Розділ 14. Збирання зовнішньої інформації

Бесіда, проведена в такій обстановці, виявилася повноцінною з інформаційного боку, навіть по-своєму глибокою, нічим не поступалася за змістом високоефективним типам інтерв'ю, яким є, наприклад, інтерв'ю на робочому місці. А сама екзотичність ситуації, що на ній час від часу наголошувала Майя Орел, присутність мовчазного, але із загадковою усмішкою, куафера, який репрезентує у загаданій для бесіди проблемі ("тендерні особливості досягнення успіху"), чоловічий світ, додає інтерв'ю особливої свіжості й принадності, працює на втілення головної ідеї журналістського твору.

Інтерв'ю не для запису. Часто використовується тоді, коли журналіст має справу з криміногенними колами. Об'єкт не проти, щоб журналіст розповів про нього, але боїться, що записані матеріали можуть бути якимсь чином використані проти нього. Тому він дає згоду на інтерв'ю, але без запису. Таке інтерв'ю слід негайно записати після зустрічі, поки враження свіжі, або ж негайно створити матеріал в іншому, планованому вами жанрі. Головне полягає в тому, що інформація, отримана на допомогою інтерв'ю не для запису, все ж таки може бути використана в майбутньому матеріалі.

Інтерв'ю не для запису й використання. На нього слід погоджуватися в крайньому випадку, бо інформацію, отриману таким шляхом, ви не зможете використати в своєму журналістському творі. Але ви можете скористатися нею з внутрішньою метою. Існують два аспекти її можливого використання:

а) самому розібратися в питанні, що вас турбує, зрозуміти дію прихованих механізмів;

б) вийти на інші джерела інформації, якими ви зможете скористатися легально, публічно, з посиланнями на них.

На цей тип інтерв'ю слід погоджуватися тоді, коли в процесі журналістського розслідування вичерпані відкриті, легітимні шляхи пошуку інформації. Головним правилом поведінки журналіста в умовах цього інтерв'ю є неухильне дотримання ним усіх вимог об'єкта. Слід виразно зрозуміти, що йому погодилися видати небезпечну інформацію, від публікації якої залежать долі людей.

Підготовка до інтерв'ю включає в себе такі складники:

Загальна підготовка. Триває все професійне життя журналіста і полягає в створенні власної особистості, набутті загальної ерудиції, необхідної для спілкування з людьми високого інтелектуального рівня, засвоєнні головних правил мистецтва спілкування й технології прийомів "розв'язувати язики" Ч

Конкретна підготовка. Полягає у вивченні питання чи комплексу проблем, які ви прагнете з'ясувати шляхом інтерв'ю. Передбачає вивчення спеціальної літератури, новітніх підходів і поглядів на проблему, ознайомлення з можливими документами і джерелами, особою об'єкта; коротше - в набутті спеціальних знань, які потім будуть використані вами безпосередньо в цьому інтерв'ю.

Знання предмета майбутньої розмови й попередня орієнтація в проблемі - не лише обов'язкова умова, але й гарантія успішної роботи журналіста. У сучасних умовах на ринку праці й майстерності журналістів лідерство захоплює той, хто виявляє у розмові з об'єктом інтерв'ю найбільшу компетентність у своїй галузі, найглибше розуміння явищ. У такому випадку сам журналіст стає цікавим співбесідником для об'єкта, йому з ним цікаво спілкуватися, він починає ставитися до нього як до свого колеги, який працює в журналістиці і може принести своїми публікаціями багато користі загальній справі.

Проведімо розумовий експеримент. До обласного управління Міністерства внутрішніх справ призначений новий начальник. Зрозуміло, що навіть після прес-конференції (вона може розглядатися як тип колективного інтерв'ю) з'являється багато працівників мас-медіа, що прагнуть опублікувати ексклюзивні матеріали про нового начальника.

Генерал - демократ за світоглядом, з повагою ставиться до преси. Він приймає першого журналіста... Але розчарований розмовою з ним, вона не вийшла за коло загальних тем і зводилася до питань: "Що б ви хотіли розповісти нашим читачам? Що ви побажаєте читачам нашої газети?" Витративши дві години робочого часу, генерал на наступний день уже з меншою охотою погодився на зустріч з іншим кореспондентом. Він також виявився некомпетентним у проблемах УМВС області і для нього розповідь довелося почати з нуля, довго вводити його самого в курс справ. Начальник зробив висновок, що журналісти лише заважають йому працювати, виконувати безпосередні службові обов'язки.

Цілком уже випадково редакторові найбільш авторитетного в місті видання вдалося умовити генерала прийняти ще кореспондента його газети. Це була зовсім інша зустріч. Журналіст відразу виявив компетентність у справах УМВС, цілий пласт найменш важливої проблематики відхилив, запитання ставив лише про найголовніше: про роботу Управління по боротьбі з організованою злочинністю, корупцію всередині апарату міліції, що, власне, й спричинило зміну керівництва УМВС області. Журналіст поцікавився, як просувається слідство в "голосних" справах, про які писали газети раніше; як захищаються права людини при проведенні слідства.

Генерал відразу відчув високий професійний рівень даного журналіста, вирізнив його з-поміж інших, охоче розмовляв з ним три години, наказав ад'ютантові завжди з'єднувати цього кореспондента з собою в разі телефонних дзвінків, а, коли йому було потрібно дати для преси особисто ексклюзивну інформацію, то він запрошував саме цього автора як найбільш компетентного й обізнаного в справах галузі.

Безперечно, мета інтерв'ю - "розкрутити", розговорити співбесідника, а не наговоритися самому. Але успішне виконання цього завдання можливе лише за умови адекватності співрозмовників. Це складно й нелегко - кожного разу входити в коло нових проблем, але професійна діяльність журналіста неможлива без даного етапу його роботи. Сьогодні урядовці все частіше цікавляться в журналістів, про що хочуть вони побесідувати, і, почувши загальну відповідь: "Ну, там... про новинки у вашій галузі", категорично відмовляються зустрічатися з такими авторами.

А відтак конкретна підготовка набуває все більшої значимості при застосуванні методу інтерв'ю в масово-інформаційній діяльності.

Психологічна підготовка. Полягає у вашій внутрішній налаштованості на розмову, призначенні для неї найзручнішого часу і місця, виборі одягу й створенні певного іміджу журналіста, що повинне забезпечити для об'єкта найкращі умови для саморозкриття. Журналіст повинен бути професійним комунікатором, володіти в цій галузі необхідними знаннями і навичками.

Слід з самого початку первісно розуміти, що здебільшого люди внутрішньо влаштовані надзвичайно хаотично. Для успішного отримання від них необхідної для вас інформації ви повинні мобілізувати усі свої зовнішні і внутрішні ресурси. Тут немає дрібниць, починаючи від деталей одягу й закінчуючи обраним вами тембром голосу, різновидами якого, безумовно, теж слід володіти.

Йдучи на завод розмовляти з робітниками, слід одягтися як робітник. Ідучи на інтерв'ю до директора банку, слід мати й відповідний зовнішній вигляд, аби вас не виставили без розмови з порогу, не заглянувши в журналістське посвідчення.

Журналістові слід завжди бути налаштованим на гнучкість власної поведінки, а також володіти сенсорним досвідом, аби усвідомити для себе, яка модель поведінки дає найбільш відчутний результат при комунікації. Готуючись до інтерв'ю, слід визначитися з моделлю поведінки, обрати одну як головну, але обов'язково мати ще два-три запасні варіанти на той випадок, коли перша модель не спрацює. Ведучи інтерв'ю, слід швидко налаштовуватися на комунікаційну хвилю об'єкта і гнучко реагувати на його поведінку, шукаючи найбільшої відкритості.