Розділ 14. Збирання зовнішньої інформації

Журналіст - це одночасно актор і режисер, а кожне його інтерв'ю - це маленька одноактна вистава, яку він розігрує наодинці з об'єктом.

У найзагальнішому вигляді правила інтерв'ю можуть бути сформульовані так:

Передусім, слід знати, про що саме ви хочете довідатися; виокремити для себе головне чи групу головних запитань, здійснити чітке цілепокладення й неухильно рухатися до нього в процесі розмови.

Журналіст повинен виходити з уявлення про самодостатню цінність своєї професії. Він мисливець за інформацією. Він полює за нею. Вона, як дичина, ховається від нього. Журналіст мусить знати, що інформацію від нього можуть приховувати навмисне, але можуть і просто не розуміти змісту поставлених запитань; нарешті, деякі об'єкти можуть виявитися просто недостатньо поінформованими й самі для вичерпного роз'яснення ситуації чи проблеми. А відтак глибоке усвідомлення своїх завдань, з'ясування для себе того, про що саме він мусить довідатися, є обов'язковою умовою масово-інформаційної діяльності.

Будьте скрупульозні у використанні вами мови. Знайте, що лише вона забезпечить вам отримання того результату, який ви хочете досягти. Запам'ятайте правило: якщо ви точні у формулюванні запитань, то ви отримаєте й точну інформацію.

Брати коментар з проблеми вашого майбутнього матеріалу слід лише в першої за компетенцією особи в даній галузі. Уявімо собі конференцію, на якій присутні 200 науковців. Журналіст, що пише статтю чи навіть дає інформаційне повідомлення про неї, повинен звернутися з проханням про інтерв'ю не до молодих аспірантів, присутніх на ній, не до доцентів чи професорів, а до академіка Х., який виступив організатором конференції, виголосив на пленарному засіданні при її відкритті програмову доповідь. Лише такий коментар першої на цій події особи буде найбільш продуктивним з інформаційного боку, найглибше розкриє подію, викличе інтерес читачів.

Візьміть за правило користуватися гаслом, що дійшло до нас ще від стародавніх римлян: "Audiator et altera pars!" ("Вислухаймо й протилежну сторону!"). Його застосування є обов'язковим у ситуаціях журналістського розслідування, вивчення конфліктної ситуації, у якій сторони будуть звинувачувати перед журналістом одна одну і намагатися схилити його на свій бік. Якою б на перший погляд не здавалася вам переконливою позиція першої сторони, візьміть за правило обов'язково вивчати аргументи опонентів. Лише таке всебічне вивчення може вважатися достатнім для складання власної концепції подій.

Не соромтеся свого незнання. Краще бути профаном у розмові й щиро зізнатися об'єктові в своєму нерозумінні тих чи інших проблем, ніж виявитися профаном у публічному виступі, допустити прикрі неточності, за які потім буде соромно й журналістові, і самому виданню.

Підготувавшись до інтерв'ю в бібліотеці, прочитавши наявні з даної проблеми джерела, вичерпавши Інтернет-ресурси, журналіст повинен, однак, дати зрозуміти об'єктові свій рівень компетентності. Слід розуміти, що чим вищий рівень компетентності працівника мас-медіа, тим більшу довіру він викликає в об'єкта інтерв'ю, породжує бажання висвітлити проблему глибоко і всебічно. Цілком заборонено йти на інтерв'ю без попередньої підготовки, не вивчивши докладно проблеми. Заборонено під час інтерв'ю вживати вербальні формули типу: "Я, звичайно, у цьому нічого не тямлю, але ви мені розкажіть..."

Однак, зустрівшись з маловідомим або й незрозумілим матеріалом, не треба соромитися свого незнання чи нерозуміння його, а послідовно й наполегливо домагатися роз'яснень і коментарів.

Сперечайтесь з об'єктом, будьте актором, примушуйте його викладати нові й нові аргументи на свою користь.

Якщо об'єкт уникає відповіді на запитання, що здаються вам істотними, повторіть їх кілька разів в іншому формулюванні і він обов'язково десь розкриється. Якщо наводяться сенсаційні дані, обов'язково запитуйте: "Звідки це вам відомо?" Так ви вийдете на нові джерела інформації й зможете перевірити свідчення об'єкта.

Ставте лише по одному запитанню, дотримуючись правила: одне запитання - одна відповідь. Коли ви ставите кілька запитань одразу, об'єкт починає відповідати на останнє і, закінчуючи відповідь, вже не пам'ятає інших запитань, відчуває психологічний дискомфорт від необхідності витрачати сили на їх пригадування. Усі запитання, крім останнього, однаково доведеться ще раз повторити. Отож не поспішайте.

Використовуйте ті ж слова, вирази й інтонації, що й ваш об'єкт інтерв'ю. Цим ви викличете його довіру й засвідчите перед ним, що ви добре розумієте його. З другого боку, і йому буде легше розмовляти з вами. Не користуйтеся малозрозумілими термінами, намагайтеся звести до мінімуму використання іноземних слів. Говоріть просто, короткими реченнями. У здійсненні цього правила полягає дотримання важливої психологічної засади приєднання до співрозмовника під час бесіди, входження до його моделі світу.

Якщо ви збираєте матеріал для статті чи нарису, намагайтеся використати й інші методи збирання інформації, поєднати інтерв'ю з репортажем, взяти інтерв'ю на місці події, походити по ньому разом з об'єктом, попросивши показати розташування предметів та персонажів події. Це дасть можливість отримати не просто суму фактів, а побудувати сюжет.

Слухайте мовчки, не перебивайте співрозмовника. Пам'ятайте: ви зустрілися для того, щоб вислухати, а не для того, щоб самому наговоритися. Люди, як правило, навіть не знають, як багато вони знають, ви повинні провести їх стежкою їхньої пам'яті. Підходьте до співрозмовника, як до джбана, повного інформації, і намагайтесь спорожнити його.

Не бійтеся гострих запитань. Нема питань, що бентежать, є лише відповіді, які бентежать. Перечитуйте свої записи, швидко орієнтуйтеся в прогалинах, що залишаються й у разі потреби домагайтеся повторного інтерв'ю.

Наприкінці інтерв'ю обов'язково запитайте, що цікавого міг би співрозмовник ще повідомити читачам поза темою, окресленою вашими запитаннями. Часто у людей буває немало історій, гідних газетної публікації. Так ви намацаєте не одну тему для майбутньої творчості.

Поводьтеся з гідністю, відчувайте себе офіційним представником свого ОМІ. Візьміть за правило не тільки дякувати за інтерв'ю, але й приносити об'єктові газету з матеріалом, що постав за його участю чи допомогою. Люди цінують добре ставлення до них, запам'ятають вас і будуть і надалі охоче погоджуватися на бесіди.

Написаний унаслідок інтерв'ю текст слід перед опублікуванням показати об'єктові, попросити його уважно прочитати, виправити можливі помилки в цифрах, прізвищах, фактах, якщо такі були допущені. Попросіть об'єкт завізувати ваш матеріал. У сучасних редакціях візування здійснюється шляхом підписування об'єктом на звороті кожного аркуша тексту інтерв'ю.