Розділ 7. Журналістика як галузь суспільно-політичної діяльності

4) зміст суджень громадської думки визначається державно-політичною системою, соціальними умовами, у яких їй доводиться діяти, передусім обсягом і широтою інформації, що рухається різноманітними комунікаційними каналами, відкрита і доступна усім і кожному;

5) громадська думка складається й функціонує як у межах суспільства в цілому, так і в межах існуючих у ньому (групових чи масових) спільнот: соціальних, регіональних, професійних, політичних, культурних та ін.;

6) у межах кожної спільноти носієм громадської думки може бути як спільнота в цілому, так і її складові частини, залежно від змісту суджень; громадська думка може бути моністичною (одностайною) і плюралістичною (множинною, розмаїтою);

7) джерелами громадської думки є різноманітні форми суспільного досвіду, передусім матеріали ОМІ, повідомлення з найближчого соціального оточення людей, а також наукові знання, офіційна інформація, відомості, що їх людина дістає в закладах освіти й культури. Громадська думка - це сума позицій окремих громадян з певного питання. А відтак на її формування та висловлення мають вплив світогляд, родинне виховання, рівень освіти й культури особи, її емоційний стан у даний момент. Оскільки кожне з джерел відображає дійсність з різним ступенем адекватності, громадська думка, що створюється на цій базі, також може бути "істинною", тобто відповідною до реальних інтересів соціального розвитку, або "хибною", ілюзорною;

8) у розвинутому демократичному суспільстві звичними каналами виявлення громадської думки є друковані, ефірні та електронні органи масової інформації, референдуми та опитування громадської думки, вибори органів влади, безпосередня участь громадян в управлінні, збори, маніфестації, пікетування, страйки та інші способи виявити свою позицію; 9) активність функціонування і фактичне значення громадської думки в житті суспільства визначаються існуючими соціальними умовами: соціально-економічним і культурним рівнем розвитку суспільства, а також рівнем розвитку демократичних інститутів і свобод, у першу чергу свободи вираження думки - слова, преси, творчості, зборів, маніфестацій і т. д. Головним будівельним матеріалом для громадської думки є інформація, а головними каналами її формування й вираження - органи масової інформації.

У цьому й реалізує себе журналістика в демократичному суспільстві як галузь суспільно-політичної діяльності.

Журналістика в демократичному суспільстві відіграє вирішальну роль на всіх етапах формування громадської думки, найголовнішими з яких є:

1) отримання інформації про факт чи подію; за джерела інформації правлять, звичайно повідомлення друкованих, ефірних та електронних ОМІ;

2) осмислення отриманої через журналістику інформації на основі особистого світогляду, досвіду, потреб та інтересів, внаслідок чого формуються індивідуальні позиції й погляди на події і факти;

3) обговорення відмінних і розмаїтих індивідуальних позицій, що також здійснюється через ОМІ, обмін думками, їх зіткнення, дискусії, внаслідок чого відбувається зближення певної частини індивідуальних позицій;

4) складання в підсумку моністичної чи плюралістичної громадської думки, способом виявлення якої знову стає журналістика.

Складність ситуації в інформаційному просторі України виявляється, з одного боку, в прагненні суспільства до оновлення життя і в неможливості, з другого боку, негайно зліквідувати дію неґативних чинників минулого. Це й породжує істотні суперечності в становищі журналістики.

У сучасній інформаційній сфері України до числа першорядних піднялося питання про співвідношення у професії журналіста інформації та аналітики як двох найголовніших складових масово-інформаційної діяльності. Це питання набуло програмової значущості, бо саме від його розв'язання залежить, якою засадничо бути нашій українській журналістиці, а відтак - і чому навчати майбутніх журналістів у наших вищих навчальних закладах, яке місце в цьому процесі може й повинна займати держава і т. д.

Перед українською журналістикою тут знову стоїть загроза потрапити в пастку рішень учорашнього дня, істотно відхилитися від нової парадигми доби. У нашій пресі і в науковій літературі час від часу висловлюється думка на захист інформаційної моделі журналістики. Аргументи на її користь зводяться в основному до таких:

o завдання журналістики полягає лише в інформуванні громадян з широкого кола суспільних подій;

o інформація повинна бути об'єктивною й безсторонньою;

o коментування журналістом новин неприпустиме, оскільки воно містить у собі елемент нав'язування своєї позиції читачам;

o думка журналіста нецікава для загалу, в очах якого він виглядає недостатньо компетентним і авторитетним спеціалістом;

o для коментування інформації працівник мас-медіа мусить запрошувати фахівців з даного питання, які мають спеціальні знання і спроможні здійснити кваліфіковане коментування новин; до числа таких фахівців належать професійні політики, урядовці якомога вищого державного рангу, громадські діячі, науковці, письменники та діячі культури і т. ін.;

o головне завдання журналістики - за допомогою інформації озброїти кожного читача мас-медіа для вироблення власної концепції подій, забезпечити йому свободу у виборі власної позиції з того чи іншого питання.