Розділ 14. Збирання зовнішньої інформації

Однак у поглядах на це правило існують деякі розбіжності між вітчизняними та зарубіжними джерелами. А. З. Москаленко до "вчинків, що обмежують право громадян на свободу висловлення думок" відносив таку ситуацію: "якщо журналіст усупереч проханню автора матеріалу чи людини, у якої брав інтерв'ю, не узгоджує з нею підготовлений до публікації остаточний текст, або ж допускає у тексті суттєві зміни без згоди і публікує його" Відтак, уже навіть у вітчизняній журналістиці це правило не діє категорично, а допускає вибірковість у застосуванні. Воно застосовується на вимогу об'єкта.

Західні ж методики взагалі не вимагають від журналіста погодження з об'єктом тексту його матеріалу. "Інтерв'ю має своїм завданням отримати більше інформації, ніж хоче надати співбесідник, - зазначено в складеному за французькою методикою підготовки працівників для мас-медіа посібнику "Гід журналіста". - Краще уникати погоджень тексту інтерв'ю з тим, хто його давав. Інтерв'ю має бути побудованим у чіткій згоді з його основним повідомленням та ключем подачі" .

Як розуміти цю суперечність? Її джерела в різному статусі журналістики в нас удома й у демократичних країнах Заходу. Наше законодавство в інформаційній галузі настільки недосконале, що журналіст повсякчас стоїть перед загрозою судового позову навіть у випадку безвинної помилки, не говорячи вже про гострий критичний матеріал, спрямований проти урядовця чи установи. У такому випадку, зрозуміло, краще заздалегідь узгодити публікацію з джерелом інформації. Годі й говорити, що в такому випадку практично будуть усунуті всі критичні оцінки й навіть не лишиться місця для конструктивних пропозицій. Адже авторитет газети прямо залежить від того, наскільки послідовно вона перебуває в опозиції до влади, наскільки сміливо критикує бездіяльність або неправильні дії урядовців чи державних структур. Західна журналістика вже пройшла складний шлях боротьби за свободу слова, завоювала собі право за умов відповідальності безоглядно критикувати органи влади й урядовців, аж до президентів включно. Тому в західних методиках зустрічаються вимоги, які в наших умовах здаються неконструктивними. Насправді ж вони не позбавлені змісту, і наша журналістика буде з часом наближатися й до їх запровадження в практику.

Сучасна техніка ставить журналіста перед вибором записувати інтерв'ю в блокнот чи фіксувати його на диктофон. Тут не можна дати якихось однозначних рекомендацій, тим паче втримати українського журналіста від спокуси покористуватися технічним засобом. Але при цьому слід мати на увазі таке:

по-перше, розшифровка інтерв'ю, записаного на диктофон, займає набагато більше часу, ніж записаного в блокнот. Диктофон дає лише послідовне відтворення розмови, тимчасом як записи в блокноті охоплюються зором одночасно, це створює гарні можливості для композиційних перестановок, згрупування матеріалу за рубриками;

по-друге, диктофон передбачає багаторазове використання магнітофонної плівки. Як правило, записані на диктофон інтерв'ю стираються невдовзі після публікації журналістського твору. Це робить неможливим повернення до раніше опублікованого матеріалу, повторне його використання. Але ж кожний досвідчений журналіст знає, що далеко не весь обсяг інформації, що отриманий з інтерв'ю, потім використовується в журналістському творові. Переглядаючи старі записи, можна віднайти не одну тему для нового виступу. Працюючи з диктофоном, журналіст починає кожного разу ніби з нуля і не залишає нічого в своєму архіві від своєї праці.

На користь записаного на магнітофонну стрічку інтерв'ю говорить те, що об'єктові буде неможливо відмовитися від своїх слів, якщо навіть він захоче це зробити згодом; плівка правитиме за документ у разі скарги на неточність публікації.

Найкращим варіантом технічного забезпечення інтерв'ю є поєднання записів у блокноті найголовніших тез і положень із записом повного тексту розмови на диктофон. Це дозволить сполучити переваги кожного методу і усунути деякі їх вади.

Нехай ці міркування будуть враховані молодими журналістами в їхній подальшій професійній діяльності.

Словник молодого журналіста

ДАЙДЖЕСТ (англ. digest - стислий виклад, резюме) -у сучасній журналістиці скорочений або повний передрук матеріалів інших видань.

Як правило, до такого передруку систематично вдаються провінційні друковані газети, які мають слабку кореспондентську мережу і відчувають брак інформації й поповнюють її недостачу за рахунок столичних видань. Наявність великої кількості дайджестів - ознака низького фахового рівня видання. Свідченням журналістської майстерності є наявність у газеті чи журналі значної кількості ексклюзивних матеріалів, тобто таких, що виготовлені саме для цього видання його кореспондентами та оглядачами.

Але навіть авторитетні газети з глибокими традиціями сьогодні не обходяться без передруків найбільш цікавих матеріалів з інших видань, вміщуючи їх у рубриках "Наші передруки", "Дайджест" тощо. Для читачів такі рубрики цікаві, оскільки в них часто із скороченням малоістотних частин уміщуються сенсаційні, непересічні твори та праці, які збагачують читача новими знаннями, несподіваними інтерпретаціями фактів.

Первісно дайджестами називалися адаптовані для масового читання твори світової класики. Великі за обсягом романи стискувалися до розміру брошурки, що потребуваланевеликого часу для ознайомлення й дешево коштувала. Задопомогою такого видання можнабуло запівгодини "пройти" "Сагу про Форсайті" Д. Голсуорсі чи "Війну і мир" Л. Толстого. Зрозуміло, що такі дайджести могли дати тільки псевдознання і аж ніяк не знайомили читачів ні з реальною філософською концепцією, ні з образним світом творів. Тим паче, що будь-який переказ обов'язково містить у собі елементи вибірковості, а, отже, й інтерпретації.

ЛІДЕРИ ДУМОК - особи з високим рівнем поінформованості, а відтак і аргументації власних оцінок і думок, до яких звертаються за роз'ясненнями інформації менш активні громадяни, що залежать від їх позицій в розуміння подій. За даними П. Ф. Лазарсфельда, вплив медіа на суспільство здійснюється через двоступеневий потік інформації. Першими її споживачами є лідери думок, які найбільш уважно читають якісні газети й журнали, переглядають випуски телевізійних новин, володіють широким спектром інформації, глибокими знаннями з питань політики, економіки, культури; наділені особливою здатністю до ведення бесіди, більш чуйні, готові допомогти, а тому викликають симпатію. Через міжособистісну комунікацію або через комунікацію у невеликих колективах вони пропонують свої оцінки, ідеї й думки решті суспільства. Таким чином, вплив медіа на громадянство виявляється непрямим, а опосередкованим лідерами думок, які відіграють виключно вагому роль у формуванні громадської думки.

Термін "лідери думок" вживають і напозначення найголовніших газет, які репрезентують на національному інформаційному ринку якісну пресу. Для Великобританії це "The Financial Times" i "The Times", для Німеччини - "Die Frankfurter allgemeine Zeitung", для США - "The Washington Post", ін.

ММАС-МЕДІА (від англ. mass media - масовий посередник, від лат medium - середина, щось проміжне) - термін, який у сучасному суспільстві використовується як синонім до понять "журналістика" і "засоби масової інформації". Насправді його значення зовсім інше.

Слово "мас-медіа" в англо-американській інформаційній традиції з'явилося в 1920-х рр. на позначення журналістики саме як масового комунікативного каналу. Не випадково цей термін виник у світі західної демократії і в Радянському Союзі практично не вживався. Поняття "мас-медіа" наголошує на посередницьких комунікативних функціях журналістики, які вона не відігравала (й не могла відігравати) в тоталітарному суспільстві. У тоталітарному суспільстві журналістикавідіграє функцію інформувати аудиторію про постанови й ухвали верховноївладий мобілізовувати громадян за допомогою агітації й пропаганди на здійснення цих ухвал. Влада не передбачає обговорення своїх рішень, залучення до нього широких народних мас. Як тільки процес гласності виникає й розгортається, він приводить до загибелі тоталітарного режиму.

Концепція журналістики як мас-медіа передбачає використання органів масової інформації для створення широкого комунікативного середовища, де ведеться жвавий діалог між усіма частинами суспільства (політичними, соціальними, професійними, національними, віковими, гендерними та ін.), сторони шукають порозуміння і взаєморозуміння, де кожен учасник комунікації передбачає, що він має право голосу й буде почутий усіма іншими.

Журналістика виступає масовим посередником у таких аспектах: