Розділ 18. Сучасна масово-інформаційна ситуація

Третій аспект кризи - дегуманізація духовного життя, а передусім журналістики. Запровадження в масову свідомість культу насильства, порнографії, зневаги до людини, силових методів розв'язання міжперсонажних суперечок - усе це розтиражовано на весь світ каналами масової комунікації призводить до трансформації людського мислення й порушення адекватного сприйняття світу.

Іншими словами, людина сьогодні стоїть перед такими проблемами, що, не розв'язавши їх, вона не зможе зберегти в ближчому до нас часі свою самототожність. Футурологи прийшли до висновку: людство перебуває на роздоріжжі; воно може рухатися в бік поглиблення кризи й самознищення або, навпаки, здійснити рішучі кроки задля власного порятунку. Цей останній варіант найбільш бажаний для кожної окремої людини, наділеної інстинктом самозбереження, але його запровадження можливе лише за умов суспільного контролю, об'єднання зусиль усіх людей, що розуміють масштаби загрози. Найчастіше науковці говорять про необхідність народження навіть нового типу людини. М. М. Моїсеєв уводить поняття колективного інтелекту, Е. В. Гирусов визначає нову якість як Homo ecologus .

Але так чи інакше, головна ідея, яка закладається в концепцію порятунку, - об'єднання зусиль свідомих небезпеки науковців, політиків, письменників, журналістів навколо завдань подолання кризи. Таке об'єднання можливе лише за допомогою масово-комунікаційних каналів, а якщо вживати традиційний термін, - то журналістики. Її роль - і не лише електронного варіанту, а всіх різновидів - буде дедалі посилюватися, вона мусить працювати під знаком соціальної відповідальності за долю людства і стати головним чинником у виробленні нової свідомості, політичної, екологічної, культурної.

Але повернімося в Україну. Якщо у світі за журналістикою давно визнано статус "четвертої влади", то в нашій країні їй ще належить пройти складний шлях еволюції, головний напрямок якої можна вкласти у формулу: від ЗМІ керованих - до ОМІ керуючих.

На думку авторитетного дослідника професора В. І. Шкляра, "Україна в значній мірі поки що випадає із світового інформаційного процесу. У країни немає стратегії вигідної і систематичної інтеграції у світовий телекомунікаційний і інформаційний простори" .

У сучасній українській масовій інформації діє загальний соціальний закон, згідно з яким журналістика відбиває характер соціальних і політичних відносин, у рамках яких функціонує; вона є своєрідним дзеркалом, що в нього заглядає суспільство. Від політичної системи держави залежить і структура журналістики.

Становище сучасної української журналістики визначається такими ознаками:

1) недостатністю історичних традицій публічного й політичного життя, досвіду існування вільних, незалежних від державних органів преси;

2) домінуючою роллю держави та окремих політичних угруповань в інформаційному просторі України і породженою цим небезпекою однобічної ідеологічної орієнтації громадської думки; з другого боку, спостерігається тенденція до перехоплення ініціативи й монополізації ринку преси великим банківським капіталом, що також посилює загрозу використання журналістики для маніпулятивної пропаганди;

3) низьким рівнем дієвості та ефективності української журналістики; відсутністю адекватної суспільної реакції на викривальні кампанії, які в інших соціальних умовах призвели б до політичної кризи; дана обставина є ознакою соціальної апатії громадянства, його зневіри у власні сили, можливість змінювати життя на краще;

4) стійким перетворенням українських газет на "пресу катастроф", тобто таких видань, що здебільшого в негативному світлі відображають соціальну дійсність; різко скоротилася частка нарисів, статей, репортажів з позитивним змістом, а коли вони й з'являються, то сприймаються здебільшого як рекламні трюки; натомість відсоток негативної інформації на шпальтах газет сягає 75-80 %;

5) зниженням аналітичного рівня української преси та посиленням її символічності, особливо при висвітленні політичних тем; запровадженням у журналістику численних підтекстових мотивів, зрозумілих обмеженій кількості осіб; це ускладнює для журналістики виконання її первинної функції бути масовою комунікацією;

6) відсутністю комплексу стабільних правових, політичних та економічних рамкових умов діяльності мас-медіа (тут ідеться про діяльність редакцій як юридичних осіб);

7) браком високого професіоналізму в діяльності журналістського корпусу країни;

8) незахищеністю професійної діяльності журналістів.

9) незахищеністю професійної діяльності журналістів. В Україні за роки незалежності ухвалено найбільшу кількість державних законів, покликаних регулювати сферу масової комунікації. Але складені вони настільки непрофесійно, що викликають гостру критику журналістів і позитивного впливу на функціонування мас-медіа не справляють.

У сучасному українському інформаційному просторі існують такі типи журналістики:

1) дайджестовий;

2) експедиторський;

3) службовий;