Розділ 13. Журналістика як творчість

І якщо в цих книжках відбився похід зверху вниз, представників літератури в журналістику, то існує багато прикладів руху в протилежному напрямку, знизу вгору, з журналістики в літе-ратуру.Ідеальним є варіант, коли нариси, статті, фльєтони, які друкувалися в журналістиці, виконані з таким блиском і майстерністю, містять такий глибокий і багатий зміст, що не старіють з часом, можуть бути зібрані в книгу й витримати не одне видання. Пошлімося на однотомник "Вибране" Анатолія Агра-новського , який вийшов у світ 1980 року й куди увійшли його журналістські твори за двадцять років творчого життя.

Але в журналістиці існує й інший шлях літературної творчості: цілеспрямоване створення своїх публіцистичних (документальних) книжок, присвячених окремим темам, проблемам, героям. Цей шлях має давню традицію, пов'язану з творами "Фрегат "Паллада"" Івана Гончарова (т. 1-2, 1858), "Острів Сахалін" Антона Чехова (1893), "До Арктики через тропіки" Миколи Трублаїні (1931), "Англія" (1931), "Мій Париж" (1933) Іллі Еренбурга і багатьма іншими.

Класику журналістської творчості журналіст зобов'язаний глибоко знати й вивчати її все життя; знати в обсягові хоча б університетських курсів історії журналістики (своєї національної та зарубіжної) і постійно поповнювати свої знання, освоюючи досвід сучасних провідних майстрів. Яким би талановитим від природи не був журналіст, він повинен добре уявляти, що шлях літературного навчання існує лише один - читати й перечитувати класиків.

Про це переконливо висловився свого часу видатний колумбійський письменник, лауреат Нобелівської премії 1982 року Габріель Гарсіа Маркес: "Існує тенденція зневажливо ставитися до літературної культури, - відзначив він, - вірити в стихійність, натхнення. Істина полягає в тому, що література - це наука, якою необхідно оволодіти, що десять тисяч років літературного розвитку стоять за кожним оповіданням, яке пишеться нині; і щоб пізнати цю літературу - ось тут і потрібні скромність і повчальність" . І трохи далі: "Зрештою, літературі навчаєшся не в університеті, а тільки читаючи й перечитуючи письменників" .

І якщо цей вислів актуальний для літератури, якій слід навчатися, то подвійно він справедливий щодо журналістики, де елемент ремісництва традиційно великий. Читання журналістської класики повинно стати звичайним професійним обов'язком будь-якого працівника мас-медіа. Журналістика - це професія, яка працює в парадигмі: "Розуміти чужі й створювати свої тексти" - і саме в цій послідовності, оскільки без розуміння чужих і навчання розумінню чужих не існує шляху до створення своїх текстів.

Молодому журналістові, який приступає до оволодіння професією, можна вже зараз порадити покласти в свій наплічник маршальський жезл, тобто вже зараз задумати свою журналістську книгу. Вона може бути присвячена якій-небудь важливій, суспільно значимій темі: нашому університетові та його ученим, соціальному захистові інвалідів і громадським організаціям, які їх захищають, Харківському зоопарку чи Харківській філармонії, оперному театру чи літературному музею, стану пологових будинків чи проблемам вивозу сміття з території міста, дитячій творчості й долям молодих спеціалістів, змушених після університету торгувати на базарі, і т. д. і т. п. Багато тем містить людське приватне й суспільне життя. Журналіст повинен знайти серед них свою. І тут ми підходимо до ще однієї важливої проблеми журналістики як творчості.

Справа в тому, що творча робота журналіста досягає найбільшого ефекту за умови його спеціалізації. Сучасна масово-інформаційна діяльність передбачає різні види спеціалізації: галузеву (газетна, фото, радіо й тележурналістика, Інтернет-журналістика), тематичну (політика, соціум, економіка, культура і т. д.) та рольову (репортер, кореспондент, оглядач, ведучий телепрограми, редактор напрямку, головний редактор та ін.). Оскільки в основу підготовки журналіста в українських вищих навчальних закладах покладена газетна журналістика, а інші галузеві спеціалізації мусять реалізовуватися на її базі, то далі викладемо закони тематичної спеціалізації на підставі газетної журналістики.

Тематична спеціалізація передбачає таке.

1. З'ясування, виявлення своєї теми у відповідністю зі "сродністю", як говорив Григорій Сковорода. Тема повинна бути приваблива для журналіста, володіти якостями притягальності. Неможливо буде все життя примушувати себе займатися чимсь нецікавим для вас. Одним цікавий спорт, іншим - театр, третім -політика, четвертим - високі технології, п'ятим - присадибне господарство і т. д. Журналіст повинен знайти для себе ту галузь життя, вивчати й описувати яку йому до вподоби. У цьому й буде полягати сродність - у відкритті для себе сфери життя, від народження притягальної для вас, яка вам до душі, до серця.

2. Вивчення своєї теми, глибоке оволодіння наявними знаннями і способами ознайомлення з новинками в цій галузі. Журналіст мусить бувати в книгарнях і наукових бібліотеках, читати літературу зі своєї спеціалізації, особливо новинки, не обмежуватися книжками, що випадково потрапили до нього в руки, а прагнути вичерпно оволодіти темою. Ознакою професіоналізму є ведення конспектів прочитаних наукових праць, складання тематичної бібліографії.

Наприклад польський журналіст Маріуш Щиґел, який працює у "Газеті Виборчій", до своєї документальної книги про Чехію "Ґоттленд" (2006, укр. пер. 2010) подав на трьох сторінках бібліографію використаної літератури , як свідчення своєї сумлінності в справі збирання інформації для своїх портретних нарисів і репортажів.

Обов'язковим для тематичної спеціалізації журналіста є систематичне ознайомлення з науковою періодикою (журналами й газетами) у своїй галузі, що забезпечить його повною інформацією про новинки, зробить причетним до життя галузі. Вироблені таким чином навички дозволять на професійну основу поставити тематичну спеціалізацію журналіста.

3. Створення власного досьє з висвітлюваної теми, а з часом, можливо, й архіву. У систематизовані за певними рубриками папки-накопичувачі журналіст складає газетні та журнальні вирізки, листівки, виписки з книжок, ксерокопії статей і розділів з монографій, власні публікації та блокноти з матеріалами інтерв'ю, бібліографію наукових праць, які регулярно поповнює і т. д.

У Полтавському літературно-меморіальному музеї В. Г. Короленка стоїть його журналістське досьє. Саме стоїть, бо це комод на дві половини й на п'ять поверхів шухляд. Досьє для видатного публіциста й редактора провідного російського ліберально-демократичного журналу початку ХХ століття "Русское багатство" збирала вся родина. Читає дочка чи дружина газету, знаходить цікаві матеріали про Державну Думу, роботу земств, бюджетні асигнування в освіту і т. д., робить вирізку і вкладає в спеціальну папку. Коли В. Г. Короленко розпочинає працювати над певною темою, то перечитує ці матеріали, додає свої нові спостереження; і невдовзі з'являється ґрунтовна публіцистична стаття. Сучасні технології дозволяють, зрозуміло, вести електронні досьє.

Досьє журналіст зобов'язаний систематично поповнювати. Слід з самого початку своєї професійної діяльності привчити себе до творчої дисципліни і старанності у веденні досьє. Журналіст повинен працювати так, щоб жодна публікація з його спеціалізації не пройшла повз його увагу, жодне інтерв'ю з героєм, життя і діяльність якого він професійно відстежує, не залишилися непоміченими. Журналіст перечитує досьє здійснюючи безпосередню підготовку до чергового інтерв'ю зі своїм героєм або перед написанням нового нарису.

Як уже зрозуміло з викладеного вище, досьє може бути кілька. Наприклад, якщо журналіст спеціалізується у висвітленні політичного життя, то він може вести досьє, присвячене сучасним політикам. Навряд чи хтось з рядових громадян пам'ятає після чотирьох років каденції передвиборчі програми нині діючих депутатів Верховної Ради, які знову рвуться в депутатські крісла. Але в досьє журналіста лежить і чекає свого часу листівка чотирирічної давнини з текстом звернення кандидата в депутати до своїх виборців і з обіцянкою відстоювати в парламенті їхні інтереси. Тільки професійно діючий журналіст, який веде досьє, може скористатися наданою можливістю й порівняти слово і діло депутата, зіставивши обіцянки та їх виконання. Таким чином, досьє ведеться не для абстрактного задоволення марної допитливості, а для застосування його в щоденній творчій праці.

4. Створення домашньої бібліотеки за своєю темою, підбір спеціальної літератури, яка править журналістові за щоденний довідковий апарат, з якою він систематично ознайомлюється й звіряється у своїй інформаційній діяльності; сюди ж маємо віднести передплату на загальні й фахові видання, що правлять для автора за джерело оперативної інформації.

Звичайно ж, неможливо скупити всі видання, які зацікавили журналіста, тому важливе місце в тематичній спеціалізації повинна відводитись роботі в бібліотеці, але певну частину літератури необхідно мати вдома. Особливу цінність становлять довідкові видання (довідники, словники, енциклопедії), на які ніколи не варто шкодувати грошей. Під руками завжди потрібно мати хоча б мінімум джерел, куди можна за необхідності зазирнути під час творчої праці.

Домашня бібліотека повинна поповнюватися за рахунок передплати на загальні та професійні видання, які служать для автора джерелом оперативної інформації. І тут нагадаємо, що весь обсяг періодики передплатити неможливо, однак, знати його потрібно, відтак знову актуалізується питання про необхідність праці в бібліотеці.

5. Вивчення кола науковців та службових осіб, що можуть дати інформацію з даного напрямку спеціалізації.