океані. Єдине, що може його врятувати, -це поява аналітичних інформаційних систем, які будуть створюватися спеціалістами з масово-інформаційної діяльності (журналістами), на засадах чіткої спеціалізації, із залученням відомих у своїй галузі фахівців. Такі системи будуть користуватися великим попитом і авторитетом, оскільки забезпечуватимуть кожному індивіду і величезну економію часу, і розуміння сучасних суспільних процесів, а відтак - даватимуть можливість об'єктивно орієнтуватися в світі й приймати правильні рішення щодо власної поведінки.

Поки що ми звикли до того, що пропаганда - це завжди перекручення правди, спотворення об'єктивної картини світу з метою маніпулювання масовою свідомістю. "У світовій громадській думці, - пише з цього приводу В. М. Владимиров, - як і в наукових колах, слово "пропаганда" давно вже протилежне до слова "об'єктивність" і означає ні що інше, як приховування від масової аудиторії неприємних, незручних для кого-небудь фактів" .