Розділ 13. Журналістика як творчість

У вужчому значенні редакторська діяльність полягає в керівництві виданням, визначенні його стратегічних і тактичних завдань, змісту і характеру, організації творчого колективу для здійснення певної мети, остаточному затвердженні матеріалів до друку чи виходу в ефір. Ця місія покладається не на кожного журналіста зосібна, а на головного редактора видання. Його діяльність є не менш творчою, ніж інших суб'єктів масово-інформаційної діяльності, але здійснюється на ширшому суспільному тлі, пов'язана з важливими організаційними функціями.

Свого часу видатний український журналіст і публіцист Михайло Драгоманов (1841-1895) у листуванні з представником молодшого покоління Іваном Франком (1856-1916) сформулював важливі засади редакторської праці. У листі від 15 березня 1885 року він, узагальнюючи свій двадцятилітній досвід співробітництва в часописах і власної редакторської діяльності, застерігав І. Франка, який тоді готувався до видання журналу "Поступ", від можливих помилок: "Не заражайтесь двома редакторськими хворобами, - писав М. Драгоманов: - а) вважати публіку за дуже дурнішу писателів, думаючи, що, мовляв, того й того публіка не розбере, тим не зацікавиться й т. ін. Давайте усяку серйозну справу публіці, розказуйте просто, але серйозно, - і публіка розбере. Ь) Не вважайте сотрудників дурнішими себе; підберіть людей по власному вибору, вмовтесь з ними в основному, - а далі дайте їм волю робити, - а особливо не одкладайте розмови про справи пекучі до того часу, коли самі зберетесь поговорити може й ліпше, ніж готовий сотрудник в готовій статті" .

Ці поради: по-перше, поважати публіку й ставитися до неї як до рівного собі співрозмовника і, по-друге, гарантувати свободу творчості співробітниками редакції, умовившись з ними про дотримання лише головних принципів, не втручатися в їхню працю з приводу кожної дрібниці, - можуть правити за дороговказ для кожного сучасного редактора.

"Редакторство, як і будь-яке ремесло, доведене до вершини досконалості, - відзначав Іван Кошелівець, який упродовж багатьох років редагував провідний часопис української еміграції "Сучасність", - може й повинно бути мистецтвом. Складність редакторського ремесла починається з дрібниць, яким у нас взагалі не надають значення: підбір шрифтів, формату, однокового зовнішнього оформлення цілості; зрештою, кожне число має кілька сот тисяч друкованих знаків, і всі вони повинні стояти на своїх місцях, без жодного зайвого. Коротше кажучи, у гарного редактора журнал повинен радувати око читача, як красиве плаття від Діора. А вже стосовно головного - планування: щоб кожне число було нарівні з іншими й за змістом. А ще: можливо, найважче - уміти й глибоко шанованому автору іноді сказати - ні" .

Серед функцій головного редактора як найважливіші слід відзначити такі:

1) формування обличчя видання, його інформаційної та проблемно-тематичної спрямованості;

2) створення зорового образу видання, підбір шрифтів, іміджевих знаків, ілюстративного матеріалу;

3) планування видання й роботи творчого колективу, визначення змісту шпальт, створення рубрик;

4) проведення на сторінках видання політичних, господарських, культурних та ін. інформаційних кампаній;

5) залучення до участі у виданні видатних політиків, науковців, митців;

6) організація в своєму виданні дискусій, полемік, спільного пошуку істини, зіткнень думок, відстоювання своєї позиції, яка вияскравлюється при обговоренні її з опонентами.

Праця редактора виглядає настільки важливою, що в історії журналістики часто періодизація того чи іншого видання визначається іменем головного редактора, Наприклад, широко відомий феномен журналу "Новый мир" під час його редагування Олександром Твардовським (березень 1950 - серпень 1954; червень 1958 - лютий 1970). Журнал, завдяки редакторові, особливо у другий період, зібрав навколо себе найкращі сили письменників, публіцистів, літературних критиків, які в умовах тоталітарного режиму намагалися залишатися на загальнолюдських позиціях і підтримувати своєю творчістю високий рівень класичної російської літератури.

Це, природно, далеко не єдиний приклад визначального впливу редактора на політику й позицію часопису.

Можливість творчості й пов'язаної з нею самореалізації приваблює в журналістику (і, як бачимо, небезпідставно) талановитих молодих людей.

Словник молодого журналіста

АРКУШ АВТОРСЬКИЙ (або друкований) - міра обліку обсягу тексту в журнальному та поліграфічному видавництві. Один аркуш дорівнює 40000 друкарських знаків (букв, цифр, розділових знаків, включаючи й інтервали між ними). Коли текст віршований, то 700рядків становлять аркуш. Ілюстративний матеріал (малюнки, фотографії, креслення) вимірюється площею, яку він займає: 3000 кв. см. становлять один аркуш.

Найбільший газетний формат А 2 являє собою друкований аркуш, у якому для тексту використано обидві сторони. Складений навпіл такий аркуш становить формат А 3. Складений навпіл ще раз -- дає формат А 4.

Видавництва, звичайно, вимагають від авторів подання двох примірників рукопису твору, надрукованого через два інтервали з одного боку стандартного аркуша ЗО на 20 см., на якому має бути ЗО машинописних рядків, а в кожному рядку по 5758 знаків, включаючи проміжки між словами. У такому випадку друкований аркуш займає приблизно 22,5 сторінки тексту.

ТОК-ШОУ (від англійського "talk" - розмова і "show" - видовище, вистава; дослівно - "розмовне видовище", "розмовна вистава") -цілий напрямок у телевізійній журналістиці, змістом якого є інформування глядачів за допомогою "розмови" (діалогу, полілогу) перед телекамерою, а також залучення до обговорення піднятих проблем аудиторії як у студії, так і поза нею (за наявності зворотного зв'язку під час прямоефірних передач).

Оскільки не кожна розмовна програма є повноцінним видовищем, то для їх позначення у вітчизняній традиції ще вживається термін "контактна програма".